Розділ 33.

- - - Кхар-Саал. - - - 
Морозов Ілля

Транспортний тунель зустрів мене темрявою й запахом вогкості. Свого часу тут безперервно рухалися вантажні платформи, доставляючи матеріали між промисловими районами цих угідь. Тепер напрямні зникали під шаром бруду й рослинності, а з високої стелі звисали товсті переплетення коріння.
Рушив уздовж напрямних, оминаючи розкидані уламки. Голова ще неприємно нила після цифрового занурення, хоча біль поступово слабшав. Каїр рекомендував утриматися від нейроприскорення, доки нервова система остаточно не відновиться.

Поправляючи накидку, зачепив пальцями медальйон Сетх-Нар. Важкий темний диск досі висів на видному місці, як і вимагали організатори Ігор. Згадавши про нього, раптом замислився.
«Слухай, а як вони взагалі знають, де ми зараз? Чи просто випустили учасників у ці угіддя й чекають, хто повернеться?»
«Місцеперебування кожного учасника можуть визначати досить точно. Твій медальйон — не просто родовий знак і трофей, який можуть забрати суперники. Усередині розміщений передавач, що періодично надсилає ідентифікаційний сигнал і координати».
Мимоволі опустив погляд на темний диск.
«Тобто на мені маячок?»
«Саме так. Завдяки йому організатори відстежують пересування учасників і визначають, куди спрямувати засоби спостереження. У покинутих підземних транспортних тунелях зв'язок значно гірший, а в деяких місцях узагалі відсутній».
«За нами постійно стежать?»
«За переміщеннями — майже постійно. Ти береш участь у Міжродових Іграх, невже думав, що п'ять родів влаштували все це заради особистого задоволення учасників? Це видовище для мешканців Кхар-Саалу. За перебігом змагань спостерігають, найцікавіші моменти транслюють наживо, для цього використовують рухомі камери-дрони, а в районах, де збереглися справні стаціонарні системи, підключають і їх. До того ж постійно знімати кожного учасника необов'язково. Організатори можуть перемикатися між ними залежно від того, де відбувається щось цікаве».
«То виходить, моє приземлення на голову того звіра могли показувати?»
«Цілком можливо. Вийшло блискуче знайомство з місцевою фауною».
«Тепер ще й доведеться думати, що роблю перед камерами».
«Раджу передусім думати, як залишитися живим».
Поправив накидку, прикривши нею частину зброї, і рушив далі. Думка про те, що десь на кораблі храліни можуть спостерігати за кожним моїм рухом, була незвичною.

Пройшло зовсім небагато часу, коли я помітив перших мешканців тунелю. Між залишками транспортних контейнерів пересувалися невеликі шестикінцівкові істоти з вузькими головами й довгими хвостами. Вони майже не видавали звуків, лише зрідка клацали щелепами, перегукуючись між собою.
«Отруйні?»
«Хочеш дослідити? Якісь дрібні хижаки. На самоті навряд чи становлять загрозу».
«Ні, бажання досліджувати їх я не маю. Однак хочу розуміти ступінь небезпеки».
«Залежить від того, наскільки вони голодні. Не рекомендую перевіряти».
Зграю вдалося обійти, скориставшись старим технічним проходом. Проте далі з'явилася інша проблема. Повітря наповнилося дрібними літаючими створіннями, які спочатку нагадували звичайну мошкару.
Одна з цих дрібних тварюк якимось чином прослизнула під накидку. Відчув короткий укол у передпліччя й, відгорнувши тканину, побачив темну мошку, що вже вп'ялася в шкіру. Різко змахнув її рукою, але на місці укусу залишилася темна цятка, від якої просто на очах почали розходитися тонкі червоні смуги.
«Це ще що?»
«Паразитичний організм. Уводить речовину, яка пригнічує місцеву реакцію тканин і допомагає закріпитися під шкірою».
«Тобто ця гидота хотіла в мене оселитися?»
«Кожен вид пристосовується й виживає як може».
Попереду висіла ціла хмара подібних істот. Довелося натягнути каптур і щільніше загорнути пошкоджену накидку, залишивши відкритими лише очі.
На мошкару я перестав звертати увагу лише тоді, коли тунель почав поступово підніматися. Щоправда, тут на стінах з'явилися дивні грибоподібні нарости, вкриті м'якими жовтуватими мішечками. Один із них лопнув, коли я необережно зачепив сусідню конструкцію, випустивши хмарку дрібного пилу.

