27. Слова.

В’ячеслав Пугач був здивований тим, що відбувалося. Ні, не затриманням, - торгуючи вибухівкою, та не лише нею (через його руки й вогнепальна зброя проходила), він розумів, що таке може статися. Звісно, обшук вдома нічого не дав, ще не вистачало тримати небезпечні предмети там, де мешкали діти! Чи знала поліція про орендований в одного пенсіонера гараж, де зберігалося багато чого цікавого, - поки було невирішеним питанням. Але, у свою чергу, слідчий про це не розпитував, а тому слід було припустити, що поки до нього не дісталися.

Що ж, значить, вони зосередяться на тому, за що й затримали. Біс з ними.  Звісно, слідчий почав ставити питання, звідки В’ячеслав цю вибухівку узяв. Той назвав ім’я продавця, не сказавши, звісно, що «працював» з ним не вперше, але продавець його кілька разів обманював із товаром. За усе доводиться платити.

Але, закінчивши записувати ці відомості, слідчий поставив наступне питання:

-А Костянтина Попова знаєте?

-Знаю, служили разом, до звільнення, - відповів Пугач.

-Які у вас з ним стосунки?

-Звичайні. Ніби нічого не ділили, - знизав плечима затриманий. – Але й не друзі. Навіщо він вам?

-А це точно не він вам вибухівку цю підкинув?

-Ні. Я ж вам сказав, хто.

-Ми перевіримо. Але вам краще не брехати. Допомога слідству – це пом’якшуюча обставина. Самі розумієте.

-Але він тут ні до чого.

-Точно? Ну, дивіться… А Денис Розенко?

-Теж колись разом служили. Але він вже давно перевівся, десь у Києві начальника якогось возить. – Насправді, В’ячеслав знав, якого саме, бо із Розенком нещодавно спілкувався, але вирішив обізнаності не показувати. Щоправда, це не допомогло, бо слідчий сказав:

-Ми знаємо. Дуже зручно, щоб на службовому авто такий «товар» перевозити, правда?

-Мабуть. Але він мені нічого не привозив. Я ж вам сказав, де усе узяв. – Пугач тримався того, про що казав раніше. Слідчого, напевно, це не влаштовувало, бо він сказав:

-Ну, це ми не будемо писати. Але я вам раджу добре подумати. Допомога слідству…

-Але ж я й допомагаю…

Щоправда, слідчий, мабуть, вважав, що не у тому, у чому треба. Це було зрозуміло В’ячеславу, та його адвокату, молодій жінці, - теж. Залишившись наодинці із клієнтом після допиту, вона стала з’ясовувати:

-Що це таке, взагалі, відбувається?

-Не знаю. Я йому кажу, як є, а він чомусь наших хлопців приплести сюди хоче. Які до цієї справи – ніяким боком, хоча Костя, можливо, якісь справи й крутить. Але точно не зі мною, та навряд чи став би зв’язуватися із вибухівкою. Він не по цій справі.

-А цей Розенко?

-Він точно не стане таким займатися. В нього тепер одна мрія – спокійно дослужити, поки можна буде звільнитися.

-Але слідчий хоче, щоб ви дали показання саме на них. Чому?

-Уявлення не маю.

-А що, окрім місця служби, вас пов’язує?

Пугач замислився, а потім відповів:

-Хіба що … спільний ворог.

-Це хто?

-Та є тут один… Ви можете … зателефонувати нашому командиру?

-А що потрібно дізнатися?

-Де зараз «Пуаро».

Потім він дещо пояснив. Та того ж дня про те, що сталося, дізнався Василь Пилипенко, із позивним «Москіт». Вислухав, відповів, що Кирило Замал, про якого й розпитував клієнт співрозмовниці, повернувся з полону, звільнився з армії та живе у Києві. Це таємницею не було, а подробиць, - про те, що «Пуаро» втратив практично повністю здоров’я, що виїздив за кордон, що його намагалися вбити, та де саме живе, - розповідати, звісно, не став.

А після того, як розмова закінчилася, замислився.

Усе це виглядало, як наслідки цікавості до хлопців з боку тих, хто, схоже, займався справою про бомбу під авто Замала. Змогли викрити на чомусь протизаконному Пугача, та намагаються «прив’язати» до нього двох інших. Які, скоріше за усе, ані до його діяльності не мають стосунку, ані до замаху на «Пуаро». А проблеми їм можуть створити. Й він вирішив попередити хлопців.

Щодо адвоката, вона зробила з цієї історії власні висновки. Виходило, що Кирило Замал, звільнившись з армії, повернувся до Києва та став плести інтриги проти недругів часів служби. Нічим іншим пояснити, що від одного з тих, хто з ним ворогував, слідчий намагався отримати показання на двох інших, вона не могла. Тим більше, В’ячеслав Пугач твердо стояв на тому, що Костянтин із Денисом непричетні до його справ, а вибухівку він отримав від зовсім іншої людини. Тоді навіщо слідству прив’язувати до справи саме цих двох, якщо за цим не стоїть Замал? Тим більше, судячи з позивного, та й з розповідей самого клієнта та його колишнього командира, той мав бути людиною розумною. От тільки навіщо йому це?

До того ж, вона дивилася телевізор, та добре знала, що сталося у французькому небі. Поєднання імені та прізвища було рідкісним, та й біографії збігалися, - «французький рятівник» теж був добровольцем-військовим, та повернувся додому після полону. Збігів таких не буває, це мала бути та сама людина. Щоправда, комбат не казав, що Замал – колишній пілот, але це не мало значення.