Розділ 22.

Ліфт продовжував підніматися.
Thunderstruck уже дійшов до приспіву. Харон мовчав — вище починалася зона, до якої він не мав доступу.
До потрібного рівня залишалося кілька секунд.
Підняв обидва іглостріли.
«Форсаж».
Світ почав змінюватися ще до того, як тіло повністю відгукнулося на команду. Музика розтягнулася, удар барабанів перетворився на окремі важкі поштовхи, вібрація кабіни стала набором дрібних коливань.
«Давай максимум».
«Ілля, це не фінальна точка. Нам ще потрібно функціонувати після цього».
«Більше. Ми не будемо функціонувати, якщо цей бій буде не за нами».
Каїр не сперечався.
Щось усередині відпустило.
Світ майже зупинився.
Двері почали розходитися.
Щілина.
Пів метра.
Метр.
Перший заряд ударив ще до повного відкриття.
Каїр показав не сам постріл — лише ймовірний сектор ураження. 
Я вже рухався.
Відштовхнувся від підлоги кабіни.
Блакитно-білий спалах пройшов там, де мить тому була голова.
Плазма.
Вилетів у коридор майже горизонтально.
Дев’ятеро чекали тут.
Четверо зі зброєю, яку вже не треба було вгадувати після першого пострілу. Двоє тримали коротші важкі установки незнайомої конструкції. Ще двоє — гарпунні системи. Дев’ятий стояв далі за всіх.
Масивніший.
Важча броня.
За спиною два довгі клинки.
Він не стріляв, просто спостерігав.
Правий іглостріл виплюнув дві голки.
Перший Хралін із незнайомою зброєю встиг лише повернути шолом. Голка увійшла в щілину біля шиї. Друга — нижче, між пластинами нагрудника.
Лівий уже працював по плазмовику.
Суглоб плеча.
Шия.
Той завалився назад.
Каїрові лінії різали простір прогнозами.
«Нижче».
Присів.
Плазма пройшла над шоломом.
«Праворуч».
Стрибок.
Гарпун пробив повітря там, де щойно була грудна пластина.
Кілька секунд.
Двоє вже не брали участі в бою.
Третій Хралін зміщувався, намагаючись відновити перехресний сектор.
Я кинувся до нього.
Імпульс ударив збоку.
Болю не було.
Майже нічого не відчув.
Зате приводи екза підвисли.
Права нога відгукнулася із затримкою — лише на частку секунди, але в прискореному сприйнятті вона розтягнулася неприпустимо довго.
Крок вийшов не таким, як я задумав.
«Електромагнітний імпульс. Вони б’ють по системах костюма». 
Другий заряд накрив мене майже відразу.
Інтерфейс засипало перешкодами.
Рука слухалася.
Потім ні.
Знову слухалася.
«Переводжу екз у замкнений контур. Одна ціла шість десятих секунди об’єктивного часу».
Для когось — ніщо.
Для мене зараз — вічність.
Бачив, як гарпунник піднімає зброю.
Як ствол зміщується за моїм рухом.
Як напружуються пальці.
Каїр уже провів траєкторію.
Тіло знало, куди потрібно піти.
Екз не встигав.
На ці півтори секунди екз став майже дерев’яним.
Гарпун увійшов під ліві ребра.
Броня затримала його на мить.
Потім наконечник пробив внутрішній шар.
Біль прийшов білим спалахом.
Трос натягнувся.
Мене рвонуло назад.
«Вісім десятих».
Плазмовий заряд ударив у праве плече. Зовнішня пластина розжарилася, перед очима спалахнуло попередження.
«Чотири десятих».
Схопив трос.
Гарпунник не очікував.
Смикнув його на себе.
«Контур замкнений».
Екз ожив.
Не поступово.
Одразу.
Рвонув трос обома руками.
Хралін полетів до мене.
Клинок вийшов із лівого передпліччя.
Перший удар відсік руку, якою він утримував гарпунну систему.
Другий зайшов під шолом.
Відштовхнув тіло.
Ще один ЕМІ-заряд ударив у груди.
По інтерфейсу пробіг білий шум.
Приводи не зупинилися.
«Тепер працюватиме».
«Треба було раніше».
«Надзвичайно своєчасне зауваження».
Пішов на другого імпульсника.
Плазмовики прикривали його грамотно. Один стріляв, другий тримав сектор і не давав просто зміститися вбік.
Каїр малював варіанти.
Я вибрав найгірший.
Для них.
Пішов прямо.
Перший заряд прийняв на праве плече.
Зовнішню броню розірвало.
Другий пройшов збоку.
Третій не встиг.
Я вже був поруч.
