17. На власні очі.

-Ми, до речі, вчора так і не зробили одну річ, - сказав Кирило за сніданком.

-Яку, Кір? – Дарія щиро здивувалася. Їй здавалося, що вчорашній день був більше, ніж насиченим. Ну, зрозуміло, за паспортом не поїхали, але він навряд чи це має на увазі. Доведеться з цього розпочати сьогодні, тому й будильник на ранній час поставив.

-Окуляри нові не приміряли! Я ж їх забрав на шляху додому. Але, коли прийшов, то ти була зайнята, потім прийшов твій тато, а потім вимкнули світло, й ми б у них все одно нічого не побачили.

-А-я, я й забула! – Воно й не дивно, адже замовили їх ще до інциденту з бомбою під «Мерседесом».

-Так ось вони. – Він поклав на стіл пакет з логотипом мережі оптик. Окрім самих окулярів, там були й футляри для них, і замшеві ганчірочки для протирання. – Оці – твої. Я бачу, оправу ти обрала майже таку, як і стара…

-Усе життя такі ношу. Якщо вже потрібно, то хай будуть такі, що пасують. – Дарія зробила паузу, дістаючи нові окуляри, та прилаштовуючи їх на власному носі. – У Ірані небагато можливостей для цього…

-Дійсно пасують. А бачиш у них як?

-Та це просто… Як у вас кажуть? Небо та земля? – Дарія підвелася та, перш ніж іти варити каву, зробила кілька рухів руками, майже танцювальних. – Зовсім інша справа!

-От і добре. Треба буде ще зробити запасні. А поки … старі не викидай, якщо без них тобі зовсім важко. Далеко бачиш добре?

-Так. – Вона подивилася у вікно. – Кажу ж… А що?

-Якщо добре, значить, треба буде зайнятися все-таки й водійськими правами. Але це вже після паспорту. А ось мої, для читання.

Дарія повернула голову та засміялася:

-А ти такі круглі обрав, щоб бути на мене схожим?

Дійсно, форма була майже однакова,  з поправкою на чоловічу оправу, яку придбав Кирило. Та й розмір був трохи більший.

-Та ні, я дивився, які будуть зручніші.

-Так з чого ми розпочнемо? – Це вже стосувалося планів на день, тому він вирішив не відповідати: «З твоєї кави». Натомість в Кирила прорвався-таки чорний гумор:

-Передусім – подивимося, чи немає під нашою машиною чогось зайвого. Потім – займемося тим, чим мали вчора: твоїм паспортом. Точніше, подамо заяву. Та, сподіваюся, його зроблять за кілька днів. Це усе за умови, що не дадуть тривогу: під час неї нічого не працює. Ну, а потім … поїдемо купувати те, що тобі потрібно.

-Що саме?

Кирило відповів з посмішкою:

-Це ти мені скажеш!

Сьогодні, пояснив Кирило, їм не доведеться їздити центром, де складно знайти місце для стоянки, а от місце для покупок знадобиться. А тому відчинив дверцята того самого «Мерседеса», - з боку водія ще у білому порошку для відбитків пальців. Та під днище авто, перш, ніж до нього сідати, дійсно, зазирнув. Дарія, влаштувавшись на сидінні поруч, та пристебнувши ремінь безпеки, сказала:

-Дійсно, майже, як в тата.

-Навіть кращий, як на мене, - посміхнувся Кирило, рушаючи з місця.

Виїхав на вулицю та зробив кілька поворотів. Спитав:

-Впізнаєш місця?

-Здається. Я тут бувала…

-Тут бував кожен, хто у Києві хоча б трохи жив. Це Хрещатик, центральна вулиця. А ми живемо на Володимирській. Зараз будемо спускатися до Подолу. А потім – на лівий берег.

-Так, напевно, але ж це двадцять років тому було. Я навіть тата не спитала, в нього квартира та ж сама чи ні?

-Ще дізнаєшся. Й у гостях побуваєш. Можливо, й та сама, «Мерседес» же він зберіг!

-До речі, ти не розповів, що там було вчора, у нотаріуса … я правильно сказала?

-Правильно. А сталася там отака історія.

Більша частина часу, потрібного на дорогу, пішла на розповідь. Та, виклавши усі події, Кирило закінчив:

-Тож, тепер навіть не знаю, що із цим робити. Якщо ця Наталія таки подасть до суду… Чи потрібно заперечувати, це ж, дійсно, рідна дитина…

Дарія замислилася на якийсь час, а потім відповіла:

-Ти ж хотів порадитися з адвокатом? От і порадься. Але, якщо тобі цікаво, що я думаю… - Вона зробила паузу, й довелося відповісти:

-Звісно, цікаво. Тому  й розповів так докладно.

-Я думаю, твій друг щось мав на увазі. Не просто хотів … зробити тобі подарунок. Він мав на увазі щось інше. Чомусь вважав, що велика частка має дістатися саме тобі, а не сину. Якщо ти відмовишся, то відкинеш те, чого він хотів.

-От і мені так здається. Тільки, якщо це розпочнеться, справу можуть розглядати кілька років. А… Ти знаєш, що таке горизонт планування?

-Не чула такого виразу. Але розумію, що ти маєш на увазі.

Кирило гадав, що аналогічне поняття є й у англійській, і у фарсі, і це не питання перекладу. Але вирішив на цьому не зупинятися.

-Так от, строк розгляду такої справи, а ми ж не знаємо, що буде у тому позові, більший за цей самий горизонт планування. Він у нас зараз невеликий. Ніхто не планує надовго під час війни. Тому … я зроблю, якщо буде потрібно, необхідні речі. Але на те, що з цього щось вийде, не розраховуватиму. От угода із Арефом Хоссейні, - це реально. І теж потрібно. До речі, ми приїхали. Зараз залишимо авто, а далі пішки. Ось там вхід. Нам потрібно до міграційної служби, але у тому ж будинку – і поліція, і ТЦК. Тобто, воєнкомат. Якщо ти знаєш, що це означає.