15

Ранок пройшов доволі в’яло. І все через Дарсі та її дурну пропозицію. Цілу ніч крутився, намагаючись заснути. Щоб її. До того ж, переживав за Рікі. Як на це відреагує вона? Чи зрозуміє, що я справді не хочу цього весілля? І як пояснити, що тиск батька ставить мене в безвихідь?

— Знову будеш нити про твоє несправедливе життя? — увійшов на кухню Вол, позіхаючи, чухаючи скуйовджене руде волосся.

Вол для мене більше, ніж друг. Він мій брат. Він допомагав мені створити мою групу. Мій PR-менеджер. Завжди в курсі всього. Мій компас у хаосі шоу-бізнесу, мій моральний маяк. Тому не дивуйтеся, що ми живемо разом. У різних кімнатах, але завжди поруч.

— З радістю понив би, але, на жаль, нічого не виправиш! — поклав голову я на стіл, відчуваючи, як тиск батька давить на плечі.

— Не будь таким песимістом! — похлопав мене по плечу Вол, але в його очах читалася тривога: страх, що цей день може зруйнувати все, що ми будували роками. — Гей, чувак, ти ж зазвичай такий впертий. Де подівся твій бунтар?

— А в тебе що, є ідея? — глянув я на брата.

— Просто скажи папараці, що це твоя котрась фанатка, яка робить тобі пропозицію. Це ж не вперше! — Вол намагався звучати легко, але його пальці нервово стиснули ручку від кави. Він бачив моє напруження й знав, що жарти мене не врятують.

— І то правда! — кивнув я, але думки не покидали відчуття пастки.

— Каву будеш? — питає Вол.

У відповідь чує тільки моє ниття.

Ну не хочу я одружуватися на Дарсі. Вона ще зі школи до мене приставала. Ну не в моєму смаку вона, не в моєму.

— Тримай! — протягує мені чашку брат. — Дивися, сьогодні повернеться Рікі. Все їй розкажеш.

Я тяжко зітхаю і підношу до рота напій. Гаряча кава трохи повертає мене до життя, але не до реальності. Душ став місцем втечі: п’ятий чи шостий раз за цей період. Вода змила тільки фізичну втому, а моральну… ні.

— Ти змиєшся до кісток, — бурчав Вол, коли я знову зачинився у ванній. — Але проблеми водою не змити.

Я лише скривився у відповідь, але розумів — він має рацію.

Перевдягнувшись, забираю рюкзак, і ми рушаємо до парку атракціонів. Вол пішов на пошуки Полі, а я розташувався чекати Рікі.

Дівчину я побачив біля кіоска. Вона спілкувалася з Полею. Треба підійти. Поля швидко побігла шукати Вола, який стояв недалеко, метрів за десять. Напевно, просто вирішила залишити нас наодинці.

— Рікі! Треба поговорити! — підійшов я, як тільки дівчина закінчила обслужувати клієнтку.

— Так, здається, я тут лишня! Піду, а то мене зве Вол! — швидко злиняла Поля, залишивши нас удвох.

— Про що? Твою раптову солістичну кар’єру, чи про те, що мене бісиш? — Рікі як завжди, у своєму репертуарі. Дивно, що брюнетка не знала про мою кар’єру, якщо її блокнот тільки про мене й говорить.

Я відчув, як серце стискається. Вона жартує, а я стою перед нею з відчуттям, ніби зараз або ніколи.

— Мені Поля все розказала, — вирішую блефувати. Насправді Поля нічого не казала. Вона лише показала свою кімнату.

— Да ти що! І про що? Що я плакала в подушку чи чекала момент, щоб врізати тобі? — не вгамовувалася Рікі.

— Про оце! — витягую з рюкзака блокнот. Вираз обличчя Рікі треба було бачити. Рука з ганчіркою так і повисла. Схоже, не це дівчина хотіла побачити. Скільки ж вона ховала цей зошит, що навіть подруга про нього не знала.

— Ну так що? — із неймовірним задоволенням дивлюся на її реакцію. І даби розтормошити, показую один з улюблених малюнків. А згодом зачитую фразочки на ньому ж:
— "Ненавиджу, проте кохаю". "Так бісиш, що застрелити хочеться". І ось моє улюблене: "Так і хочеться вирвати ці очі з цього милого обличчя". Так я тобі здаюся милим? — роблю очі кота в чоботях із "Шрека". Ну милий же, не так?

— Так, я не можу! — Рікі випускає ганчірку з рук і рушає до Полі. У них розпочинається довга розмова.

Чую вібрацію телефона і, не глянувши на екран, беру трубку.

— Привіт, Вікторе! — Тільки не він. Тато.

— Так, все, бувай! — вже хочу відключитися, проте наступне речення батька мене вибиває з колії.

— Думаю, тобі буде цікава ця розмова, особливо враховуючи, що я твій спонсор. Батьки Дарсі дуже шановні люди в нашій окрузі. Тому для тебе це великий шанс. А не то…

— А не то що? — перепитав я, стискаючи кулак.

— А не то твоя музична кар’єра піде коту під хвіст. Я не буду оплачувати твої примхи. Твоя група розпадеться. Я бачив, як ти дивишся на Рікі. Це ще одна причина, чому пропозиція Дарсі — найкращий вихід. Вибирай. У тебе ще є час.

Я стояв і чув лише гудки. Ніколи не любив такі моменти. Повільно вдихнув і видихнув. Треба поговорити з Рікі. І знайшов її на лавці. Та говорила з Дарсі. Це буде складніше, ніж я очікував. Гадаю, Дарсі вже розказала про своє одруження. Чорт.

Згодом до мене прийшла Дарсі, яка розповіла про інтерв’ю. У мене на це кілька годин. Проте Рікі кудись зникла. Вол теж запропастився. Та й друзів Рікі ніде не було. Куди всі ділися? Я бродив по парку і думав про нашу розмову з батьком. Або група, або щастя з Рікою. Жаль, що не можна поєднати.