32. Різна зброя.

Повернувшись додому, Кирило виявив відсутність «Смарта» у паркінгу, та Даші – у квартирі. Зробив висновок, що дружина вирішила поїхати сьогодні на роботу, де хоч і не щодня, але іноді потрібно було з’являтися. А його навіть не повідомила, чому, насправді, Кирило лише зрадів: це означало, що вона відчуває певну незалежність. На протиріччя, можливо, усьому своєму вихованню у Ірані. Саме те, що, з його точки зору, було потрібно, хоча не можна сказати, що він не хвилювався у такі моменти, з огляду на те, що Дарія може потрапити у ситуацію, у якій не знатиме, як в Україні треба поводитися. І той факт, що за вимовою у ній не можна упізнати людину, яка приїхала з-за кордону, у такому випадку зіграє проти неї… Та й особливості вітчизняного дорожнього руху теж слід було враховувати.

Хоча, з іншого боку, нічого ж поганого не сталося, поки він був взагалі за кордоном…

Тож, Кирило вирішив поки зайнятися іншими справами.  

І першою з них був пошук інформації про Наталію Охріменко. От тільки завдання виявилося складнішим, ніж він розраховував. Оскільки жінка, яку він подумки став називати «наша позивачка», виявилася особою зовсім непублічною. Навіть профіль на Фейсбуку був закритий для усіх, окрім друзів, хоча фотографія підтверджувала: це – профіль саме тієї, яка його цікавила. Невідомо було, чи це в неї так з самого початку, чи Наталія закрила його після того, як звернулася до суду, або, принаймні, довідалася про спадщину. Хоча… Вона повинна була розуміти, що залишити сина без спадщини Сірий не може. Ані за законом, ані… Та й про його хворобу, напевно вже, знала.

Як би там не було, а найкраще джерело інформації про людину, - що вона сама про  себе пише, - використати було неможливо.

Ну, що ж, не дуже-то й хотілося, пробурмотів собі під ніс Кирило. Бо в нього тепер були не лише загальні дані, а й код, - комбінація цифр, яку кожній людині присвоює податкова інспекція. Та яку потрібно вказувати, зокрема, при зверненні до суду. А за цим кодом про людину можна знайти чимало інформації.

От лише – теж не у цьому випадку. Бо ані як ФОП Наталія Охріменко не реєструвалася, ані засновником чи керівником підприємств не була. Вона виявилася власницею доброї квартири та паркомісця, - за тією самою адресою, яка була вказана у позовній заяві, - та ще невеличкої квартири у Каневі. У цілому, враховуючи обставини її життя, - нічого незвичайного.

Не дав нічого й пошук за номером телефону, принаймні, тим, що був вказаний у позовній заяві. Не лише ані у яких скандалах він не був засвічений, а й взагалі Інтернет нічого про нього не знав. Що було б практично неможливим, якби Наталія працювала у будь-якому бізнесі. Або вона користувалася іншим номером для цього, або … таки не працювала взагалі. І більше схоже було якраз на друге. А враховуючи, що сам він також не працював, - Кирило уявив газетні заголовки у радянському дусі, які висміювали б, як двоє нероб судяться за мільйони. Цікаво, а який відсоток цілком сучасних співвітчизників саме так і подумав би, якби дізнався..? Напевно, чималий! А те, що поки не дізналися, - це просто диво. Враховуючи, власник якого крупного бізнесу помер без явних спадкоємців, та його, Кирила Замала, «славу» завдяки історії з літаком.  Але – ніхто поки що не розкопав, не рознюхав, ані західні журналісти, ані вітчизняні.

Останнє було дивно. Бо, як мінімум, вміти користуватися тим самим сайтом «Судова влада» вони повинні були. Але поки Кирило зайшов туди сам.

Та виявив кілька судових справ, учасником яких була Наталія. Але перехід з кожної до реєстру судових рішень не показав нічого цікавого. Пару років тому вона потрапила у ДТП, - звичайну, дрібну, без постраждалих, та не з власної вини, бо протокол було складено на іншого водія, який вдарив її авто. Сама Наталія була у тій справі потерпілою. Винуватця оштрафували, а їй довелося, - це була ще одна справа, - подавати позов до страхової компанії, яка занизила розмір виплати. Справу вона виграла, - чи, точніше, виграв її адвокат. Той самий, що представляв її інтереси й зараз. Що ж, нічого дивного.

Але більше – нічого. І от це дивним таки було. Кирило вперше зустрічався із людиною, яка у наш час зовсім не залишає загальнодоступного сліду у віртуальному просторі. Тим більше – коли мова йде про молоду та, об’єктивно кажучи, красиву жінку. І вона ж не з каменю, в неї є емоції. Він чудово пам’ятав, як Наталія відреагувала на заповіт (коли вважала, що має право, -  чи має право її син, - на усе). І от така людина ані фотографії дитини не викладає, ані успіхами хлопчика у чомусь не вихваляється, ані чимось іншим не ділиться? Ну, хоча б фотографіями кота, якщо в неї є кіт. Судячи з усього, більше писати їй не було про що. Наталія явно не працювала, ніяким волонтерством або ще чимось подібним не займалася. Присвятила життя дитині? Що ж, можливо, але все одно дивно. Як і те, що, маючи гроші (напевно, від того ж таки Сірого, який мав матері своєї дитини допомагати), Наталія сама не виїхала під час війни за кордон, та сина не вивезла. Життя із постійними тривогами навряд чи можна назвати для дитини комфортним, та й ризик залишається, хоча Київ вже давно перестав бути прифронтовим містом. Але ворожі обстріли, на жаль, ніхто не скасовував.

Це все було, як не кажи, дивно. Складалося враження, що щось тримає Наталію Охріменко не лише у Києві (на жаль, не було поки можливості дізнатися, чи виїжджала вона кудись у двадцять другому), але й у такому закритому стилі життя. Жінка у футлярі… До цього додавалося те, що про її існування, про існування дитини, навіть він, друг Сірого, не знав. Цьому мало бути якесь пояснення, і потрібно його знайти.

А зараз треба було зайнятися іншими справами.