Розділ 19.

- - - Орбіта Землі. Кхар-Саал - - -  

Червоні позначки продовжували з’являтися на карті.
Харон усе ще залишався підключеним до локального вузла, і саме це поки що було єдиною причиною, чому турелі у дворі не відкрили вогонь одразу.
— Можу затримати повний перехід систем у бойовий режим. Частину контурів — до тридцяти секунд. Інші відновляться раніше.
Двір уже змінювався.
Ще хвилину тому майже нерухомі автоматичні установки почали виходити з ніш. На верхніх уступах спалахувало світло, десь далі відчинялися проходи, з яких вибігали Храліни.
— Скільки тут до центральних воріт?
— Сто дванадцять метрів. Я затримав блокування та закриття центральних воріт. Також створив конфлікт команд для п’яти найближчих автоматичних систем. Решта не належать до цього вузла й намагатимуться вас убити.
— Встигнемо?
— Малоймовірно.
Назар глянув на мене.
— Обнадіює.
— Двадцять сім секунд, — додав Харон. — Далі система виправить мої правки.
Назар уже від’єднував модуль.
Щойно контакт із панеллю розірвався, кілька зелених секторів на схемі відразу змінили колір.
Не домовляючись, я забрав модуль у Назара й закріпив Харона в себе на спині.
— Рушили.
Ми вискочили зі службового приміщення.
Перші двадцять метрів пройшли майже без опору. Харон проклав вузьку траєкторію між зонами огляду двох турелей. Одна все ще дивилася в бік зовнішньої стіни, друга кілька разів смикнула стволом, ніби не могла визначитися, що саме повинна робити.
Попереду Хао вже досяг першої укріпленої позиції. Схоже, її проєктували саме для оборони підступів до центральних воріт, але зараз вона чудово підходила нам як укриття.
— Праворуч двоє, — сказав я.
Назар навіть не запитав звідки.
Перший Хралін вискочив із бокової будівлі з піднятою зброєю.
Трофейна рушниця в руках Назара спалахнула коротким імпульсом.
Мисливця розвернуло й кинуло назад.
Другий зупинився за краєм стіни.
Хао був швидшим.
Він рвонув уперед, зник із мого поля зору й за мить повернувся.
Сам.
— Далі.
Над головою щось клацнуло.
Харон відразу позначив нову загрозу.
— Третя система відновила штатний режим.
Я підняв голову.
На верхньому уступі розверталася турель.
— Лягай!
Черга лазерних пострілів ударила в край укріплення.
Темний матеріал спалахнув білим, бризнувши розпеченими уламками.
Ми притиснулися до землі.
Наступні постріли пройшли вище.
Назар перекотився, виставив захоплену рушницю й вистрілив у верхню частину установки.
Імпульс ударив не в сам корпус, а в блок сенсорів.
Турель смикнулася.
Ствол пішов убік.
— Не знищив.
— Вистачить, щоб вона хвилину нам не заважала.
— За поточної швидкості відновлення — значно менше.
Ми побігли.
Простір ставав дедалі відкритішим.
Ворота цитаделі вже здавалися зовсім поруч. Дві масивні стулки стояли відкритими, але між ними й нами залишався відрізок абсолютно чистого двору.
Бігти прямо було неможливо.
Працюючі турелі, вогонь Хралінів зі стін і відкритий простір змушували постійно змінювати напрямок.
Харон позначив ще три турелі.
Одна не реагувала.
Друга все ще смикалася між суперечливими командами, залишеними Хароном.
Третя вже поверталася до нас.
— П’ятнадцять секунд до відновлення більшості систем.
— До воріт більше.
— Я це вже повідомляв.
Зліва, зовсім недалеко, з’явилися ще троє Хралінів.
Назар відкрив вогонь на ходу.
Перший упав.
Другий сховався за конструкцією.
Третій вистрілив.
Енергетичний імпульс пройшов зовсім поруч із Назаром і врізався в покриття праворуч від нас.
Покриття розлетілося.
Хао навіть не пригальмував.
Він ішов першим.
Назар — за ним.
Я замикав.
«Ще четверо наближаються зліва. Двоє зверху».
«Дякую».
Ще одна червона позначка з’явилася на краю візора.
Я змістився праворуч за секунду до того, як із верхнього рівня вдарив постріл.
Туди, де щойно була моя голова.
Ворота здригнулися.
Стулки почали сходитися.
— Хароне!
— Цитадель керується зсередини. Я й так надовго затримав передачу сигналу тривоги. Центральна система перебрала керування.
— Швидше!
До воріт залишалося метрів сорок.
Ми рухалися на максимумі.
Хао прискорився. Його екзокостюм відпрацював рух майже безшумно, і за кілька секунд він уже був біля проходу.
Назар відставав.
Втрачати його не хотілося.
Йому ще весілля влаштовувати.
Я сповільнився на пів кроку.
— Назар, вперед!
Стулки продовжували сходитися.
По двору вдарила друга турель.
Перший імпульс пройшов за спиною.
Другий влучив у землю ліворуч.
Третій ішов прямо в нас.
Світ змінився.
Сильніше, ніж кілька хвилин тому.
Звуки розтягнулися, крихти розпеченого матеріалу зависли в повітрі.
Назар попереду рухався неприродно повільно.
Стулки воріт сходилися сантиметр за сантиметром.
Турель на уступі довертала ствол.
Я бачив момент пострілу ще до того, як зброя завершила рух.
Крок убік.
Ще один.
Промінь пройшов там, де мав бути корпус.
Ривок уперед.
До Назара залишалося кілька метрів.
Долоня лягла йому між лопаток.
Штовхнув.
У моєму сприйнятті Назар майже завмер, хоча тіло продовжувало рухатися на межі власних можливостей.
Хао вже був по той бік воріт.
Назар проскочив слідом.
Прохід звужувався.
Метр.
Менше.
Світ повернувся одним ударом.
Я кинувся вперед.
Плече зачепило край стулки.
Броня скреготнула по металу.
Наступної миті ворота зійшлися за спиною.
Глухий удар прокотився коридором.
Майже одразу зовні в метал врізався енергетичний постріл.
Ми кілька секунд просто стояли.
Хао першим підняв зброю.
Назар важко дихав.
Я подивився вперед.
І тільки тепер зрозумів, куди ми потрапили.
За воротами починався широкий внутрішній сектор. Уздовж стін стояли ряди однакових кріплень для зброї й спорядження. Далі виднілися відкриті ніші, місця чергування, кілька важких бойових комплектів і внутрішні вогневі точки.
Тут мали бути десятки Хралінів.
Їх не було.
Каїр фіксував лише кількох живих попереду.
Не десятки.
— Хароне, ми на місці?
Відповідь прийшла майже одразу.
— Ми вже поряд. За структурою та оснащенням це місце розміщення родової гвардії.
Назар озирнувся на порожні місця.
— А де сама гвардія?
— Інформації про останні накази я не маю. Потрібне підключення до внутрішнього сектора.
Хао зрушив першим.
Перерва, яка навіть не встигла початися, вже закінчилася.