17

Я повертаюся від Майка зла, як чорт. Ич, що надумали — весілля зіграти, а я ще свідком в них буду. Чорта з два! Якщо Віктор хоче одружуватися, хай одружуються, але тільки не на Дарсі. Якщо я зможу врятувати хоч якусь душу від довгих мученицьких днів від цієї блондинки, я навіть готова з цим солістом вийти заміж! Господи, що тільки не приходить у мою голівку, щоб врятувати когось від однієї дівчини! 😉

Я повертаюся у трейлер. Тут нікого немає. Схоже, що Поля рушила додому одразу. Якщо зараз десь тусується з Волом — теж можливо. Наливаю собі в піалу кефір і щедро посипаю його мюслями. Сиджу на краю ліжка, розмірковуючи, як розплутати цю клубок таємниць.

Якщо Вік і правда не хотів одружуватися на Дарсі, а згодом передумав, значить на це є потужна причина. Жаль, що я так рано пішла від Майка. Хлопець, звичайно, толковий, проте інколи у нього включається перемикач на таролога. І де кнопка, щоб виключити цю функцію — ніхто не знає! Треба буде «труснути» власника клубу. Уж він щось знає. Навіть якщо для цього доведеться залучити карти Таро.

Сонце осліплює мені очі, і я зажмурююся, намагаючись сховатися від променів.

— Уф! — буркочу про себе і все ж таки відкриваю очі.

Ранок видався на диво холодний. Напевно, вночі пройшов дощ. Я виходжу з трейлера з чашкою свіжозвареної кави, потягуючись на ходу. Ліс манить зануритися в атмосферу прохолоди і чогось нового. Посміхаюся і йду робити ранкову зарядку, намагаючись очистити голову від усіх думок про Дарсі та Віка.

— Слухай, Майк. Я, звісно, не захоплююся твоїми таровськими штучками, але сьогодні вони мені вкрай необхідні. — Дивлюся на хлопця, відчуваючи нетерплячу тривогу.

— І навіщо це тобі треба? — Підняв на мене очі той, нахмурившись.

— Ти можеш погадати на Віктора? Мені здається, він ховає в собі якусь таємницю.

— Дай вгадаю, тобі цікаво, чому Вік раптом вирішив одружитися?

— Вважай, що я рятую йому життя. Повір, з такими, як Дарсі, довго не вживаються. — Відпила я апельсинового соку, намагаючись виглядати спокійно, але всередині мене все кипіло.

— Ну, ну! — Хмикнув Майк, але дістав карти. — Подивимося!

Кілька перетасувань — і перша карта на столі.

— Твій хлопець Вік досить цікава особистість. Можу сказати, що йому доведеться зробити важкий вибір. На кону все його життя. І це змінить його долю назавжди.

— Він не мій хлопець! — перебила провидця я, червоніючи, але відчуваючи, як серце калатає від несподіванки власної емоції.

— Ага. — Кивнув той і продовжив. — Друга карта. Віктор ховає в собі якусь таємницю. Хм.

— Що таке? — Поцікавилася я, нахилившись ближче.

— Ця таємниця пов’язана з моїм клубом. — Майк промовив це як шепіт, ніби боячись, що хтось почує.

— А це вже цікаво! — Я потерла руки, відчуваючи азарт та передчуття пригод.

— Треба буде глянути, що його тут пов’язує! — Більш про себе, ніж до мене, пробурмотів власник.

— Розкажеш тоді, ОК? — Кивнула на нього я.

Хлопець кивнув, але не додавав нічого.

— І остання? — Я показую на третю карту.

— І остання. Вік чекатиме «урагану на тихому пляжі».

— Не зрозуміла… — Замотала я головою.

— Роздумувати про це залишу тобі самій, бо в мене робота. — З цими словами Майк залишив мене на другому поверсі у VIP-зоні.

— Я буду чекати від тебе новин про Віка! — крикнула я йому у відповідь, відчуваючи, як серце тріпоче від хвилювання.

Я не залишалася у клубі довго. Мені тут було цікаво, але чужа атмосфера та дивні ритуали Таро швидко стомили. Проте щось у цьому клубі змушує повертатися знову і знову. Не думаю, що це наркотики — адже поліція вже б давно розгадала такі речі.

Допивши сік, махнувши на прощання Майку, я рушила в парк атракціонів.

— Мені Вік таке симпатичне кільце вибрав! — показує своїм подругам руку з прикрасою. — Рікі, дивись! — Побачивши мене, дівчина підстрибнула.

— Жахливо симпатично! — коментую, відчуваючи легкий захват.

Кільце виглядало мило. Я не розбираюся в тонкощах каратів, але матеріали виглядали дорогими. Воно блищало на сонці, і я на мить уявила, як це — коли тобі дарують увагу й ніжність. Можливо, тому я ще не відчула справжніх «ласощів життя».

Полю зустріла біля кіоску. Дівчина розкладала продукти по своїх місцях, а по ледь помітній посмішці можна було зрозуміти, що ніч вдалася на славу.

— Що така задоволена? — Беру з коробки батончик, розриваю і відкусую шматок.

— Взагалі-то це не для тебе! — відбирає у мене Поля. — А для відвідувачів фестивалю. Хоча… — надкусує сама. — Треба перевірити, чи якісна продукція.

— І як?

— Смачно. — Дожовує батончик.

— Слухай, а де наш рожевий банан із сердечками? — швидко пробігаю очима по парку.

— Чекає, поки Дарсі відлипне від Віка, щоб поговорити з нею. — Заговорила Поля.

— Аа. — Кивнула я.