Розділ 24.

Таар Нер дивився, як важкі пластини чужого панцира змикаються навколо Ваар-Хета. До панцира той дійшов повільно й рівно, хоча ще кілька митей тому кров із наскрізної рани заливала плече й стікала по руці. Якби Таар Нер не бачив цього сам, вирішив би, що поранення було незначним.
Погляд опустився на тіло голови Ар-Тхал. Хаар Нех — саме так його звали, хоча Таар Нер раніше не дозволяв собі навіть подумки звертатися до нього на ім’я. Тепер він лежав на підлозі, а поруч застигла зброя, якою володів краще, ніж більшість мисливців, яких Таар Нер зустрічав за своє життя. Вони не раз сходилися у тренувальних двобоях, і Таар Нер надто добре знав його силу.
Хаар Нех походив із роду, що поколіннями давав Ар-Тхал воїнів і мисливців, але своє місце на чолі родини отримав не лише через кров. Він сам його виборов.
Трохи далі лежав охоронець, убитий уже після двобою системою захисту самого Кхар-Саалу. Це непокоїло Таар Нера майже так само, як смерть Хаар Неха. Чому твердиня Ар-Тхал захистила чужинця? Чи, можливо, для неї він уже не був чужим?
Коли чужинець вийшов із панцира, результат здавався очевидним. За даними розвідки перед ними стояла фізично слабша істота: нижча, легша, без броні, ще й із незграбною для неї зброєю. Навпроти був Хаар Нех — сильніший, досвідченіший і озброєний тим, із чим пройшов не одне Полювання.
Проте бій затягнувся й завершився зовсім не так, як мав.
Чужинець бився з ним майже на рівних. У якийсь момент Таар Нер уже не встигав розбирати обмін на окремі рухи: сокира й древко сходилися знову і знову, а потім на обличчі Хаар Неха з’явилася тонка смуга крові.
Майже неможливе.
Після цього голова перестав його випробовувати. Двобій став справжнім, і все ж Ваар-Хет не відступив. Лише коли прихований заряд у зброї Хаар Неха спалахнув майже впритул і пробив плече чужинця наскрізь, Таар Нер вирішив, що все закінчено.
Можливо, саме тоді змінився й сам двобій.
Хаар Нех використав приховану можливість своєї зброї. А Ваар-Хет, схоже, вирішив більше не приховувати власних можливостей.
Кровотеча почала слабшати просто на очах. Розірвані тканини не зрослися миттєво, проте краї рани повільно стягувалися, ніби тіло чужинця відмовлялося приймати отримане пошкодження. Сам Ваар-Хет навіть не подивився на плече.
Він просто продовжив битися.
Останній удар Хаар Неха вже не залишав йому вибору. Сокира була відведена далеко вбік, поранена рука майже не працювала, відступити чужинець не встигав. Таар Нер бачив, як широке лезо йде до його шиї.
Ваар-Хет підняв порожню долоню.
Перед нею спалахнуло золоте поле.
Лезо врізалося в сяючу поверхню й зупинилося. Таар Нер не побачив жодного пристрою, не почув роботи генератора, не знайшов нічого, що могло пояснити появу захисту там, де секунду тому не було нічого.
Хаар Нех теж не зрозумів, що сталося.
Його здивування тривало лише мить.
Цього вистачило.
Сокира повернулася з боку, куди він сам її вибив, і наступної миті відрубана голова Хаар Неха вже падала окремо від тіла. Ваар-Хет залишився стояти над ним, а Таар Нер упіймав себе на дивній думці: прихований постріл не врятував Хаар Неха.
Він лише змусив чужинця відповісти тим, що той до цього не показував.
Ніби Ваар-Хет до останнього тримався меж, які задавав Хаар Нех, і переступив їх лише після нього.
Потім один з охоронців підняв плазмову гвинтівку.
Вистрілив сам Кхар-Саал.
Їхній власний світ убив воїна Ар-Тхал, а Ваар-Хет навіть не звернув на це уваги. Просто повернувся до свого панцира, наче все вже було вирішено.
Таар Нер повільно перевів погляд на темну машину.
Ваар-Хет.
Раніше старе слово здавалося йому надто гучним для чужинця.
Тепер — уже ні.

