19

Ми з Майком підходимо до кіоску, і раптом я помічаю її — Дарсі стоїть у тіні дерев, уважно спостерігає за нами. Очі блищать, як у хижака, а на обличчі грає та сама зловісна усмішка, що раніше так дратувала мене.

— Ой, дивіться, кого я знайшла! — раптом голосно промовляє вона, наче випадково, але досить гучно, щоб привернути увагу Віка, що неподалік розмовляв із Волом.

Віктор миттєво обертається, а його обличчя стає червоним. Я бачу, як у нього піднімається кров до скронь — Дарсі явно вловила момент слабкості.

— Що ти тут робиш? — питаю я, намагаючись тримати голос спокійним, але у грудях виросло роздратування.

— Просто прогулююся парком, — каже Дарсі з надмірною неприродною грацією, підходячи ближче. — А ось кого я бачу… наші таємничі бесіди. Хмм, цікаво.

— Дарсі, будь ласка, не втручайся, — перебиває Вік, але його голос звучить слабко.

— О, та я лише слухаю! — Дарсі кидає мені пильний погляд, і я відчуваю, як серце стиснулося. — Може, я трохи підсумую для тих, хто щось не зрозумів… — її усмішка стає ще ширшою, а тон нагадує небезпечну гру.

Майк помічає моє напруження і тихо шепоче:

— Не хвилюйся, Рікі. Зараз усе буде під контролем.

Дарсі різко підходить до Віка, кладе руку на його плече і нахиляється так близько, що майже чую її аромат парфумів.

— Вік, а ти тут щось приховуєш? — спокійно, але з цинічною усмішкою запитує вона.

Віктор робить крок назад, намагаючись віддалікуватися від неї, але Дарсі крокує за ним, мов хижак.

Я встаю поруч і намагаюся перервати цей спектакль:

— Дарсі, відійди! Ми розмовляємо.

— Ой, Рікі, а я думала, ти просто за кулісами шепочешся з Майком, — Дарсі сміється, і в цьому сміху відчувається явна провокація. — А тут цілий скандал!

— Це не скандал, — кажу я холодно, намагаючись не показувати роздратування. — Це — правда. І вона стосується Віка.

Дарсі з піднятою бровою дивиться на мене, її погляд іскриться цікавістю:

— Правда? О, як цікаво! Може, ти мені розкажеш? — нахиляється вперед, погрожуючи вторгненням у особистий простір.

Майк тихо, але рішуче встав переді мною:

— Досить, Дарсі. Вік сам вирішує, що йому робити. А твоя інтрига тут ні до чого.

Дарсі робить театральний подивлений вираз обличчя:

— О, Майк, ти завжди такий серйозний! — сміється, але я помічаю, що в її голосі з’являється легка тривога. — Невже щось не так?

Віктор нарешті збирає сили і твердо каже:

— Дарсі, досить. Ти нічого не знаєш і нічого не вирішуєш. Зараз це моя справа.

Дарсі робить паузу, ніби обмірковуючи, що відповісти, а потім несподівано:

— Ну добре, Вік. Але пам’ятай, я завжди поруч. І іноді я знаю більше, ніж ти думаєш…

З цими словами вона розвертається і йде, залишаючи після себе відчуття напруженості та легкий запах парфумів.

Я видихає глибоко і усміхаюся Віку:

— Ну от, тепер все стало ще цікавіше. Готовий до справжніх пригод?

Віктор тільки киває, і його погляд тепер не тікає від мене, а наповнений довірою та легким хвилюванням.

Майк хмикає і додає:

— От бачиш, Рікі, це тільки розігрів. А попереду ще багато несподіванок.

Я відчуваю, як прилив адреналіну та хвилювання розливається по тілу. Несподівані сцени тільки починаються, і тепер я знаю точно: цей день стане переломним.

Наступні хвилини здавалися нескінченними. Дарсі, немов тінь, котра переслідує нас у парку, знову з’явилася біля іншого кіоску, де продавали солодощі. Вона явно спостерігала за Віком і мною, а кожен її рух був продуманим, немов у шаховій партії.

— О, знову зустрілися! — промовила вона, коли ми підходили ближче. — Мабуть, ви хочете ще трішки таємниць розкрити?

— Дарсі, ти можеш хоча б на хвилину відпустити Віка? — сказала я спокійно, але в голосі прозирала рішучість.

— А що, тобі цікаво, Рікі, що я знаю? — вона зробила крок ближче і нахилилася так, що я відчула запах її парфуму, схожого на ваніль з деревною ноткою. — Можу розповісти про Віка все…

— Все? — здивовано підняла брови я, намагаючись не показати паніку. — Ти навіть не уявляєш, що це небезпечно.

Дарсі хитро посміхнулася:

— О, але небезпека — це мій улюблений вид розваг!

У цей момент Вік, нарешті, вирішив встати на свій захист:

— Дарсі, досить! — його голос став суворим, майже грізним. — Ти не вирішуєш за мене!

Дарсі зробила театральну паузу і відкинула голову назад, сміючись:

— Ой, та який ти серйозний! Мені подобається твоя рішучість, Вік. Але я лише нагадую: все ще можу все зіпсувати.

Я розуміла, що втримати ситуацію лише словами буде неможливо. Тому, звернувшись до Майка, тихо сказала: