Розліл 21.

Командний пункт готувався до оборони. Назар перевіряв двері й розкладав навпроти них трофейну зброю, заздалегідь вибираючи точки для стрільби. Хао притяг від протилежної стіни дві важкі секції меблів і поставив так, щоб ними можна було перекрити прохід, якщо Храліни механічно виріжуть двері. Здавалося трохи безглуздим барикадувати кімнату, але червоні позначки на карті переконливо нагадували: господарі цитаделі збиралися вигнати чужинців.
Сам Харон часу не втрачав. Захоплений вузол виявився значно кориснішим, ніж здавалося спочатку. Камери, внутрішні переходи, ліфти, більшість внутрішніх турелей цитаделі — усе це тепер виконувало його команди. На одній із проєкцій я бачив, як група Хралінів підійшла до чергового перехрестя, після чого двері перед ними зачинилися, а стельова установка за спиною повернулася й відкрила вогонь.
— Приємно, коли хтось робить за тебе твою роботу, — сказав Назар.
— Не звикай.
Нова група вже рухалася іншим маршрутом. Храліни швидко зрозуміли, що автоматика більше не їхня, і почали заходити через технічні коридори, відключати окремі вузли вручну й знищувати власні турелі там, де не могли повернути їх під контроль. Харон вигравав нам час, але сам час був не на нашому боці.
Переді мною висіла схема цитаделі. Окремий острів усередині Кхар-Саалу — родовий комплекс Ар-Тхал із власною мережею, власною охороною й майже повною ізоляцією від систем самого корабля. Саме це врятувало нас кілька хвилин тому. І саме це тепер стало проблемою.
«Ну? Може, продовжиш? Твоя театральна пауза дещо затягнулася».
Каїр мовчав уже достатньо довго, щоб це почало дратувати.
«Ми з тобою стільки часу вивчали техніку, що я просто дав тобі можливість знайти відповідь самому».
«Бачиш же, що твоя методика не спрацювала. Я не знаю».
Схема перед очима змінилася. Харон позначив доступні канали ще раз — локальна енергетика, системи безпеки, внутрішній транспорт, життєзабезпечення окремих секторів. За межами цитаделі все обривалося.
«Через цей вузол він не дістанеться до основної мережі корабля», — сказав Каїр.
«Це я вже з'ясував. Ти помічаєш, що ситуація з кожною секундою погіршується, а ти спокійно розважаєшся? Давай шукати вихід».
«О, ти все-таки згадав, де ми знаходимося і що ситуація складається не на нашу користь. А я нагадаю, хто нас у неї втягнув. Тож дай мені хоча б трохи насолодитися моментом. Можливо, в майбутньому це допоможе тобі не допускати подібних проступків».
«Вибач, що затягнув тебе сюди, але ти прекрасно розумієш, чому ми тут. Інакше я не міг».
«Добре. Тоді запам'ятай ще одну річ: не з кожної патової ситуації я здатен витягнути тебе за руку. Зараз оптимальним рішенням було б скористатися системами евакуації й потрапити на планету. Але якщо вже щось розпочав — доводь до фіналу. Ти голова свого роду й не маєш права відступати, коли вибір уже зроблений».
Я нічого не відповів.
«Отже, слухай. Твій екзокостюм — не просто броня. Це одиниця тактичної мережі, спроєктована для оцінки поля бою в реальному часі. Уяви тисячу воїнів, які одночасно йдуть на штурм. Дані з тисячі екзокостюмів надходять до командного пункту й формують єдину картину поля бою. Для цього комунікаційний модуль кожного костюма повинен передавати величезні обсяги інформації в реальному часі».
Кілька секунд я дивився на схему.
«Ти сьогодні в ударі. Нормально пояснювати не збираєшся, я так розумію?»
«Комунікаційний канал екзокостюма двосторонній. Він не лише передає телеметрію, а й приймає карти, тактичні пакети та великі масиви даних із командної мережі. Отже, до наступної точки тобі потрібно доставити сам костюм. А Харона ми вже перевантажимо через нього».
