Розділ 31.

- - - Кхар-Саал. - - - 

Морозов Ілля

Світ навколо сповільнився. Хижак завис у стрибку, широко розкривши пащу, а з-під його кігтів ще сипалися дрібні камінці, відірвані від потрісканих плит. Потужні передні кінцівки тягнулися до моїх грудей, і навіть без підказки Каїра було зрозуміло, що приймати таку тушу на себе — погана ідея.

Відштовхнувшись убік, я пропустив звіра повз себе. Той врізався плечем у корпус капсули, зірвав кігтями смугу металевого покриття й майже відразу розвернувся. Важкий, але напрочуд рухливий.

«Броньові пластини перекривають більшу частину тулуба, — повідомив Каїр. — Вразливі ділянки — шия, черево та внутрішні поверхні суглобів».

Хижак кинувся вдруге, цього разу не стрибаючи, а низько притиснувшись до землі. Я зустрів його алебардою, спрямовуючи вістря під нижню щелепу. Удар вийшов сильним, але звір в останню мить смикнув головою, і наконечник ковзнув по роговому наросту, залишивши глибоку борозну.

Віддача пройшла по руках. Алебарда була добре збалансована, проте її вага й довжина відрізнялися від звичної мені зброї. Довелося перехопити древко ближче до середини, коли масивна лапа вдарила туди, де щойно стояла моя нога.

Позаду загуркотіло каміння.

«Другий праворуч».

Різко присів. Над головою промайнула рогова морда, а гострий кіготь розпоров край накидки. Тканина затріщала, залишившись висіти на одному кріпленні.

— Та ви знущаєтесь!

Випроставшись, я розвернув алебарду й рубонув другого хижака по передній кінцівці. Лезо влучило саме в проміжок між пластинами. Звір завив, різко відсахнувся й підтиснув пошкоджену лапу. 

Перший уже заходив зліва. Ще три великі тіні рухалися позаду нього, поступово розтягуючись півколом.

«Вони полюють організованою зграєю. Координація примітивна, але дієва. Двоє відволікають, решта намагаються зайти з незахищеного боку».

Я відступив до розчавленої капсулою туші. Запах крові тут був настільки густим, що його можна було відчути навіть на язику. Хижаки нервово поводили мордами, але не втрачали мене з поля зору.

Найбільший із тих, що залишалися позаду, раптом рушив уперед.

«Ілле, під ногами. Три метри ліворуч».

Краєм ока помітив, як між плитами ворухнулася темна смуга. Здавалося, там просто колихнулася трава, хоча жодного вітру не було.

«Що за фігня?»

«Колонія місцевих підземних хижаків. Не рекомендую перевіряти їхні харчові вподобання на собі».

«То, може, вони між собою розберуться, хто перший спробує від мене шматочок?»

«Цілком прийнятний метод. Залишилося організувати їм зустріч — і під час польового дослідження ми з'ясуємо, який вид небезпечніший».

Черговий напад почався майже одночасно з двох боків. Один хижак кинувся прямо на мене, другий намагався обійти капсулу. Я рвонув назустріч першому, змусивши його прискоритися, а в останню мить різко змінив напрямок.

Плити під масивними лапами не витримали. Каміння провалилося, відкриваючи темну порожнину, з якої миттєво вихлюпнулася хвиля дрібних істот. Сотні вузьких тіл із блискучими щелепами вкрили передні кінцівки звіра.

Хижак заревів, відскочив назад і почав шалено бити лапами об землю. Дрібні створіння вже заповзали під краї його рогових пластин.

«О, цікаво! — голос Каїра став живішим. — Схоже, вони використовують колективну атаку й ферментативне руйнування зовнішніх тканин».

«Як ти це зрозумів?»

«Досвід. Ми спостерігаємо процес у природних умовах».

Решта зграї на мить відволіклася на крики пораненого. Цього вистачило.

Я кинувся до найближчого хижака, що саме розвернув голову. Час знову розтягнувся, дозволяючи розгледіти кожен рух його щелеп. Прослизнувши збоку, я встромив вістря алебарди в незахищену ділянку під горлом і, використавши інерцію власного руху, повалив звіра на бік.

Той здригнувся, спробував підвестися, але сили швидко залишали його.

«Один є».

«Ліворуч!»

Повернути зброю я вже не встигав.

Другий хижак летів на мене з розкритою пащею. Встиг лише розвернути древко так, щоб стрілецький модуль опинився на одній лінії з його головою, і натиснув спуск.