28. Судові справи.

З Миколою Туровим Кирило розмовляв телефоном з самого ранку. Ну, це у Парижі, - якраз за сніданком, - а у Києві вже був початок робочого дня. Перше запитання було, звісно, про те, чи ознайомився адвокат зі правою. Той відповів ствердно, а потім став пояснювати:

-Отже, ця Наталія стверджує, що Сергій Петрович був, на момент складання заповіту, ізольований від спілкування із зовнішнім світом, оскільки через хворобу та те, що був у групі ризику по коронавірусу, майже нікуди не виїздив та ані з ким не спілкувався. Окрім, власне, тебе та Поліни, яка замкнула на себе усі контакти, під приводом виконання обов’язків особистого лікаря, схилила до складання такого заповіту, щоб значна частина статків померлого дісталася тобі, та значна сума, - хоча, як сказано у позові, правдоподібна, - їй. Тобто, вона хоче довести, що заповіт складений під стороннім впливом та примусом, а тому недійсний.

-Якщо заповіт недійсний, то ми з Поліною не отримуємо нічого, а усе дістається дитині? – уточнив Кирило.

-Так, тоді спадкування відбувається за законом. Вона цього й вимагає. Я тобі позовну заяву теж скинув, але ти ж без комп’ютера там…

-Знав би – узяв би з собою… Тому поки що на словах давай, приїду – почитаю. Доведеться так працювати… А як вони намагаються це доводити?

-Показаннями свідків, як зазвичай у таких випадках. Ну, і медичну документацію додали, що твій друг хворів, був у групі ризику по вірусу, і тому подібне.

-А хто ці свідки?

-Поки у нас є лише імена та адреси, їх вказано у позовній заяві. Що саме кожен з них має повідомити, та який стосунок має до справи, там не вказано. Я можу спробувати з ними поговорити, але вони можуть відмовитися розмовляти.

-Це потім. Я так розумію, нам потрібно збирати свої докази, так? І, очевидно, теж свідків.

-Звісно, і знадобляться також твої пояснення, та Поліни. Але потрібні ще незалежні свідки… І їх треба вказати у відзиві на позов. А на це часу небагато. Потрібно поговорити з Поліною, вона може підказати, де їх шукати.

-І з нею теж. Але у другу чергу. Бо мені вчора телефонував директор усього їхнього холдингу. – Й Кирило коротко переповів розмову. – А отже, він і сам до суду піде, а Генадій, можна сказати, - очевидець того, що там коїлося. І підлеглим скаже, що це потрібно.

-А оце вже добре! – зрадів адвокат. – Я йому обов’язково зателефоную. Потрібно буде і щодо свідків позивачки розпитати, хто такі. Бо ж вони, скоріше за усе, - їхні ж співробітники.

-А це ідея! Напевно, він може з’ясувати… А  когось, можливо, і сам пам’ятає.

-Ну, це навряд чи. Якщо свідки – якісь там охоронці, водії чи медсестри. А от з’ясувати у кадрах – це запросто. Я цього Млинчука сьогодні ж наберу. І будемо починати працювати. Це дуже добре, що він на нашому боці! Коротше, в нас є поле для роботи…

-Але ти не можеш сказати, чим це скінчиться?

-Звісно, ні. Принаймні, на цьому етапі. Що скажуть ті свідки, що – наші… Тут реально поки усе невідомо. До речі, потрібно ще буде переговорити з нотаріусом. Вона теж зазначена у справі, але, звісно, буде на нашій стороні. А от що можу сказати точно, так це, що швидко це не буде. Навіть у порівнянні із тим, що у нас коїться у судах взагалі…

-Чому?

-Бо я цього суддю знаю. У Печерському і так справ – вал. А він взагалі швидко ніколи нічого не розглядає. Тому на це піде ще більше часу. Тож, - у голосі Миколи чулася тепер посмішка, - ти особливо-то не розраховуй із молодою дружиною швидко гроші витрачати!

-Та я й не розраховую. Але, якщо з цього щось вийде…

-Будемо намагатися.

-Сподіваюся, як завжди, - відповів Кирило. Миколі він довіряв, і той виявився саме тим спеціалістом, якого потребував у цій ситуації.

-Це взагалі ще пощастило.

Саме ці слова сказала В’ячеславу Пугачу його адвокат. Сиділи вони зараз у залі суду, й затриманий крізь зуби прошепотів, що він думає про слідчого та прокурора, яких бачив навпроти. Хоча – чому б йому обурюватися? Взяли його, що називається, «на гарячому». Підозру оголосили саме за цим епізодом, - принаймні, поки що нічого іншого не «навішували». А зауваження адвоката стосувалося самого клопотання про застосування запобіжного заходу, бо слідство просило не тримати підозрюваного під вартою, а про цілодобовий домашній арешт.

Відповісти Пугач не встиг, оскільки у залі з’явилася суддя, та, запросивши усіх сідати, оголосила про початок розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу. З’ясувала, чи немає відводів, потім – анкетні дані самого Пугача. Та надала слово прокурору. Який коротко клопотання й зачитав. У ньому йшлося про обставини затримання та про те, що, перебуваючи на волі, Пугач може втекти, або впливати на свідків чи інших підозрюваних, чи перешкоджати іншим чином слідству.

Потім суддя стала ставити питання самому підозрюваному, й першим було те, чи визнає той вину.

-Так. А що мені залишається, коли «прийняли» просто на продажі? – знизав той плечима.

-Показання ви про це дали?

-Так. – Відповідний протокол допиту, точніше, копія, містилася у матеріалах, доданих до клопотання. А В’ячеслав додав, за порадою адвоката: - Допомагаю слідству.