16

— Це була наша перша битва, і ти в ній виграла. Що робитимеш далі? — Поля подивилася не на мене, відірвавшись від свого коктейлю. Її очі блищали, мов маленькі лампочки, і я знала, що вона вже підозрює щось більше, ніж просто мою "стратегію".

— Буду шукати слабкі місця у Дарсі! — крутячи соломинку в руках, промовила я, відчуваючи приємне задоволення від власної хитрості. Усередині серце стискалося, бо водночас тішило й лякало те, що я роблю.

— Рікі, я, звісно, тебе погано знаю, проте можеш сказати, навіщо тобі це все? — глянув на мене Вол. Його голос був спокійний, але очі видавали щось глибше — цікавість, інтерес і трішки обережності.

— А тобі щось не подобається? — відповіла я, відчуваючи, як серце б’ється швидше, а долоні трохи спітніли.

— Да ні, просто зазвичай такі підлості робить тільки той, хто закоханий. А тут тільки два варіанти. Ти закохана, але не зізнаєшся, або ти закохана, бо не можеш зізнатися собі. — пояснив Вол, не відводячи погляду.

Мене раптом охопила легка паніка. Вол завжди бачив більше, ніж я хотіла показати.

— І знаю який правильний варіант! Судячи з твого захоплюючого блокнота! — помахала малюнками Віка перед моїм носом чорноволоса Поля.

— Нуу... — протягнула я, відчуваючи, як гаряче стає щоки.

— Твоє "Нуу" наводить мене на думку, що все ж таки ти закохана. І яка б не була причина, ти доб’єш Дарсі, ким би вона не була. — раптово приєднався Джейк, а в його голосі прозирала цікавість і прихована усмішка.

Я відчула, як кров приливає до обличчя. Вони всі настільки проникливо читали мої думки, що хотілося просто втекти.

— Слухайте, а яке вам діло, закохана я чи ні? — піднялася з місця, намагаючись виглядати байдужою, але всередині кипіли емоції.

— Ну це ж ти просила нас допомогти з цією парочкою. — подав голос Дор. — А значить, ревнуєш!

— Ага. — закивали інші головою.

Я кинула на них погляд, який мав би сказати «досить», і взяла в руки коктейль. Втекти. Так, потрібно просто вийти на свіже повітря і розібратися в собі.

Прогулюючись по парку, помітила одного з однокласників, який продавав печиво з передбаченнями.

— Можна? — взяла я одне печиво.

— П’ять доларів! — простягнув руку хлопець.

— Зак, а нічого, що ми однокласники? — підняла брову я.

— А нічого, що це фестиваль любові, і всі гроші підуть на благодійність? — перебив він. — Давай, давай.

Я пробурмотіла щось собі під ніс, проте віддала п’ятірку.

— Вибирай! — сказав він, усміхаючись.

Я швидко глянула на печиво, одне відклала.

— Оце! — показала я і взяла його в руки.

Відійшла на лавочку, розкрила печиво і витягнула листок:

— "Навіщо ламати паркан, якщо через кілька кроків є ворота? У любові так само. Навіщо йти напролом, якщо все в тебе перед носом." — прочитала я, і посмішка з’явилася на обличчі. — Може, тому що напролом найнепримітніше! — пробурмотіла я собі, глянувши на людей, які сміялися і бігали навколо.

— А мені здається, що якщо ти закохана, все ж краще зізнатися відкрито! — почувся знайомий голос, і я здригнулася.

— Алан! — повернулася я, відчуваючи змішану радість і тривогу.

— Не думаю, що зараз це найкращий варіант. — відповіла я, але його спостережливий погляд бачив більше, ніж я готова показати.

— Ну ситуація і правда цікава! — хмикнув письменник. — Чесно, я був дещо вражений тим, що сказав на інтерв’ю Вік.

— В сенсі? — перепитала я, нахилившись вперед.

— В сенсі, що хлопець не хоче одружуватися на Дарсі. — кивнув він.

— Хоча сказав протилежне. Він же говорив, що любить її. — почала я.

— Ріка, повір, чоловіки багато що кажуть. Тут справа зовсім в іншому. — Алан дивився на мене уважно.

— В іншому? — здивовано підняла брову я.

— Я спостерігав за тобою. І судячи з того, Віктор не хотів одружуватися. І ти проти цього. Якщо не на тобі! — підняв очі на мене Алан. — Значить, щось змінилося.

— Хм. — задумалася я, хрустячи печивом і відчуваючи, як нерви наче затягли тугу петлею.

— Я піду тоді погуляю! — однією рукою плеснув мене по плечу Алан і рушив.

Години пролітали непомітно. Я повернулася до кіоску. Поля мовчала, але час від часу кидала на мене погляди, сповнені розуміння та підтримки. О десятій я вирішила, що Поля впорається без мене, і зібрала сумку.

Недалеко помітила Віктора, який з Волом щось обговорював. Він замовк, побачивши мене, і я відчула легкий прилив тривоги. Серце стиснулося, адже його очі на мить заграли здивуванням і… чимось іншим, що я не змогла одразу прочитати.

Потрібно освіжитися. Згадала, що один знайомий може допомогти — Майк.

Я перевдяглася вдома: чорний топ з ґудзиками та джинси. Трохи блиску на губах — і готова.

— Мені до Майка! — крикнула охоронцю біля входу.