8. Сумніви.

Колишній справжній полковник Рибальченко не міг би сам собі відповісти, чому помчав на цю зустріч. В нього купа проблем. «Флеш-Пост» - компанія досить велика, та, здається, її усі хочуть обікрасти з різних боків. Його завдання – цьому запобігати, не кажучи вже про те, щоб забезпечувати безпеку Першого. А він зірвався, щоб обговорити з Толіком «Федосом» того ж таки Кирила Замала! Ніби це якийсь серйозний конкурент, чи що…

Можливо, йому передалася злість Хазяїна, хоча йому-то що? Гроші-то не його. І сказати, що начальник служби безпеки заздрить цьому інваліду, не можна. Його обурював сам факт, що хтось може отак роками отримувати гроші … нізащо.

Виявилося, проте, що нічого нового Толік не сказав. Зустрів цього типа у офісі бізнесмена, з яким сам мав якісь справи. Це здалося колишньому «авторитету» важливим. Але для пояснення довелося лише зайти до реєстру юридичних осіб.

-В них частки у одній компанії, - пояснив Рибальченко. – Тому зустріч є зрозумілою.

-Ти ж казав, що він бізнесом не займається.

-А він і не займається. Компанію з цим Хоссейні заснував його батько. Нещодавно він помер, а Замал компанію, точніше, частку, успадкував. Але він там не працює та ніколи не працював, ми б знали. – Якби Кирило Замал отримував заробітну плату у будь-якому місці, або доходи від підприємництва, то на цю суму зменшилися б суми виплат від «Флеш-Пост». Але це не стосувалося інших доходів, - дивідендів, наприклад, або, якщо він здавав комусь квартиру: ці гроші він і так міг отримувати, навіть, якби не став інвалідом, та продовжував би працювати.

-Гадаєш, Хоссейні хоче викупити частку?

-Можливо. Але це нічого нам не дає. – Колишній міліціонер лише знизав плечима. – Компанія, як можна зрозуміти, займається якимись дослідженнями, та ми не знаємо, чим саме та для кого. Можливо, для самого Хоссейні, якщо він туди вкладав гроші. Але нам-то що з того? Продаж спадщини на те, що ми йому платимо, ніяк не впливає.

-Не той ти став, що раніше, - посміхнувся «Федос». – Стільки з ним носишся, а питання вирішити не можеш.

Рибальченко про проблему свого начальника в особі Кирила Замала дізнався не так давно, але вирішив на цьому увагу не акцентувати.

-Ніби ти можеш!

-Я? А чому ні? Треба подумати, як краще зробити. – Він не уточнив, що саме, але висновок можна було зробити з наступної фрази. – На тебе ніхто не подумає.

-А тобі що з цього?

-Ну, якщо ти про той ремонт нікому нічого не скажеш… А ми можемо й ще кілька відділень відремонтувати. Про це твій шеф не знає, а якщо ти натякнеш, що проблему вирішив, - може, премію випише!

Угоди було досягнуто. Колишній полковник подумав, що Толік, можливо, лише зрадіє згадати старе. Хоча, судячи з того, як легко зробив пропозицію, - він і не забував. Хоча, що саме буде робити, а тим більше – коли та як, - краще не цікавитися.

Ранок вечора мудріший, вважав Кирило. Тим більше, що Аббасу Раджехніяну він не казав, коли саме буде зустрічатися з людиною, від якої залежить життя його доньки. Але зранку написав йому, що має новини, які потрібно обговорити. Та миттєво отримав таким же чином запрошення до того ж ресторану, де вони зустрічалися минулого разу, - на обід.

Цього разу Сашка з ними не було, але Раджехніян знову приїхав у супроводі «Перця». Напевно, Сірий має рацію, подумав Кирило, й офіцер у цьому бізнесменові зацікавлений. Щось там між ними є, але це потрібно використати, на користь справи, звісно.

Офіціант з минулого разу Кирила запам’ятав, і одразу розгорнув перед ним сторінки меню з дієтичними стравами. «Перець» цього разу від алкоголю утримався. А потім Кирило розпочав свою розповідь. «Перець», вислухавши її, залишився незворушним, а от Аббас засмутився:

-Він навмисно ставить умови, які неможливо виконати!

-В мене склалося інше враження, - похитав головою Кирило. А потім подивився на розвідника. – Ви невірно оцінили його наміри. Йому самому набридла ця історія, вона стає перешкодою у бізнесі. А вирішити питання так, щоб не зашкодити власним інтересам, а головне – сину, Хоссейні теж не може. Через ваші закони. – Цього разу він повернув голову до Аббаса. Розмова знову йшла англійською, іранцеві так було простіше. – А так… У його уявленні, він позбудеться проблеми, якщо страта не відбудеться, але Дарія назавжди зникне з Ірану. А якщо навіть хтось про це дізнається, то тоді він скаже, що це була моя умова у важливому для нього діловому питанні, - власне, майже так і є…

-То … ви не відкинули це? – з подивом спитав Аббас.

-Я сказав, що подумаю. Але… Бачу у цьому багато проблем.

-Ще й скільки… - пробурчав Перець.

-По-перше, треба якось дізнатися думку самої Дарії. Навіть якщо потім … ми просто вивеземо її до України, то й тоді … не хочу, щоб вона з самого початку вважала мене таким, як сини Хоссейні. Може ж і зарізати! – посміхнувся Кирило. – Не зрозумівши, що хочу допомогти. Або, можливо, вона вважатиме, що такий варіант … гірший за смерть. Хтозна? Тому, не переконавшись, не можна починати діяти. По-друге, навіть, за згоди, як це зробити? Навіть з точки зору закону. У Ірані ж одружитися можна лише у мечеті, так? А я, вибачте вже, не збираюся приймати іслам, тим паче – шиїтський.

-То ви … згодні? – вирячив очі Аббас. – Це ж…