Розділ 1

Цього ранку в метро нова особистість. Дівчина з двома великими сумками. Вона — переїхала в столицю з далекого західного містечка. Їй 26. Вона працюватиме в Лоріфельському ательє, бо прекрасно шиє. Живе в 67 будинку, вулиці Ренса, на 3 поверсі, в 26 квартирі.

Такий образ обрала для самої себе Соллі. Ім’я змінювати не довелось. Бо, за звітністю, в столиці повно таких самих «Соллі», як вона. Це їй на руку. Тільки тепер вона - не Флоріл, а Вента. Соллі Вента. Ось і все.

Вона вийшла з метро. Тепер, просто й непомітно пройтися вулицею. Обов’язково спитати як пройти до будинку 67. І не важливо, що вона це давано знає. Вона просто тримає образ людини, що вперше в столиці.

- Вибачте, - звернулася вона до якоїсь високої тітоньки. — як пройти до 67 будинку?

Незнайомка обернулася здивовано і сказала:

- Ох, так ось він. — вона показала на будинок прямо перед собою. — А можна поцікавитися, чому шукаєте?

Соллі ледь посміхнулася:

- Та, я сюди переїзджати збираюся. Ніяк не зрозумію, де тут що.

- Охохо! — гукнула тітонька — То це ви, нова сусідка зверху? — поцікавилася тітонька — Мене звати Вілья Світ. Приємно познайомитися!

Соллі кивнула :

- А мене — Соллі Вента. Житиму на третьому поверсі, 26 квартира, приємно познайомитися!

- На третьому? Я на 2 нижче. То ти будеш сусідкою Джима?

- Хто такий Джим? — поцікавилася Соллі.

- А, - вона показала на балкон третього поверху — Він в 27 квартирі живе. Не часто виходить, бо з дому працює, але такий добрий. Сама доброта. — гукнула Тітонька Світ. Вона глянула на годинник і мовила поспішно — Ну, все нова сусідка, маю йти. Зустрінемося!

Солі провела її теплим поглядом, посміхаючись. Потім її очі похолоднішали. І вона, широким кроком попрямувала через дорогу. Під’їзд. Заходить в ліфт. 1 поверх. 2 поверх. 3 поверх. Зупинка. Двері відкрилися. Ще декілька дверей. Відчинила 4, і зайшла в коридор. Там дві двері, підписано номер квартири. 26, 27.

- 26 — моя.- прошепотіла Соллі. Кинула короткий погляд на протилежні двері — А 27.... Того самого Джима? — поклала сумки на підлогу і взялася за ключ. Клац. - Потім треба буде познайомитися з цим.... Джимом. — Вона вже взяла сумку і хтіла заходити, але раптом почула голос за спиною:

- Ем.... Вибачте, під «Джимом», ви маєте на увазі мене? — мовив молоденький юнак, що теж здається зайшов в коридор, але чомусь вона його не помітила.

- Ах, - вона знову спустила сумки на підлогу. — Думаю так. Я сьогодні сюди перебралася, зустріла сусідку, що знизу живе, і вона казала за «Джима», що живе в 27 квартирі. — вона глянула йому в очі — Це ви — Джим?

Він трохи хитнувся і розвернувся повністю трохи нахилився, і глянув їй у вічі:

- Так. — мовив він трохи помовчавши — Це я. Джим Керр з 27 квартири. А ви?...

- А, - вона кивнула — Соллі Вента. Ваша нова сусідка. Приємно познайомитися.

- Приємно... — він сухо всміхнувся. — Вам допомогти віднести? — він кивнув на сумки.

- Ні, не варто. Сама донесу, вони не тяжкі. — вона підняла їх з підлоги, - Маю йти. - вона розвернулася до дверей квартири. — Гарного вам дня! — мовила вона і зникла за дверима.

Зачинивши двері вона озирнулася. Квартира, ідеальна для проживання. Ремонт зроблений, меблі — вже готові.

- Таке відчуття, що минулі господарі бігли звідси, так, що аж п’яти блищали. Тільки речі забрали. — прошепотіла вона — Хоча, - вона сіла на диван, - Так навіть зручніше.

Соллі зайшла в кімнату, що мала б бути спальнею, і полишила сумки на ліжку. Потягнула за змійку. Машинально почала діставати речі одразу в шафу. Врешті-решт дістала з низу, чорний кейс. Там була станція передачі засекреченого коду ТАРЗ, щоб ніхто, без пропуску не міг отримувати дані, з місій, і передач. Все це, для тримання образу. Також в кейсі була зброя. Чисто для виконання місій. Соллі поклала кейс в тумбочку стола, як можна далі. Речі викладені, все розібрано.

- Тепер лишається лише освоїтися. — Видихнула вона і дістала ноутбук, - Всі маршрути, від маленького провулку, до місця «роботи». — Кімната залилася звуками клацання клавіатури. - Секція «Лоріфель» повністю належить ТАРЗ, тож із-за відсутності на роботі проблем не буде. Повністю Поглинуто Місіями. Все буде просто. — вона зіщурилася. — Тільки з одною розмовою з тою сусідкою, вже стало зрозуміло, що зранку, для вигляду, все одно доведеться йти в приміщення ательє. Аж надто вони пхають носа не в свої справи... — вона бігала поглядом по мапі міста.

Потім Соллі позіхнула, і подумавши, що найкраще інформація засвоюється зорово, закрила ноутбук.

- Треба самій все переглянути. Своїми очима. Зрозуміти де і що. — вона підвелася — На вулицю.

Соллі накинула якусь кофтинку. Зачинила двері в кімнату. Підійшла до виходу з квартири, відчинила двері. В коридорі перед своїми дверима знову стояв сусід, метушливо затягаючи ключі в сумку на плечі. Схоже він теж кудись збирався.

- Знову, добрий день, - мовила Соллі. Той здивовано сіпнувся назад.

- А, - він обернувся до неї, - Доброго дня. Схоже ви кудись збираєтеся?

Вона кивнула :

- Так, на вулицю «Лоріфель», щоправда, зараз тільки намагаюся зрозуміти, як туди дійти... — вона кивнула на телефон у себе в руках. Все це маленький театр, який вона має влаштувати, щоб вибудувати образ «людини, що вперше в столиці».

Він спочатку мовчки дивився, потім тепло посміхнувся:

- Справді? Мені теж туди. Тільки трошки далі. Втім, можу провести. Що ви думаєте на рахунок цього?

- О, - вона кивнула — Це було б чудово. Бо я тільки зараз приїхала, ледве будинок цей знайшла.

- У всіх так буває — він нарешті закінчив метушитися з ключем — Вулиці Ленси дуже схожі. Але потім вже всі починають їх розрізняти. Справа часу. — він сказав це якось по інакшому. Так ніби він мав на увазі зовсім не про вулиці і орієнтацію. Втім часу на такі роздуми не було.

Вони вийшли з коридорчику в ліфт.