Розділ 29.

- - - Планета Земля - - -

Оплот

Харон попередив Оплот про прибуття мобільного виробничого комплексу заздалегідь.

Побачивши його, Саган кілька секунд мовчав.

— Це корабель?

— Так, — відповів Харон.

— Він схожий на хрущовку, до якої хтось додав двигуни.

Заперечувати було важко.

Величезна темна конструкція спускалася майже вертикально. Жодних плавних ліній, виступаючих крил чи хоча б спроб зробити корпус схожим на звичну людям машину. Масивний прямокутний блок із кількома нерівними секціями по боках, десятками закритих технологічних ніш і двигунами, частина яких виглядала так, ніби їх просто приробили туди, де залишилося місце.

Назва «Куб» була не зовсім точною, але нічого кращого ніхто швидко не придумав.

Він завис за зовнішнім периметром Оплоту, повільно розвернувся й опустився на вільну ділянку. Земля здригнулася під його масою. Двигуни працювали, ганяючи пил між руїнами, після чого все стихло.

— І оце тепер наше? — запитав Марк Вишняк, розглядаючи корабель знизу вгору.

— Капітан повідомив, що це частина угоди, — відповів Харон. — До переходу комплексу під наше повне керування стороннім перебувати на території заборонено.

Марк перевів погляд на Сагана.

— Що за угода?

— Інформації стосовно умов угоди в мене немає, — повідомив Харон.

— Головне, щоб воно не вибухнуло. А хіба там не наші вороги? Які з ними взагалі можуть бути домовленості?

Відповіді Марк не отримав.

Вхід відкрився.

З нижньої частини корпусу повільно висунулася широка рампа. Першим усередину зайшов Сьомий, за ним — Марк із кількома техніками. Решта залишилися зовні, поки Харон встановлював з’єднання з локальними системами комплексу.

Всередині корабель виглядав ще дивніше.

Відразу за вантажним шлюзом починалася велика порожнина, заставлена складеними механізмами. Масивні конструкції були притиснуті до стін і підлоги транспортними замками, між ними проходили широкі рейкові напрямні. Частину приміщення займали контейнери з сировиною, запасними деталями й невідомими матеріалами.

— Це виробнича станція в транспортному положенні, — пояснив Харон.

На планшеті Сагана з’явилася схема.

Після розгортання внутрішні секції мали розсуватися й формувати кілька окремих ліній: обробка матеріалів, виготовлення деталей, складання, ремонт. Окремо розміщувалися енергетичні блоки, системи очищення сировини, ремонтні маніпулятори й обладнання, призначення якого людям ще належало зрозуміти.

Марк повільно озирнувся.

— Це не корабель. Це справжній завод, який уміє літати.

Таке визначення виявилося значно точнішим.

У невеликому керівному відсіку зібралися вже через пів години. Харон вивів на великий екран схему комплексу, а поруч — карту міста з позначками зачищених і небезпечних територій.

— Для повного розгортання потрібна значна площа, — повідомив він. — Частина модулів після посадки відокремлюється від основного корпусу, утворюючи додаткові робочі зони.

— Тут ми його нормально не розгорнемо, — сказав Саган. — Але й розосереджувати сили зараз погана ідея. Може, розчистити прилеглі будівлі?

Оплот розрісся, і вільного простору навколо ставало дедалі менше. Склади, ремонтні майданчики, житлові блоки й укріплення поступово займали все, що вдавалося очистити й захистити.

Марк збільшив карту.

— А якщо розмістити його на старій промисловій території, де була база Загонщиків?

Саган подивився на позначку.

Там уже був завод, великі цехи, складські майданчики, під’їзні шляхи й достатньо місця, щоб розгорнути комплекс.

— Логістика? — запитав Саган.

— Прийнятна, — відповів Харон. — Частину існуючої інфраструктури можна використати. Територія придатна для створення окремого промислового вузла.

Марк кивнув.

— І старі цехи не пропадуть. Частину робіт можна залишити там, а цей… куб використовувати для того, чого ми самі поки не вміємо.

Саган дивився на карту.

— Тоді переносимо його туди.

Заперечень не було.

Через годину масивний корпус знову почав оживати. Зовнішні секції закрилися, рампа втягнулася, двигуни один за одним набрали потужність.

Люди відійшли за огородження.

Величезний темний куб повільно відірвався від землі.

- - - 

Саміра

Зайнявши зручне місце, Саміра вирішила вбити того, хто за нею стежив, одним влучним пострілом. Із нею був новий складний лук, який їй дуже подобався: тихий, зручний і достатньо потужний, щоб без зайвого шуму прибирати заражених на шляху.