«Тобто зробити з нього кабель».
Каїр витримав коротку паузу.
«Бачиш. Навіть найскладнішу технологічну концепцію можна пояснити людині, якщо достатньо її спростити».
«Сформуй пакет даних для Харона. Хочу обговорити з ним технічну частину й узагалі зрозуміти, наскільки це реально».
Каїр сформував пакет і через системи екзокостюма передав його Харону. Особливого захвату ця ідея в мене не викликала.
— Хароне, це можливо?
Відповідь з'явилася майже одразу.
— Капітане, ваша ідея має право на існування. Критичні параметри — відстань до наступної точки підключення та кількість перешкод на шляху сигналу. Але саму точку ми досі не знайшли.
— Після вивчення даних командного пункту ти не маєш припущень?
— Проаналізовано ще не всі дані. Місцезнаходження потрібної точки не встановлено.
Назар озирнувся від дверей.
— Ми все одно молодці, чи не так?
— Слухай, місія ще не закінчена. Менше песимістичних настроїв.
— Назаре, не відволікай Іллю. Бачиш, він потроху підвисає. З ним таке буває, коли він активно думає, — зауважив Хао.
— Дякую за теплі слова, друже.
— Завжди радий тебе підтримати.
Замість продовження цієї безглуздої бесіди я збільшив схему. Якщо родова цитадель була відрізана від корабля настільки добре, десь усе одно мав існувати канал, через який її керівництво отримувало доступ до зовнішніх систем. Ар-Тхал не могли керувати своїми силами, ресурсами й кораблями виключно через посильних.
Харон продовжив перебирати доступну документацію. На проєкції один за одним відкривалися службові маршрути, списки допусків, журнали переміщень і фрагменти внутрішніх схем. Каїр теж замовк, і я відчув знайоме відсторонення — він уже пірнув у масив даних, відсіюючи все, що вважав непотрібним.
Минуло трохи більше хвилини.
«Цікаво».
«Що саме?»
«У центральній частині комплексу є зона з непропорційно високим рівнем обмежень. Доступ мають голова роду, члени старшої лінії й дуже вузьке коло службовців».
На схемі спалахнула нова ділянка. Вона знаходилася вище й глибше за наш рівень.
— Хароне. Перевір центральну зону.
Відповідь прийшла майже одразу.
— Імовірність того, що це саме те, що нам потрібно, перевищує сімдесят три відсотки. Продовжую аналіз наявних матеріалів для уточнення.
«Якщо десь у цій цитаделі й залишили можливість виходу в основну мережу Кхар-Саалу, то там», — сказав Каїр.
«Якщо».
«Усе життя складається з припущень. Просто розумні істоти намагаються робити їх до того, як лізуть під вогонь. Ти — виняток».
На карті між нами й центральною зоною лежало одинадцять переходів, два ліфтові вузли й кілька секторів, де вже рухалися Храліни. Навколо командного пункту червоне кільце теж повільно стискалося.
Назар підійшов ближче.
— Що шукаєте?
— Сенс нашої місії.
— І як успіхи?
— Я б сказав, не негативні.
— Добре.
Каїр тим часом повністю занурився у вивчення документації, до якої ми отримали доступ. Я навіть уявив, як він сидить у своєму маєтку й неквапливо перегортає один файл за іншим. Для нього це справді могло виглядати саме так — зовнішній час там тягнувся в рази повільніше.
«Що ти там шукаєш?»
«Поки що нічого конкретного. Саме так зазвичай і знаходять найнеприємніше».
Збоку гримнув удар.
Одна з дальніх турелей замовкла. На карті її позначка згасла, а кілька червоних точок знову рушили вперед. Харон одразу зачинив перед ними ще двоє дверей і перевів вогонь сусідньої установки.
Час закінчувався.
Я подивився на позначену центральну зону.
Це був варіант.
І ним потрібно було скористатися.