Розділ 22

07:15 — Сектор H/3, ранок місій

Ранкове світло заливало кімнату, коли Соллі прокинулася раніше звичайного.
У ній було щось нове — легкість у кроці, тепло в очах, хоча втома все ще тихо сиділа десь на задньому плані.

— Сьогодні день піде на “ура”, — подумала вона, збираючись на завдання.

Її рухи були чіткими і впевненими. Рапорт за рапортом, перевірка за перевіркою — все йшло гладко, майже бездоганно.

— Соллі, ти сьогодні в ударі, — повідомила Клейн по рації.

Вона посміхнулася, навіть не знімаючи навушників.

Паралельно — дах неподалік.

Джим сидів у тіні, спостерігаючи за рухом Соллі через приціл.

Він не мав офіційних завдань, але невидимою рукою коригував дрібниці — глушив сигнали, міняв маршрути, приховував сліди.

— Гарний початок, — тихо промовив він. — Ідеальна маска… Але це лише початок.

Він піднявся, зібрав гвинтівку, і тінь знову злилася з ранковим містом.

07:45 — Перший об’єкт: контрольна точка, район H/3

Соллі рухалась впевнено, її очі були пильними, але спокійними.
Вона перевірила кожен сенсор, кожен сигнал, ніби її тіло працювало автоматично, але мозок був ясним, зосередженим.

— Всі системи в нормі, — доповіла у рацію. — Сигнал стабільний.

Ще кілька годин — і всі завдання, які зазвичай забирали години нервування, пройшли як по маслу.
Завдяки чому? Чи то їй просто пощастило з настроєм, чи… хтось тримав за спиною невидиму руку.

Дах неподалік

Джим уважно стежив за її пересуванням через монітори.
Паралельно він коригував електронні завади, глушив зайві сигнали, направляв її шлях, уникаючи потенційних небезпек.

— Вона ще не знає, — прошепотів він. — Але все йде за планом.

Він посміхнувся, затягнув гвинтівку на плечі і зник у ранковому тумані.

10:30 — Перерва між місіями, мобільний блок ТАРЗ

Соллі сиділа, притулившись до холодної стіни, долоні стискали чашку з кавою.
Її думки були розкидані — напружені, як струни.

“Щось змінилося,” — думала вона. — “Але що?”

Вона згадала, як ранок пройшов з дивною легкістю, як кожне завдання здавалося простішим, ніж раніше.
Але це не було просто везіння.

“Можливо, я просто виспалась,” — хотілося вірити.
Але глибоко всередині не давала спокою думка:
“Хтось ще грає цю гру… зі мною.”

Вона зітхнула і глянула на екран —
дані рухів, логі подій.
Все ідеально… Майже занадто ідеально.

“Потрібно бути пильнішою.
Адже те, що приховано — завжди небезпечніше за те, що видно.”

Її руки легенько стиснули чашку.

— “Гра тільки починається.”

11:25 — Центральний серверний вузол, об'єкт під наглядом

Соллі мала просто перевірити черговий обмін між базами даних.
Сухе, рутинне завдання.

Нічого складного.
Нічого важливого.

Але коли вона підключилась до сервера —
екран раптово показав “повідомлення адміністративного рівня доступу”.

— Це… неможливо, — прошепотіла вона.

Вона не мала такого доступу.
Взагалі ніхто з її рівня не мав.

На екрані блимав простий рядок:
“Архів об'єкта: Kerr J.”
→ Доступ тимчасово дозволено.

Соллі завмерла.

“Це жарт?”
“Хтось залишив це?”
“Це… пастка?”

Її пальці зависли над клавіатурою.
Реакція була майже фізичною — інстинкт забороняв натискати.

Але вона все ж зробила один клік.

→ Файл не відкрився.
“Права скасовано.”

І все зникло.

Екран очистився, система повернулась до нормального режиму.
Словно нічого не було.

Десь далеко. В іншому секторі. Зі спостережної точки.

Джим закрив тонкий чорний планшет і посміхнувся.
Тихо. Рівно. Спокійно.

— Ну що ж, Соллі. Побачимо, скільки разів ти ще натиснеш, перш ніж почнеш питати себе…
— Чи ти сама захотіла,
— Чи я просто дозволив.