18

Я приїжджаю в клуб, де біля входу мене вже чекає охоронець. Той без зайвих слів проводить мене у VIP-zону.

— Бачу, інформація дуже цікава! — кажу я, ледь ступаючи на м’який килим із логотипом клубу.

— Проте мені здається, Рікі, ти не там копаєш! — Блондин протягує мені молочний коктейль із легкою посмішкою.

— Чого це?

— Якщо ти хочеш врятувати Віка від Дарсі, то логічно копати треба на дівчину, а не на співака, — зауважив він, спостерігаючи, як мої брови поволі піднімаються.

— Так, давай не міняй тему. Що там із Віктором? — моя цікавість вже майже виходила з-під контролю.

Майк тяжко зітхнув, підніс руки, ніби готуючись до найважчої місії свого життя, і далі видав інформацію, яка повністю перевернула мої плани.

— Вік раніше, до того як став відомим солістом і створив групу, був стриптизером, — на одному диханні випалив власник клубу.

Мої очі на мить розширилися, а потім я лише хмикнула, намагаючись приховати легку усмішку.

— Тоді можна зрозуміти, чого він так клявся у «любові» Дарсі, — прокоментувала я, розкладаючи думки.

— Бачу, ти зовсім не здивована, — підняв на мене очі Майк, ніби перевіряючи, чи я справді все зрозуміла.

— А чого дивуватися? Наче стриптизер — це якась ганебна професія! — відпила я коктейлю, насолоджуючись холодною солодкістю. — Люди шукають спосіб заробити, навіть якщо для цього треба оголити своє тіло. Тоді все міняє сенс, — піднялася з дивану, відчуваючи прилив рішучості, який змушував мене рухатися вперед.

— Що міняє? — здивовано запитав Майк.

Та я вже рушила до виходу, не зважаючи на його погляд, що здавався майже благаючим.

Треба було поговорити з Віктором. Здавалося, я вже знала причину його різкої зміни настрою. Спогади накочували лавиною: Вол після мого «феєричного» виливання відходів на Дарсі під час інтерв’ю сказав кілька слів про батька Віка. І ось ми сиділи за стільцями, Поля робила коктейлі, а Вол розповідав нам про тата Віктора.

— Розумієте, містер Купідонов дуже вимогливий до свого сина. Бо він же є спонсором групи «Henker der Liebe». Я не здивуюся, якщо чоловік дізнався про хобі Віка, — сказав Вол, обережно ковтаючи слова.

— Хобі? — підняла на нього очі, злегка нахилившись уперед.

— Так. У Віка було хобі, як він це називав. Навіть я недавно дізнався…

— І що за хобі? — поставила на стіл коктейль Поля, намагаючись підтримати легку атмосферу.

— Ну тут, думаю, треба запитати у самого Віктора. Хоча не думаю, що він розкаже.

Не розкаже він — підкаже Майк. Вол явно не зрадить друга. Проклята чоловіча дружба.

— Думаю, тато Віка надавив на свого сина й пригрозив шантажем, — задумався Вол, опустивши погляд на підлогу.

— Після того як дізнався про заручення Дарсі та Віктора! — підхопила я, ніби склала останній шматок пазлу.

Все стало на свої місця. Тепер я розуміла Віка, на якого давили цим «хобі». Цікаво, чому він почав займатися цим саме тоді…

Я побачила Віктора на лавці, сидів із закритими очима й грівся на сонечку. Підійшла і стала напроти нього, долонею затуливши обличчя від сонця.

— Гей! — обурено відкрив очі той. — А це ти!

— Треба поговорити! — серйозно відповіла я, намагаючись передати всю важливість моменту.

— Давай. Я якраз теж хотів це зробити, — почав Віктор, і його голос тремтів від невисловлених емоцій.

— Я почну. — Підняла палець, виставивши його вперед як знак рішучості. — Я знаю, яка причина стала твоєю «любов’ю» з Дарсі. Стриптизерство.

Віктор швидко затулив мені рот рукою.

— Так, тихо! — тихо, але рішуче. — Звідки ти про це дізналася?

— Мммм… — пробубоніла я, намагаючись виглядати загадково, відчуваючи, як серце калатає.

— Говори! — прибрав руку, спостерігаючи за кожним моїм рухом.

— Ти працював у клубі, власником якого є мій друг Майк.

— А, ну да. Він ще й таролог! — стукнув себе по лобу Вік, ніби щойно зрозумів усю серйозність ситуації.

— Можеш пояснити причину оцього лизання з Дарсі? Просто і чітко. — Глянула на юнака, серйозно. — Це пов’язано із твоїм батьком?

Віктор зітхнув, поклав руки на коліна.

— Бачу, Вол уже всі вуха продзижчав… Мій тато поставив умову: або я одружуюся на Дарсі і продовжую виступати з групою, забуваю тебе, або залишаюся з тобою, втрачаю групу і всі дізнаються про моє «хобі».

— Ти боїшся, що твоя репутація розвалиться? — запитала я тихо, ледве дихаючи.

Вік кивнув. Тиша тримала нас у напрузі, ніби час зупинився. Я розмірковувала, як усе розрулити. Діями можна було вирішити багато, але ризики залишалися.

Я дістала телефон.

— Майк, привіт. Пам’ятаєш, ти казав, що я не там копаю? Так ось, якщо хочеш там покопатися, прапор в руки! — розмовляю по телефону. Після кількох фраз розмова припиняється.