Розділ 25.

Сірий прийшов до тями від поштовху. Перед очима тремтіла пошкоджена картинка з візора екзокостюма: половина показників згасла, решта миготіла червоним, індикатори стану всіх членів групи теж горіли червоним, а звук долинав крізь глухий тріск, ніби він лежав під водою. Останнє, що пам’ятав, — як Хралін у важкій броні бив його прикладом по голові. Тепер картина змінилася: навколо ходили Храліни, але ніхто не стріляв.
Його кудись тягнули. Сірий спробував поворухнути рукою — екз відповів лише слабким ривком сервопривода й одразу завмер. Зараз він відчувався просто металевою шкаралупою — нерухомою й важкою. Крізь перешкоди в секторі огляду Сірий побачив ангар і відкритий вантажний відсік великого корабля. Туди один за одним скидали понівечені людські екзокостюми. Чи були всередині люди, зрозуміти не вдавалося — система вже нічого не пояснювала. Екзи були закривавлені, подекуди з вирваними пластинами, і з боку все це скидалося на збір тіл після бою.
Десь попереду промайнув знайомий силует. Ехо? Чи просто екз зі схожими пошкодженнями — Сірий уже не міг розібрати. Трохи далі двоє Хралінів тягнули когось із Пустих, і той теж не подавав жодних ознак руху.
Один із Хралінів нахилився до нього. Інстинкт змусив Сірого спробувати підняти зброю, якої вже не було в руці.
Перед очима раптом спалахнуло нове повідомлення.
МІСІЮ ВИКОНАНО.
Нижче з’явився ще один рядок.
ЕВАКУАЦІЮ РОЗПОЧАТО.
Сірий дивився на нього кілька секунд, поки літери не почали розпливатися. Більше триматися сил не було.
Темрява прийшла раніше, ніж його встигли перенести.

- - - 

Зал зник так раптово, що я ще кілька секунд дивився туди, де щойно стояв Таар Нер. Замість темного металу Кхар-Саалу навколо знову був маєток Каїра — кам’яна тераса, стіл, крісла й спокійна темрява за огорожею. Навіть плече перестало боліти, хоча я чудово знав: десь там, у реальності, воно нікуди не поділося.
Каїр сидів навпроти й повільно наливав собі щось темне у склянку.
— Ти сказав, що маєш ідею.
— А обов’язково було тягнути мене сюди?
— Ні. Але ти не опирався. Я це відчуваю. У нас є можливість поговорити, а твоя пауза зараз буде сприйнята цілком нормально. То чому я маю втрачати таку нагоду?
Я сів навпроти.
— Я не ти, тому одразу перейду до основної думки. Що, якщо використати Хралінів проти Зхаріантів?
Каїр трохи нахилив голову.
— Єдиний договір, який ніколи не буде порушено, — це договір, написаний чорнилом особистої вигоди. Найчесніший інстинкт у розумної істоти — її егоїзм. Усе, що ви називаєте альтруїзмом, любов’ю чи самопожертвою, — лише майстерне маскування. Тому в будь-якій грі інтересів не проси про милість. Знайди, чого жадає чужий егоїзм, і нагодуй його. Тоді він сам прокладе тобі шлях до твоєї мети, щиро вважаючи її своєю.
Каїр навіть склянку не поставив.
— Поки ви для них здобич.
— Уже не зовсім. І ми в системах їхнього корабля.
— Це не аргумент, якщо ти не хочеш його втратити. Харон контролює автоматику, Ілле. Не кожен механізм і не кожну живу істоту на Кхар-Саалі. Усе це — надбудова. Колись автоматичні системи не мали такого доступу до критичних вузлів корабля. Для власної зручності Храліни поступово об’єднали їх. Якщо вони зрозуміють масштаб проникнення, то почнуть фізично відсікати контури, вимикати автоматику, переводити важливі системи на локальні пости й ручне керування. Незручно. Повільно. Але цілком можливо.
Він зробив коротку паузу й відпив зі склянки.
— Ти вбив групу мисливців, голову родини Ар-Тхал і пройшов туди, куди тебе не запрошували. Це робить тебе дуже неприємною здобиччю. Не союзником.
— Добре. Допоможи. Що треба зробити, щоб вони стали на нашу сторону?
— Нічого. Принаймні з того, що доступне нам просто зараз.
— Добре. Виходячи з того, що ти сказав, чого жадають Храліни?
— Полювання. Переваг. Ресурсів. Технологій. Як і всі розумні істоти, тільки назви в них красивіші.
— Що ми можемо дати?
Каїр усміхнувся куточком губ.
— Тарн як офіцер Тео й представник Дому Арктіс був присутній на останніх переговорах і мав право в межах окремих угод передавати союзним сторонам алгоритми виявлення систем маскування Тео. Це мало стати одним із кроків до формування довірчих відносин між Хралінами й Тео. Пакет уже був включений до умов і фактично лежав на столі, але Храліни погодилися на меншу ціну раніше.
Я випростався.
— Тобто ти можеш його віддати?
— Можу. Після першого ж застосування розвідка Тео зрозуміє, що старі принципи маскування більше не є абсолютними, і почне змінювати протоколи. Для Хралінів це все одно буде надзвичайно цінно — для розуміння систем захисту це серйозний крок. Для Тео — неприємно, але не смертельно. Просто ще одна причина замінити застарілі системи новішими.
— Хіба цього недостатньо?
— Ти, мабуть, раніше не був на переговорах. Ти хочеш, щоб їхні мисливці помирали за твою планету. Звісно, це серйозна винагорода. Але цього недостатньо.
— Ненавиджу витягати з тебе кожну фразу.
— А я все ще сподіваюся, що ти почнеш користуватися тією штукою, яка допомагає тобі тягати на плечах шолом. Відповідно до даних вашої старої глобальної мережі людство щороку видобувало величезні обсяги залізної руди, нікелю, титанової сировини, урану, рідкісноземельних і платинових металів. У вас є золото, алмази, торій. І абсурдна для багатьох світів кількість доступної води.
— Я ж цим не розпоряджаюся.
— Поклади від цього не зникли.
Кілька секунд я просто дивився на нього.
— Тоді як я це запропоную?
— Із твердою впевненістю у власних словах. Право видобутку в узгоджених районах. Якщо угода зацікавить Хралінів, потім будеш думати, як її оживити. Якщо вони справді допоможуть із Зхаріантами, у цієї планети принаймні з’явиться шанс.
Я мимоволі всміхнувся.
— Тобто пропонуємо те, чого в мене немає.
— Так. І, як я вже сказав, головне — робити це впевнено.
— Мені подобається.
— Мене це зовсім не дивує. Тим паче Харон уже в системах їхнього корабля. Можливо, тобі взагалі не доведеться виконувати все обіцяне.
Каїр підняв склянку й подивився крізь темну рідину на світло.
— Технологія. Ресурси. І Зхаріанти як здобич, заради якої їм не доведеться вигадувати причину для Полювання. Уже схоже на пропозицію.
— Це спрацює?
Він зробив ковток.
— Навряд чи вони взагалі захочуть вести з тобою нормальний діалог. Вони надто закостеніли у власних традиціях. Тому тобі залишилося найскладніше.
— Що саме?
— Переконати цих розумних істот, що твоя вигода насправді їхня.