«Не вдихай. І праворуч не наближайся».
Затримавши дихання, я відступив. Хмарка повільно опустилася на металеву поверхню, залишаючи після себе темні плями.
«Ця штука точно нічого хорошого організму не зробить».
«Такі спорові утворення мені відомі. Речовини, які вони виділяють, здатні пошкоджувати слизові оболонки й нервову тканину».
Нарешті тунель розширився, відкриваючи величезну транспортну розв'язку. Посеред неї лежали перекинуті вантажні платформи, зчеплені між собою. Одна врізалася в опорну колону, інші налетіли на неї, утворивши величезне нагромадження металу.
Над місцем аварії обвалилася частина перекриттів. Сотні тонн породи й уламків повністю перекривали подальший шлях.
«Є обхід?»
Перед очима з'явилася оновлена схема. Каїр позначив стару технічну шахту, яка підіймалася від транспортного рівня до поверхні.
«Є один варіант. Але доведеться трохи полазити».
«Після сьогоднішнього це навіть звучить приємно».
Дістатися шахти виявилося простіше, ніж піднятися нею. Частина сходів обвалилася, а металеві кріплення давно втратили міцність. Довелося використовувати виступи, залишки опор і власну силу, кілька разів буквально витягуючи себе між уламками конструкцій. Дорогою ще й знищував усе, що намагалося мене вкусити. Траплялися тут і якісь змії, і безліч різновидів жуків.
Останню ділянку подолав через широкий пролом у стіні. За ним рослинність була настільки густою, що спочатку я навіть не зрозумів, чи вибрався назовні.
Під ногами лежав товстий шар пружного моху. Величезні дерева підіймалися на десятки метрів, переплітаючись кронами й майже повністю закриваючи штучне небо. Поміж стовбурами рухалися тіні, а з глибини заростей долинали крики незнайомих тварин.
«Тепер ми перебуваємо в районі з набагато вищою біологічною активністю. Будь уважнішим».
Я повільно оглянув джунглі. Присутність живих істот відчувалася майже з усіх боків, і деякі з них були досить великими.
«Ще скажи, що там було безпечніше?»
«Безперечно».
Зітхнувши, я поправив алебарду. До водорозподільного комплексу залишалося ще чимало шляху.
І, судячи зі звуків, які долинали з навколишніх заростей, ця частина угідь зовсім не збиралася полегшувати мені подорож.
Далі зарості ставали ще щільнішими. Товсті ліани чіплялися за накидку, широке листя затуляло огляд, а під ногами пружинило переплетене коріння. Доводилося постійно змінювати напрямок, оминаючи непрохідні ділянки.
«До водорозподільного комплексу залишилося приблизно чотири кілометри, але раджу трохи відхилитися на захід».
«Що там?»
«Попереду зграя хижаків. Дванадцять особин. Судячи з їхнього розташування, вони облаштували тут лігво».
Зупинився, прислухаючись до власних відчуттів. Каїр мав рацію. Попереду справді відчувалося скупчення живих істот, причому досить великих. Їхня присутність майже зливалася в одну пляму, яка повільно змінювала обриси.
Довелося зробити чималий гак. Зате вдалося побачити цих створінь із безпечної відстані. Вони нагадували великих хижих ящірок із непропорційно довгими передніми кінцівками й широкими пласкими головами. Кілька лежали просто на товстих гілках, інші влаштувалися біля залишків розірваної туші.
«Цікаво, тут узагалі є хоч щось, що не намагається когось з'їсти?»
«Уся природа так влаштована. Хоча деякі види рослин цілком безпечні».
«Ми щойно отруйні гриби проходили».
«Гриби не належать до рослин. Я передчасно зрадів, що ти почав навчатися».
«Я просто обмовився, не сприймай так серйозно. Давай не будемо повертатися до азів».
Подальший шлях проходив відносно спокійно. Принаймні ніхто не намагався відірвати мені голову. Кілька разів довелося обходити невеликі водойми, заповнені темною водою, а одного разу Каїр змусив мене зупинитися перед заростями невисоких дерев.
«Не рухайся».
Попереду щось ледь помітно ворухнулося. Лише придивившись, я розрізнив між листям довге тіло, вкрите наростами, які майже не відрізнялися від кори. Воно обвивало одразу кілька стовбурів.
«І що це?»
«Хижак-засідник. Реагує на коливання ґрунту. Обійдемо».
«Не розумію, чому ці угіддя занедбали. На кораблі, де стільки житлових і виробничих секторів оточені металевими стінами, таке місце для мисливців має бути на вагу золота».
«Розумні істоти дуже рідко повною мірою користуються тим, що мають. Хоча, можливо, ти плутаєш причину й наслідок».
Залишивши небезпечну ділянку позаду, я вийшов до старого каналу. Вода текла між високими бетоноподібними стінами, місцями зруйнованими корінням дерев. Уздовж одного берега тягнулася вузька технічна доріжка, яка, судячи з карти, вела безпосередньо до водорозподільного комплексу.
Нарешті можна було рухатися швидше.
Пройшовши ще кілька сотень метрів, почув незвичайний звук. Спочатку він загубився серед криків тварин, але за мить повторився. Металевий удар, короткий пронизливий вереск і глухий гуркіт.
Зупинився.
«Приблизно за двісті метрів. Кілька великих організмів, серед них троє Хралінів. Сподіваюся, ми не будемо змінювати маршрут?»
«Ходімо подивимося, що там. Хіба не цікаво?»
«І що там може бути цікавого?»
Наступний удар пролунав значно ближче. За ним долинув різкий бойовий вигук.
Звернув із доріжки й рушив поміж деревами, намагаючись не шуміти. Невдовзі попереду відкрилася невелика галявина, яку перетинали залишки старого трубопроводу.
На галявині троє Хралінів опинилися в оточенні шести істот, схожих на величезних членистоногих. Їхні видовжені тіла вкривали темні панцирні пластини, а передні кінцівки закінчувалися загнутими шипами.  Створіння атакували короткими різкими ривками, намагаючись обійти противників із боків.