- - -

Хао стояв на одному коліні, спираючись долонею на підлогу. Ліва частина екзокостюма майже не слухалася, зброя лежала за кілька метрів, а просто перед ним Хралін тримав плазмову гвинтівку, спрямовану в голову.
Назар висів біля стіни, притиснутий двома гарпунами. Голова безвольно опустилася, жодного руху Хао не бачив уже майже хвилину, але індикатори екза ще працювали. Костюм підтримував дихання, тиск і серцевий ритм, не дозволяючи організму остаточно здатися.
Хралін навпроти змістив палець на спуск.
Хао дивився прямо на нього.
— Ну давай.
Пострілу не було.
На бічній пластині шолома Храліна коротко спалахнув індикатор зв’язку.
Хралін раптом завмер. Ствол залишався спрямованим у голову ще кілька секунд, а потім повільно опустився.
— Схоже, тобі пощастило, — сказав Хралін.
Хао нічого не відповів. Лише простежив за ним поглядом, а потім повернувся до Назара.
Індикатори на панелі показували критичні пошкодження дружньої одиниці. Життєві функції трималися лише завдяки системам екзокостюма.
— Схоже, тобі все-таки доведеться одружуватися, — тихо сказав Хао. — Звісно, коли ми тебе підлікуємо.
Назар не відповів.
Але серце ще билося.

