Розділ 26

06:05 — Квартира 26

Темна кімната.
Соллі сидить перед ноутбуком, світло екрану на обличчі.
Ніч, як і все навколо, здається темною і холодною.
Усе, що вона відчуває, — провал.

Вона не могла спати. Ні. Після всього цього, після того, як постріл забрав ціль, а вона не встигла ніщо змінити, була лише підстава для звіту. Що вона повинна була повідомити ТАРЗ? Що вони не змогли зробити свою роботу?

"Ти все ще тут, Соллі. Але де твої відповіді?"

Вона відкрила запис із її останнього провалу. Знову і знову переслуховувала, переглядала кожен фрагмент, і на кожному шумі, кожному звуці вона ловила себе на думці.

Постріли.
Моментальна перестановка.
Цей вбивця — він не втрачає ні секунди на роздуми.

І тут її очі завмерли.

Шахи.

— Точно, він грає, як у шахи! — прошепотіла вона, немов до себе.

І в ту ж мить, зрозумівши це, її розум почав працювати на швидкості. Він обережнічав тільки тоді, коли вона почала переривати архіви!
Це не могло бути просто так. Вона не могла це ігнорувати. Він вже підготував контрзаходи.

Не втрачаючи часу, Соллі набирала номер, поки її пальці не переставали стискати клавіатуру.

Клейн на іншому кінці лінії.

— Слухаю, — її голос був рівний, але з легким запитанням.

— Клейн! — вигукнула Соллі. — Прямо зараз запусти перепровірку облікових записів системи ТАРЗ!

Клейн була явно не в захваті.

— Що?! На кой? Тобі мало було проваленої місії? Так ти ще хочеш влаштувати переперевірку? Ти знущаєшся?

Соллі не мала часу на пояснення.

— НІ, КЛЕЙН! ПОСЛУХАЙ МЕНЕ ХОЧ РАЗ! Як, по-твоєму, в систему завантажуються хибні файли, і ворог знає всі наші розстановки?!

Клейн замовкла на кілька секунд. У її голосі з’явилась нотка сумніву.

— Дійсно... Як ще? — її тон змінився. — ВСЕ, СОЛЛІ. Я ЗАПУЩУ ЗАРАЗ. ПРЯМО ЗАРАЗ! Ще щось?

У її голосі більше не було іронії чи зневаги. Тепер вона все розуміла, і її настрій став різким і рішучим.

Соллі відчула, як серце почало битися швидше.

— Як закінчиш, дай мені доступ до записів ТАРЗ.

— Причина? Я не можу просто дати, мене не пустять, — почула вона через слухавку.

— Можливо, я знайду зачепку до справи Тіньового Виконавця! — в її голосі з’явилась невеличка іскра надії.

— Ти... не хочеш трохи відпочити після вчорашнього? — здивовано запитала Клейн.

— А що я зроблю? Від смерті не повернеш! Зато можна зупинити можливі смерті! — Соллі все ще була в такому стані, що не могла дозволити собі навіть паузи.

— Добре, — кивнула Клейн в слухавку. — Даю тобі доступ до файлів зі свого акаунту. На зв'язку.

Клейн вимкнулася.

Тиша в кімнаті була оглушливою.
Соллі дивилася на екран. Її пальці миттєво почали працювати з новим потоком даних.

Це був її останній шанс.
Якщо зараз вона не знайде що-небудь, що виведе її на Тіньового Виконавця… її місія була остаточно провалена.

06:40 — Квартира 26

Соллі вдивлялася в екран.
Кадр був давній. Зернистий.
Стертий, як спогад.

Але щось у ньому було… нестерте.

Фрагмент — мить. Силует.
Військова форма. Чітка, з відблиском тканини.
Ніякого обличчя. Ніякого зросту.
Але форма — не сучасна.
З дивною обшивкою, стилем не з цієї епохи.

Вона збільшила зображення.
Очі звузились.

— Що це… за нашивка? — прошепотіла вона.
Внизу кадру — фрагмент надпису, ледь помітний.
Він ніби… зістертий навмисно.
Залишилося всього кілька символів, викривлених пікселями.

— Нічого не зрозуміло, — прошепотіла вона. — Але… давай, спробуємо.

Вона вирізала шмат з кадру — саме ту частину, де видно фрагмент нашивки.
Завантажила в систему автоаналізу.
З'єднання.
Клац.

Пошук...

Результат:
“FLORENTI MILITARY INSTITUTE”
(переклад: Військове училище Флоренти)

Соллі завмерла.

— Флоренти…? — повторила вона пошепки.

Це було ім’я, яке вона ніколи не чула в звітах.
Це не було у справі Тіньового Виконавця.
Не було й у жодному з відомих підрозділів ТАРЗ.

Вона одразу набрала Клейн.

На іншому кінці лінії — Клейн

— Та-а-а, що знову? — втомлено, але вже без іронії.

— Клейн. Слухай, я завантажила фрагмент із кадру в інтернет, в систему розпізнавання…
— І вона видала "військове училище Флоренти."

Клейн замовкла.
Потім — повільно, чітко:

— Тобто ти хочеш сказати… цей кадр — із військової системи?

— Саме так. Дуже старий, але система це впізнала.
— І, Клейн… здається, я щойно натрапила на перший слід його минулого.

Тіньова гра нарешті дала тріщину.
І Соллі відчула це — вперше за довгий час — як шанс.

Соллі знову втупилася в текст на екрані:

"FLORENTI MILITARY INSTITUTE"
(Військове училище Флоренти).

Соллі завмерла.

Флоренти.
Це слово звучало у її голові не просто як географічне або історичне ім’я. Її пам’ять різко активувалась, і все, що вона знала про Флоренти знову опинилося перед її очима.