33. Точки споглядання.

Листа Бернару Тону Кирило відправив зранку. А потім сів у «Пежо» та виїхав з паркінгу. Шлях його лежав до митниці, де авто потрібно було оформити перед тим, як ставити на облік. На щастя, досвід роботи із митницею він мав, у волонтерських справах. Гріх було б не скористатися ним для себе.

Відповідь він прочитав на телефоні, коли чекав перед черговим кабінетом: «Дякую за цю думку, Сіріл! Звісно, мені потрібно буде перевірити її, поговорити зі спеціалістами. Я не настільки розуміюся на штучному інтелекті, та взагалі на комп’ютерах. Але, якщо підтвердиться, що терористи зробили щось таке, - це, щонайменше, сенсація! Тоді потрібно буде говорити про те, які заходи можуть бути з боку урядів. Ми обов’язково піднімемо цю дискусію! І це завдяки тобі! Ще раз дякую!»

Кирило нашвидкоруч написав: «Бернаре, для мене важливі не сенсації та не уряди. Для мене важливо, щоб люди знали, що їм загрожує. Та розуміли, що такими сервісами треба користуватися обережно, а то можна потрапити під вплив кого завгодно, аж до терористів. Якщо можна, зверни на це увагу, коли будеш писати статтю. І ще, не згадуй, що ця історія прийшла від мене. Я хочу відпочити від уваги твоїх колег.»

Залишалося лише сподіватися, що журналіст дотримається останнього побажання, - він людина досвідчена, та розуміє, що від Кирила ще може отримати багато чого цікавого. Тим більше, і в Україні чимало усього відбувається… Таке джерело інформації та просто думок не завадить. Отже, краще не сваритися та не підводити. Ну, й журналістська етика у ставленні до джерел інформації… Хоча на етику, коли мав справу із чужими людьми, Кирило давно вже не розраховував. Лише на зацікавленість.

До того ж, якщо усі будуть думати, що Бернар додумався до цього сам, - то лише більше такого автора цінуватимуть.

А от Ірина здивувалася, коли нова співробітниця з’явилася у її кабінеті, та ще й забажала поговорити сам на сам.

-Бо це … стосується нас із Кіром. Чи, правильніше, його історії з літаком. Він не хоче привертати до себе уваги, а мені просто не можна. Але не написати про таке просто неправильно. Тому я розповім, про що йдеться, а ти вже сама…

-А що саме сталося? Ця, як ти кажеш, історія з літаком сталася давно та за кордоном. І зараз про неї писати ми не будемо. До того ж, як можна писати про неї, не згадуючи головного героя? – посміхнулася редакторка.

-А це не про неї. Та не про нього. До усього цього додумався Кір, і він же отримав листування цього пілота, який став терористом. Отримав від французького журналіста, який теж про це писатиме, але ми думаємо, що … тут теж люди мають знати, а хто в Україні читає французькі газети?

-Так про що, все ж таки, мова?

Дарія розклала на столі роздруківки листування терориста та свого перекладу, та стала розповідати.

-Тому це занадто важливо, щоб мовчати, - закінчила вона за півгодини. – Бо … стати тим, на кого це впливає, може майже кожен. Хто користується сервісом онлайн-психологів, або через Інтернет сповідується, наприклад. Цього разу ми знаємо, що таке зробили для мусульман. Скоріше за усе, якісь терористи. А якщо щось подібне існує не лише для них?

-Я тобі більше скажу… - Ірина була готова схопитися за голову, хоча вигляду й не показувала.  – Ти просто нещодавно тут, та не думаєш, як ми. А ми … усе міряємо війною. Якщо хтось обкатає щось таке, навіть на терористах, а потім буде застосовувати для обробки наших людей у тилу, та й військових також… Цим повинні займатися … кому треба.

-Вони вже займаються, - запевнила Дарія. – Але ж потрібно попередити людей, які можуть потрапити у цю пастку. І так, ти маєш рацію, не лише мусульман, це ж можна зробити для кого завгодно.

-А у нас багато … втомлених людей. І солдатів на передовій, і цивільних. Вони уразливі…

-Так. Саме тому й потрібно попередити якнайбільше…

-І ти не хочеш писати про це сама?

-Не моя тема. І … я ще не відчуваю себе … готовою, - відверто сказала Дарія. – До того ж, і сама привертати увагу не хочу, точніше, мені не можна. Й Кирило теж не хоче, а усі розумітимуть, звідки дізналася я. І … для публікації… Ти, мабуть, захочеш перевірити ще в когось, хто працює з цими речами, а я нікого тут не знаю…

-Ну, добре. – Це звучало логічно, але Ірина пам’ятала, що її просили про минуле нової співробітниці не з’ясовувати. Можливо, це якось пов’язано… Коли просять щось не з’ясовувати – зазвичай ідеться про щось цікаве, тому це йшло врозріз з журналістськими інстинктами. Але доводилося себе стримувати, особливо у нинішній час. – Це, справді, треба перевірити. Але, якщо усе підтвердиться… - Вона думала, як треба буде пояснювати, яким чином у розпорядженні редакції опинилося листування того араба.

Як би там не було, а й у цьому випадку розмовою залишилися задоволеними обидві сторони.

Підготовка до злочину може полягати у найрізноманітніших речах.

Хтось спостерігає за майбутньою жертвою. І це теж можна робити по-різному. Коли жертва не має роботи та якогось визначеного розкладу, та може займатися, чим забажає та коли забажає, - просте стеження, куди поїде, нічого не дасть. Бо така людина, якщо відвідала якесь місце сьогодні, - зовсім не факт, що буде там завтра. Якби мова йшла про розслідування, - тоді могло б бути цікаво, з ким та чому зустрічається. Але спланувати злочин така інформація змоги не дасть. Тому спостерігати залишалося за місцем, де майбутня жертва живе. Але це зовсім не означало, що це заняття було простим. У даному випадку – скоріше навпаки.