- - -

Хранитель Комор Повернення сидів за низьким столом, поклавши долоні на холодну поверхню. Перед ним лежали старі носії, частина з яких не відкривалася вже сотні циклів. Сам він не бачив жодного, тому навпроти сидів молодий Хралін і один за одним підключав їх до зчитувача.
— Далі.
Учень зітхнув.
— Повернення мисливців із Хаар-Теш. Три загони спустилися на поверхню, повернувся один. Після втрати двох Старших Сліду полювання на місцевий вид заборонили на сім поколінь.
— Далі.
Зчитувач коротко клацнув.
— Розкол Кхар-Вей. Дві гілки родини сперечалися за право володіння родючим сектором. Після трьох циклів протистояння Рада передала сектор молодшій гілці.
— Далі.
— Перша експедиція до Саар-Ен. Дванадцять кораблів увійшли в систему. Три повернулися. Перехід визнали нестабільним і закрили.
Хранитель ледь повів головою.
— Далі.
— Ми переглядаємо історію останніх десяти тисяч циклів.
— Саме тому ти тут.
— Хранителю, ми навіть не знаємо, що шукаємо.
Старий повернув до нього мутні очі.
— Якби знав, мені не знадобився б ти. Шукай усе, що пов’язане з Ехар-Ет.
Учень невдоволено ворухнув гребенем, але взяв наступний носій.
Відтоді як Ваар-Хет залишив Комори Повернення, Хранитель майже не мав спокою. Першої зустрічі вже вистачило б: чужинець торкнувся речі Ехар-Ет, яка калічила тих, хто намагався зробити це раніше, а потім власноруч витягнув із неї кристал. Обікрав Комори, не знаючи, що саме забирає. Або знаючи. Просто заявив, що річ йому потрібна, і пішов.
Це не могло бути випадковістю. Тому Хранитель знайшов його вдруге й приніс старий уламок. Не знав, чого очікував побачити — можливо, нічого. Натомість шматок стародавнього матеріалу завис над рукою Ваар-Хета без будь-якого пристрою, утримався так кілька митей, а потім упав.
Випадковостей із цим чужинцем стало забагато.
Ар-Тхал відкрили Велике Полювання на істот, про яких майже нічого не знали. Хранитель уже сказав Ваар-Хету, що не стане між мисливцем і тим, хто сам ступив на його дорогу. Але це не означало, що старий не хотів зрозуміти, кого саме Ар-Тхал вирішили зробити здобиччю.
— Є дещо, — раптом озвався учень.
Хранитель випростався.
— Читай.
— Запис значно старший за Повернення. Частина пошкоджена. Тут згадуються внутрішні приміщення Ехар-Ет.
— Читай.
Учень нахилився до проєкції.
— «До внутрішніх залів допускаються господарі, їхні нащадки та ті, хто стоїть за плечем».
Хранитель завмер.
— Є пояснення?
— Поки ні.
Учень перегорнув кілька фрагментів.
— Тут знову ця назва. «Нижчим заборонено торкатися зброї внутрішнього кола. Ті, хто стоять за плечем, можуть користуватися нею з дозволу господаря».
Хранитель повільно провів пальцями по столу.
— Хто вони?
— Не написано.
— Шукай.
Минуло кілька хвилин. Учень відкривав один фрагмент за іншим, пропускав нерозбірливі записи, повертався назад, звіряв старі позначення з новішими перекладами. Нарешті зупинився.
— Є згадка часів визвольного повстання. «Троє тих, хто стояв за плечем, залишили внутрішні зали разом із господарями. Один загинув. Двоє повернулися».
— Храліни?
— Ні. Тут окремо згадуються слідопити з нашого народу.
Хранитель нахилив голову.
— Отже, не нижчі.
— Принаймні не такі, як ми.
Учень підключив ще один носій.
— Тут більше. «Вони не говорять від імені Ехар-Ет, але сидять біля них під час ради, супроводжують у переходах і мають право входити до внутрішніх сховищ. Їм дозволено носити речі господарів».
Учень замовк.
— Охоронці?
— Можливо.
— Інший підкорений народ?
Хранитель задумався.
— Точної правди тут ми не встановимо. Для цього потрібні центральні архіви. Але ми вже десь поряд із відповіддю.
— Тоді до чого тут Ваар-Хет?
Старий не відповів одразу. Перед ним знову постав чужинець у Коморах: рука на стародавній речі, кристал у долоні, а потім інший уламок, що завис над його рукавицею.
— Він знав назву Арк-Темун.
Учень різко підняв голову.
— І що нам це дає?
— Він запитав мене про них так, ніби вже чув цю назву раніше.
— Але його світ нерозвинений. Там немає навіть космопорту. Слідів інших рас ми теж не виявили. Звідки він може знати про Арк-Темун?
Хранитель ледь повів гребенем.
— Можливо, дехто ставиться до історії краще за нас.
Учень повернувся до носіїв і почав шукати швидше. Тепер невдоволення зникло — залишилася цікавість.
— Є ще один фрагмент.
— Читай.
— «Речі внутрішнього кола не відповідають нижчим. Вони впізнають господаря або того, кому дозволено стояти поруч».
У кімнаті стало тихо.
Хранитель повільно стиснув пальці.
— Описував це явно не найкмітливіший Хралін. Ми завжди були кращими в Полюванні, ніж у збереженні історії. Повтори ще раз.
Учень слухняно повторив:
— «Вони впізнають господаря або того, кому дозволено стояти поруч». Що це може означати для нас?
Обличчя старого ледь скривилося, і з горла вирвався короткий звук, схожий на сміх.
— Якби я знав, ми б не сиділи тут.
Учень кілька секунд дивився на нього.
— Ви думаєте, Ваар-Хет належить до тих, хто стояв поруч?
— Ні.
Відповідь прозвучала одразу.
— Дві стародавні речі, пов’язані з тією епохою, уже відгукнулися на істоту з іншого світу. Цього достатньо, щоб перестати називати все випадковістю. Але самому Ваар-Хету навряд чи десять тисяч років, тож одним із тих, хто стояв поруч, він бути не може.
Хранитель провів пальцями по старому носію.
— Проте ми не знаємо, скільки живуть чужі Сліди. І що вони здатні залишити після себе.
Учень замовк.
— І що тепер?
Хранитель посунув до нього наступний носій.
— Читати.
— Що саме?
Старий повернув обличчя до темряви.
— Усе, що наші предки вирішили записати, щоб ми не забули.