13

Розповідь Соні як головної героїні.

Ми стояли в чотирьох біля кіоску і дивилися в пустоту. Куди дивився Віктор, можна було зрозуміти одразу — туди, куди втекла Рікі. Я здогадувалася, що між ними щось є. Ріка постійно малювала щось у своєму блокноті, але нікому не показувала. Їй-Богу, наче наркотики там ховала! Дівчина ще з початкових класів захоплювалася малюванням. Тому я не здивувалася, що цей блокнот йому присвячений. Лише цікаво, що вона там малює.

З дев’ятого класу брюнетку наче підмінили. Вона ховалася в закоулках. І коли хтось раптово проходив повз, припиняла заняття. Наче малювання було чимось незаконним! Або просто Рікі закохалася. Згодом блокнотів для її хобі стало два. Перший вона носила постійно, а другий ховала, немов скарб. Там і ховалася таємниця.

— Нам треба сходити до неї додому! — почала я розмову, намагаючись виглядати впевнено, хоча серце тріпотіло.

Джейк, який стояв неподалік і все слухав, теж приєднався до нас.

— Таке відчуття, ніби назріває грабіж? — підняла брову жовтоволосий, з іронією в голосі.

— Ну для тебе це не в новинку, ти ж це робиш постійно! — подивилася на нього я, стискаючи кулаки, щоб не сміятися.

— Тссс! — закрив мені рот долонею хлопець, серйозно глянувши на мене. — А звідки тобі це відомо?

— Ммрр! — промичала я в його долоню, злегка червоніючи.

— Ой, вибач. — прибрав руку Джейк. — Так звідки ти знаєш?

— Коли Рікі пропадала, і я ходила її шукати, часто проходила повз ваш будинок. Кімната виходить на вулицю. Бачила, як ти там риєшся, переглядаєш речі, фарбуєшся…

— Ого, Джейк, тільки не кажи, що ти… — почав Дор, але його заткнув зеленоволосий.

— Мовчи! — ткнув пальцем Джейк, і в повітрі повисла напруга.

Схоже, Рікі не все про брата знає. Або знає, але приховує.

— Я проведу вас у її кімнату, але всі обіцяють, що нікому не скажуть, — глянув Джейк.

— То що ти… — Дор закашлявся. — Ну, зрозуміли всі. Не бійся, нікому не розкажемо. Якщо звичайно у Полі немає доказів.

Всі глянули на мене.

— А що я? — підняла брову. — Я нічого не знімала і не фотографувала. Докази тільки на словах.

— Чудово. Тоді пішли!

— Секунду! — кинулася я до своїх однокласниць, які сиділи без діла. Вони з радістю згодилися замінити мене і Ріку.

— Я готова! Пішли!

Ми рушили. У будинку нікого не було — фестиваль, зрозуміло.

— Так ось як виглядає ваша хата! — оцінив приміщення Віктор, оглядаючи кімнати широким поглядом.

— Крута, да? — провів руками навкруги Джейк, усміхаючись від задоволення.

— Щось мені здається, що брати Джейка взяли з собою даремно, — прошепотіла я Дору, намагаючись не привертати увагу.

— Тобто Вол зараз не лишній? — хлопець глянув на парочку, а потім на мене.

— Нуу… — протягнула я, намагаючись не показати сум’яття.

— Нам наверх! — показав на сходинки Джейк і рушив першим. — Ось кімната Рікі! — відкрив двері жовтобородий.

Я часто тут бувала. З того часу, як ми подружилися, з Рікі проводили час удвох, ночували, влаштовували міні-вечірки. Веселилися на повну.

— Зараз просканую стіл! — прокоментував Джейк, рушивши до вікна, нахилившись, щоб оглянути поверхню.

Мою увагу привернула шафа. Часто брала звідти одяг, який мені подобався. Сьогодні вирішила перевдягнутися, і Рікі, сподіваюся, не буде проти.

— Рікі, думаю, не будеш проти, якщо візьму оце плаття? — посміхнулася своєму відображенню, тримаючи голубе плаття в квітках. — Думаю, що ні! — самі собі відповіла я, швидко перевдягнулася, змінила зачіску, і новий образ додав впевненості.

— Бачу, час ти не втрачала! — озвався Дор, ризикаючи на поличках. Я скривила обличчя у відповідь.

— Хлопці, я дещо знайшов! — підняв на нас очі Віктор, у руках тримав блокнотик — той самий, який Рікі охороняла від чужих очей.

— І що там? — я підскочила до нього. Всі зібралися біля соліста, і атмосфера напружилася.

— Тут я… — почав він гортати сторінку за сторінкою. — Мої фото, мої малюнки.

— Схоже, Рікі твоя найвірніша фанатка! — хмикнув Вол, підсміюючись.

— Ще з восьмого класу! — додала я, показуючи на дату перших малюнків, відчуваючи легкий сором і гордість одночасно.

— Мене б так малювала! — одізвався Дор, підморгуючи.

Віктор лише хмикнув і забрав блокнот.

— Може, не треба? — оцінила його дії я, хвилюючись за подругу.

— Я просто запитаю її про ці малюнки.

— Повір, деякі секрети треба залишати секретами! — підморгнув соліст, хоч його очі видавали цікавість і зайнятість іншими думками.

— Ага! — раптово викрикнув Джейк. Я від несподіванки схопилася за серце, ледве не впала, але Вол встиг підхопити.