Вірність. Те єдине

Те єдине, чого шукують навіть боги, зосталося непрочитаним у листі, який випадково знайшли за шафкою – ненадісланим і запилюченим, і який у його задавненості зоставалося тільки спалити, адже навіть на порожніх аркушах не залишилося місця словам вибачення.
Те єдине загубилося навіки разом з бляшанчастим орлом, що відірвався від портфеля самотньої дитини в чужому місті, який, скільки б вона не проходила тією самою дорогою, так і не сів на плече, щоб ударами крил сповнити обіцянку друга – завжди бути поруч.
Те єдине розпорошилося ехом викритої таємниці з десятків уст за мить після того, як входило шепотом з пересторогою в одне підставлене вухо, і окристалізувалося сміхом у морозному просторі.
Те єдине розмилося паводковим поглядом і струменистою усмішкою на фотокартці бабусі, яка, наче запечатане спалахом пророцтво, свідчить, що ім'я Каїна згадуватимуть у віках, та водночас не пам'ятатимуть, кому належало ймення Авель.
Те єдине задушилося на язиці в закритому роті несміливого закоханого, що так і не дочекався знаків долі, вказівок Бога і першого кроку юнки, чию руку не відпускав зі своєї, аж доки не настала визначена пора, що завжди чітка та уривиста.
Те єдине вичерпалося до останньої краплі з колодязя очей в дзеркалі, до якого людина бігла щоразу, коли відчувала спрагу і несилу терпіти власну безособність та забуття рис особи, що завжди поставала цілісною по той бік люстерка.
Те єдине, чого, попри усвідомлення лінійності долі, люди чекають від людей, які сталися вузлами на серці, – болить на погоду, як загрубілий шрам під бровою, походження якого видається занадто простим для жалощів.
Те єдине досі вимолює для себе втілення словами: якщо зрада завжди взаємна, – хай на неї чекає взаємність, на мене ж – вічність!

13.11.2022