Розділ 4

08:03 ранку. Під’їзд, 67 будинок.

Соллі увійшла в під’їзд, прикриваючи рота долонею — не від втоми, від надміру думок. За ніч вона перелопатила майже все: архіви, камери, маршрути, банківські дії. І все... стерильно. Без зачіпок.

«Або ідеальний, або — привид з документами», — подумала вона, піднімаючись ліфтом.

Двері ліфта відчинилися. Вона зробила крок у знайомий коридор.
І тут — клацання дверного замка. Двері квартири 27.
Джим Керр — у світлі ранку, у довгому пальті, рюкзак на плечі.

— О! Доброго ранку, — озвався він, як ні в чому не бувало. Усмішка легка, майже щира. — Ви вже з прогулянки чи з роботи?

Соллі вдягла посмішку, натягнуту рівно настільки, щоб виглядати природно.

— Швидше — з нічної зміни, — сказала. — Несподівано затяглося.
— А, — кивнув він, — буває. Я от щойно виходжу.

Вона зупинилась на півкроку.

— На роботу?

— Та ні, — відмахнувся він із жартівливим полегшенням. — Домовитися про новий проєкт. У мого домовника знову якісь проблеми, ха-ха.
— Він чомусь завжди влітає в якусь дивну бюрократію, — він знизав плечима. — Втім, непогано іноді так вийти. Загалом.

Соллі хитнула головою.

— Новий проєкт — це добре. Розвиваєшся.

— Та стараюся, — ледь усміхнувся він. Погляд — рівний, спокійний.
Ні поспіху, ні тривоги. А на годиннику — 08:04. Рівно.

— Ну, побажаю вдалого дня, — мовила вона, пробуючи зчитати хоч щось із його поведінки.

— І вам також, Соллі. Може якось зустрінемось знову ввечері — ви ж, здається, не часто вдома?

— Робота така, — відповіла вона, намагаючись вловити, чи був у цьому питанні натяк. Але — ні. Просто вічливість.

Він кивнув, поправив рюкзак — і пішов.

Вона постояла ще трохи. Слухаючи кроки.
Чіткі. Рівні. Спокійні.

І тільки коли за ним зачинилися двері під’їзду, вона прошепотіла:

— Новий проєкт, кажеш?..

Погляд ковзнув на двері його квартири. Вона різко зайшла до своєї.

08:20. Квартира 26.

Двері за нею клацнули, й вона зразу ж замкнула замок, не думаючи. Наче інстинктивно.

Соллі зняла пальто, не знімаючи напруги. Поклала сумку. Сіла за стіл. Відкрила ноутбук.

Кілька клацань. Вікна систем — відкриті ще з ночі.

GPS-лог: стабільно.
Камери: в нормі.
Фінансові рухи: прогнозовано регулярні.
Поведінка: без змін.
Ризик-профіль: низький.

Соллі втупилася в рядки на екрані.

— Ти щойно сказав, що йдеш на проєкт, — прошепотіла вона. — Ідеш у той же час, що завжди. Тим же маршрутом. У тому ж пальті.

Вона відкрила фото останніх 10 виходів Джима з дому.
Однаковий вираз обличчя. Один і той самий рюкзак. Один і той самий крок.

— У тебе немає випадковостей.

Вона клацнула на деталі камери, що зняла його сьогодні вранці, ще на вулиці.
— Кут зйомки правильний. Освітлення правильне. Обличчя — чітке, але не запам’ятовується.
— Навіть усмішка — така, що не залишає відбитка в пам’яті.

Клац.

Вона знову порівняла записи платежів, спробувала вирахувати зміну в темпі ходьби, у почерку підпису при доставці.

Нічого.
Усе ідеально стабільно.
Але не природно.

— Це не профіль громадянина. Це — контрольований шаблон.

Вона сперлася ліктями об стіл. Повільно видихнула.

— У нього немає жодної похибки. Ні людської, ні цифрової.
— Ні звички повертати голову. Ні затримки на перехресті.
— Ні одного кроку вбік.

Соллі різко клацнула клавішею. Закрила панель.
Погляд — у стіну. У ту, за якою — квартира Джима. Порожня зараз. Мовчазна.
Але не менш підозріла.

— А якщо ти сам створив цей профіль?
— Якщо ти — не людина в системі, а... система в людській формі?

08:47. Квартира 26.

Соллі сиділа нерухомо, втупившись у кружку з недопитою кавою. Вона давно охолола. Як і все навколо.

Звук вентиляції ледь жебонів у тиші. Ліва нога машинально сіпалась під столом — нервове тремтіння, якого вона зазвичай не допускала.

Це не втому. Це перезбудження. Надлишок контролю.

Вона знову відкрила досьє Джима. Чисте. Камери — чисті. Поведінка — зразкова.

— Люди не бувають такими. Навіть агенти не бувають такими. — пробурмотіла вона.

Вона відкрила окрему вкладку з назвою: «Особистий протокол 07.24/С» — її особисті записи, не передані в ТАРЗ.

Нотатки:

• Джим Керр. Зовні — типовий програміст, надто типовий.

• Соціально адаптований, без надмірностей.

• Усмішка завжди рівна. Реакції — передбачувані.

• Ні нервових проявів.

• Повна синхронізація з камерною сіткою.

• Відсутність онлайн-сліду — викликає більше тривоги, ніж наявність брудного.

• Можливо, інсценований профіль.

• Гіпотеза: суб’єкт може бути професійно тренованим у приховуванні активності.

• Наступний крок: випадковий контакт / контрольна провокація.

Вона виділила цей пункт жирним.

— Або я зійшла з розуму, або мені справді щось показує шоста чуттєвість. — Соллі підвелася.
Пройшлась до вікна.

На вулиці вже шумів звичайний ранок. Автівки, люди, запах пекарні — усе зливалося в місто, яке не здогадувалося, хто за ким спостерігає.

Соллі повернулась до шафи. Витягла маленьку коробку — набір прослуховувальних і маркерних сенсорів, дозволених лише при крайній потребі.

Взяла один. Малесенький, не більший за ґудзик.

— Контактна точка: 27 квартира. Вхідні двері. Неформальне спостереження.