Іглостріл уперся в маску імпульсника.
Два постріли.
Розвернувся.
Плазмовик за спиною тільки починав коригувати ствол.
Емітер у долоні вдарив його в груди.
Храліна відкинуло до стіни.
Далі коридор перетворився на уривки.
Ствол.
Лінія.
Крок.
Кров.
Тіло.
Постріл.
Не рахував тих, хто вже впав.
Лише тих, хто ще міг мене вбити.
Другий гарпунник поцілив у стегно.
Наконечник пройшов крізь пошкоджену броню й зайшов глибоко.
Нога підломилася.
Каїр миттєво притис біль.
«М’яз частково розірваний. Рух компенсується приводами екзокостюма».
«Дякую».
Схопив трос.
Хралін уже намагався його від’єднати.
Запізнився.
Приводи рвонули тіло вперед.
Цього разу до нього полетів я.
Другий гарпун він випустив майже впритул.
Відхилив корпус.
Наконечник ковзнув по нагруднику.
Врізався в Храліна плечем.
Щось хруснуло.
Не в мені.
Він ударив установкою зверху.
Перехопив.
Викрутив.
Суглоб пішов слідом за рукою.
Крик.
Клинок.
Короткий рух.
Крик обірвався.
Залишалося троє.
Один плазмовик.
Ще один поранений, але живий.
І той із двома мечами.
Він досі не вступив у бій.
Стояв за кільканадцять метрів.
Спостерігав.
Наступний плазмовий заряд ударив просто в нагрудник.
Броня вже була пошкоджена.
Цього разу вона не втримала все.
Відчув, як жар проходить крізь шари захисту й обпалює тіло всередині власного костюма. Постріл не пробив наскрізь, але цього й не вимагалося.
Мене розвернуло.
Вистрілив майже не дивлячись.
Каїр скоригував кут.
Голка увійшла плазмовику в око маски.
Він упав.
Останній стрілець кинувся ближче.
Порожній іглостріл полетів йому в голову.
Хралін рефлекторно відбив його рукою.
Цього вистачило.
Підійшов.
Кулак екза вдарив у груди.
Ще раз.
Пластини тріснули.
Третій удар зламав те, що було під ними.
Тіло впало до ніг.
Тепер залишився один.
Він стояв упевнено, тримаючи по мечу в кожній руці.
Навіть крізь маску в його поставі читалася зверхність.
Я ж стояв серед тіл його родичів із гарпунами в боці й стегні. Витягати їх зараз не було часу. Нагрудник пропалений, плече розбите, усередині костюма кров уже текла по шкірі, але Каїр майже повністю відсунув біль.
Хралін рушив.
Швидше, ніж я очікував.
Перший клинок ударив зверху.
Відбив своїм.
Другий уже йшов знизу.
Відхилився.
Лезо зрізало частину броні на животі.
У відповідь ударив емітером.
Хралін змістив корпус.
Імпульс лише зачепив плече.
Він навіть не похитнувся.
Великий.
Більший за тих, із ким я щойно бився.
І швидший за більшість.
Він дуже добре знав, що робить.
Зійшлися знову.
Клинки рухалися так швидко, що в нормальному сприйнятті удари злилися б у суцільний звук.
Для мене кожен залишався окремим.
Перший меч.
Блок.
Другий.
Нахил.
Крок усередину.
Мій клинок пройшов по його боку.
Кров.
Хралін відступив.
Усередині спалахнуло коротке задоволення.
Дістав.
Він подивився на пошкоджену броню.
Потім на мене.
І пішов знову.
Нога запізнилася.
Не сильно.
Просто достатньо.
Гарпун у стегні, розірваний м’яз, пошкоджений привод — усе склалося в одну частку секунди.
Побачив удар.
Знав, куди він прийде.
Не встиг.
Меч увійшов у бік.
Глибоко.
Хралін зробив ще крок і буквально нанизав мене на клинок.
Повітря вийшло з легень.
Спробував підняти руку.
Він перехопив її.
Сили ще були.
Швидкості вже не вистачало.
Хралін нахилився ближче.
Переклад прийшов майже без затримки.
— Це кінець твого шляху.
Другий меч піднявся.
«Ілля».
Я бачив його траєкторію.
Чітко.
До останнього міліметра.
І нічого не міг зробити.
Удар.
Світ перевернувся.
Стеля пішла вбік.
Підлога стала вертикальною.
На якусь неможливу мить я побачив себе збоку.
Власне тіло ще стояло перед Храліном, насаджене на меч.
Без голови.
Потім почало падати.
Дивно.
Я теж падав.
Темрява прийшла раніше, ніж підлога.