14

Бійка ще ніколи не вирішувала мої проблеми. Це я вам кажу, як професіонал. Хіба що допомагала випускати пар. Та бити Полю я не збиралася. Хоча була зла на неї. І на Джейка. Короче, на всіх.

Тому розвернулася і рушила кудись. Бажано, далеко — на Північний полюс. А краще на іншу галактику. Проте дійшла тільки до лавки. Усілася. Щоб заспокоїти себе, вирішила зайти на YouTube. Може він допоможе. Проте побачила лише одне — відеорепортаж Дарсі. Ну, блондинка завжди любила виділятися. Цікаво, що на цей раз.

— Так правда, що ви виходите заміж за Віка? За того самого Віка, соліста групи "Henker der Liebe"? — Якась журналістка виглядала надзвичайно серйозною.

— Да, той самий.

— Ви впевнені, що хлопець хоче цього?

— Звичайно! І скоро в нас буде інтерв’ю, — посміхнулася Дарсі. — Приходьте сьогодні в парк атракціонів о сьомій годині, і самі все побачите.

Чомусь так хотілося цю вискочку від душі луснути. У такі моменти вона сама з’являється в полі зору.

— Бачу, вже побачила моє інтерв’ю! — гордо посміхнулася Дарсі. — І як тобі?

— Так жаль стало Віка. І як же йому з такою гримзою жити до кінця своїх днів! — похитала я головою. Бідолашний!

— Ти рано не зазнавайся. Все одно його не отримаєш! — хмикнула вона. — Тікала, що аж п’ятки блищали! Жаль, що калюж не було, обов’язково би плюхнулася в них. — Посміхнулася, очевидно, уявивши цей момент. — Побачимося!

Мені так хотілося вирвати їй пасма з голови. Точно нарощені! Хоча чого це я? Можливо, я й не признаю свого кохання до Віктора, проте не дам цій мозгоправці виковиряти його мозок. Коханому? Точно, помилилися. Я мала на увазі популярного соліста.

Розправила одяг і рушила назад до своїх.

— Поля, треба поговорити!

— Рікі, я вже вкотре вибачаюся! — простогнала подруга.

— Не переживай, поїзд уже поїхав! — махнула я рукою, і чорноволоса ожила.

— Так в чому потрібна допомога?

— Схоже, Дарсі одружила на собі Віктора!

— Да ти що? — відкрила рота Поля від здивування.

— Сьогодні о сьомій тут буде інтерв’ю так званих "закоханих". — Я зробила лапки руками.

— Хочеш інтерв’ю зірвати? — догадалася Поля, дивлячись на Віка. — Думаю, він зараз зайнятий твоїм блокнотом.

— Ну, якщо поговориш з Волом… У вас там щось накльовується…

— До риби ще далеко, але удочку вже кинули у річку! — Підморгнула мені Поля.

— У річку?

— До морів та океанів ще не дійшли! — пояснила кареглазка.

— Ну це да! — кивнула я. Все із малого починається, і стосунки теж. — Допоможеш?

— Ой, ти моє горе! — зітхнула Поля і обійняла мене.

Я стояла в кіоску і приймала замовлення, поки Поля розмовляла з Волом. Віктор кудись зник, проте згодом я побачила його разом із Дарсі. Та захоплено щось розповідала, а Віктор ледве стримував погляд, схоже, що його вже нудило. Бідний. Жартую. Хай трохи помучиться. 😏 Я навіть могла читати його губи.

— Сьогодні в нас буде інтерв’ю щодо нашого весілля! — радісно оголосила Дарсі.

— Слухай, я не хочу одружуватися! — простогнав Віктор. Так і чути його стони: "НЕ ХОЧУ!" "НЕ БУДУ!".

— Про це вже знають всі. Навіть Рікі. — Він подивився на мене, а я зайнята замовленням і не звертала уваги. — Думаю, у тебе немає шансів, а з Дарсі є. Тож о сьомій. Тільки вдягнися пристойно! — Дарсі залишила Віка, а його стони ще долітали до моїх вух.

— Хо-хо! — зловісно посміхнулася я. Люблю мучити людей, особливо Віка. 😏

Злополучний час настав непомітно. Міні-площадка для інтерв’ю була готова: столик на двох біля дерева, симпатичний фон. Поля поговорила з Волом, і той забрав у Віктора мій блокнот. Переглядаючи його, я побачила, що одного малюнка не вистачає — де я і Віктор разом. Мріяла оцінити нашу сумісність, і, схоже, Вік її оцінив.

Ми з Полею підбігли, коли інтерв’ю вже йшло. Вік оживився, побачивши мене, але Дарсі не давала йому встати. Хитра посмішка з її боку.

— Вікторе, скажіть, чи дійсно ви зробили пропозицію Дарсі? — прозвучало перше питання.

— Я, я… — під столом чутно, як він підтискає ноги. — Так. Це я.

Цього я не очікувала. Мені здалося, що він промовив мені "Пробач!". Дарсі задоволено захлопала. Я зрозуміла: час діяти. Кивнула Полі.

Дор чекав із відром.

— Ти впевнена? — подаючи відро.

— Сто відсотків. — кивнула я.

— Окей. — зітхнув він, і ми рушили до дерева біля закоханих.

Я залізла, Дор подав відро, і залишалося чекати.

— Вік, ще зранку ви не хотіли одружуватися? — запитали знову.

— Я зрозумів, що треба змінювати життя, коли побачив її… — тихо промовив він. — Рікі.

Так, тільки я почула його ім’я. Чому він із Дарсі, а не зі мною?

— Ви купили шикарне кільце. Мільйони! — хотіла крикнути "моє!", але промовчала. — Ви правда любите Дарсі?