10. Наречена у кайданах.

Як не дивно, але ані на паспортному, ані на митному контролі проблем не виникло. А після них, у коридорі, поряд з іншими зустрічаючими, Кирило помітив обличчя Олексія Павлишина, того, що з консульського відділу, самі розумієте… Підійшов та привітався за руку. Дипломат, чи хто він там насправді, повів його за собою, - звісно, якщо тут живе, то й знає, куди треба йти. Кирило тягнув за собою валізу на коліщатках, - ручка на телескопічній палиці була висунута зараз на максимальну довжину. Робив він це лівою рукою, і не лише для того, щоб права була вільна для рукостискання з тим, хто зустрічатиме. Насправді, Кирило гадав, що його не зустрічатиме ніхто, а до готелю доведеться діставатися самостійно, напевно, на таксі.

Але виявилося, що співробітник консульського відділу це зробив не просто так. Того, хто прибув, треба було ввести до курсу справ.

-Усе відбудеться вже завтра. Заява ніби вже подана, прискорено, ви знаєте, за добу. Завтра за вами пришлють машину. Вдень.

-Тобто, це буде не зранку?

-Ні. І навіть не у посольстві. Нам надали у оренду таку невеличку резиденцію. Щоб це було офіційно, і в той же час – це не має бути будівля, на яку розповсюджується дипломатичний імунітет. Щоб, якщо щось зірветься, вони могли увезти засуджену назад до в’язниці. З посольства ми б її не віддали, і вони це розуміють.

-То її привезуть з в’язниці? – здивувався Кирило.

-Так. Просто туди. Ви ж самі знаєте умову Хоссейні: звільнення тільки після реєстрації. Для цього там буде присутній Реза…

-Син? Той самий? – Гвалтівник, та друга майже жертва, на весіллі?

-Він. Я ж вам казав, ця  сімейка обов’язково придумає щось огидне. Хоча у цьому є своя логіка. Хтось має підписати документ, щоб дівчину, чи тоді вже вашу дружину, відпустили з-під варти. А батько сидить у Києві, та сюди заради цього летіти не буде, ще й через те, що це привернуло б увагу, а саме цього він хоче уникнути. Одночасно ми робимо усе, щоб оформити їй новий паспорт, з яким можна буде через Європу повернутися до України. Звісно, біометрику, й потрібне обладнання там ми вже встановили. Але на це потрібен час. Мінімум тиждень.

-Це дуже швидко. Особливо зараз. Але що нам весь цей час робити? – Кирило починав розуміти, що усе це – навіть більш складна операція, ніж він гадав. І скільки людей довелося до неї залучити? А кошти? Хто усе це оплачує? Аббас? Від нього самого, принаймні, цього не вимагали.

-Це ще одна умова Хоссейні: вас, точніше, Дарію, ніхто не повинен бачити. Вона має просто зникнути з Ірану. Тому до того, як буде готовий паспорт, поживете на усьому готовому у такому собі усамітненому будинку у горах. А коли документ буде готовий, я сам його привезу, та відвезу вас до аеропорту. Вам все одно, як повертатися?

-Потрібно буде через Варшаву. Але у Європі вже якось розберуся сам, - завірив Кирило.

-Так от, валізу особливо не розбирайте. Завтра візьмете з собою. Поки ми там будемо усім займатися, перевантажать до того авто, яким ви поїдете. Дівчині необхідне передадуть родичі. Це так, у загальних рисах.

-Тобто поки ми опинимося у в’язниці разом, - зробив висновок Кирило.

-Скоріше, на дачі. Але завтра – нічому не дивуйтеся, я теж знаю не усього. Впевнений, що вони придумають ще якусь гидоту. І це точно вже не буде … урочисто. Вам обом потрібно буде підписати документи. Точніше, трьом, є ж ще Реза…

-Ви так на мене дивитеся, ніби співчуваєте, - пожартував Кирило. Але Павлишин знову, відірвавши на секунду погляд від дороги, повернув голову, та серйозно сказав:

-Насправді, я співчуваю Дарії. А вами захоплююся. Бо піти на таке, щоб врятувати дівчину, яку він навіть не знає, з чужої країни, - погодився б один зі ста, якщо не з тисячі. Це не кажучи вже про те, що сприяти вам, як громадянину України, а тим більше – зробити все, щоб врятувати життя Дарії, як громадянки України, входить до моїх обов’язків. Як співробітника консульського відділу. І я намагаюся виконати їх якнайкраще.

-Дякую вам. Ви мене заспокоїли, - зізнався Кирило. – Та, напевно, знаєте, що тут має відбуватися та як. Це належить знати співробітнику консульського відділу.

Співробітник, щоправда, натяк якщо й оцінив, то вигляду не показав, лише відповів:

-Такого ще ніколи не відбувалося тут. Принаймні, я ніколи не чув. Тому для мене брати у такому участь – теж буде вперше. – Він зробив паузу та додав: - Сподіваюся, що й востаннє.

Слідчий, що вів справу про замах на вбивство Кирила Замала, у телефонній розмові з останнім, насправді, сильно прикрасив ситуацію, коли сказав, що підозрюваного затримано.

Як і кожен, дотичний до розкриття злочинів, він знав, що часто це стається за чистісіньким збігом обставин. От і цього разу – під час чергування його викликали, щоб оформити огляд місця події, а саме – бійки у кав’ярні. Того, хто влаштував її, затримали патрульні. Чоловік був п’яний, як зазвичай буває у таких випадках, і слідчий не звернув би на нього особливої уваги, якби той не кричав на весь заклад, що показав би тут усім, але в нього зараз немає його автомата. Звісно, його скоро повезли до ізолятору тимчасового тримання. Допитувати його треба, як протверезіє, і до того ж, спочатку потрібно внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань: до цього можна лише оглянути місце події.