12

По моїй голові наче пройшло стадо слонів, хоча ні мамонтів. Все ж таки не так. Обидва табуни, і точно що по кілька разів. Я примружую очі, щоб якось зменшити головний біль. Чую з кухні блинчики. Напевно мама готує сніданок.

- Мамо! - все ще тримаючи руками голову, кажу я. Чомусь здається, що якщо руки відпущу, голова відразу втече.

-Я звичайно не мама, проте... - почувся чоловічий голос. І на порозі з'вився незнайомець.

- Ти вчора схоже перебрала з алкоголем. Тому мене і не пам'ятаєш. - протягнув мені таблетку і стакан з водою чоловік.

- А повинна? - прийняла я з його рук ліки. Все ж на всякий випадок я оглянула таблетку. Ну мало що...

- Це точно не яд! - посміхнувся чорноволосий. - Якщо що мене звати Алан. - З цими словами незнайомець рушив назад на кухню. 

Недовірливо, але все ж я випила цю таблетку. Да, знайомий смак. Постійно виручала, коли перебирала з алкоголем. Через кілька хвилин, коли головна біль притихла, вирішила, що лежати на ліжку сенсу немає. Ванна, мені треба ванна. Я дуже здивувалася, коли полилася вода. Гаряча вода, якої і понині не було тут.

- Алане, а звідки тут гаряча вода? - витираючись рушником, запитала я. - 

- Ем... - Почулося з кухні. - Я купив цей будинок.

- Ой! - вирвалося у мене. Знайшовши в одній з спалень свою схованку з одягом, перевдяглася. І мельком глянувши в дзеркало, рушила на кухню.

- Вибачте, що так увірвалася у вас будинок! - Вже з порога сказала я.

- Та я тільки його вчора купив! До того ж я не проти гостей. - кинув з сковорідки блинець угору Алан, і так же граціозно його зловив. - Оно блинці лежать, біля них сироп, можеш їсти. Там ще сік є. - показав на стіл чоловік.

- Дякую! - залізла я на барний стілець.

- Приємного апетиту!

У кухні повисла тиша. Алан старанно готував блинці, я ж мовчки снідала.

- Слухай, я розумію, що лізу не в в свої справи, проте все ж... - відірвався від готування письменник. - Ти так активно розмовляла з дзеркалом. Бачу в тебе якісь проблеми з хлопцем. Я звичайно не спец в коханні, проте чим можу, тим допоможу.

Я тяжко зітхнула і недовірливо на незнайомця подивилася. Про ситуацію з Віктором нікому не розказувала. В основному, всі лише догадувался. Втрачати то мені нічого. А порада від письменника, який в житті багато чого побачив, була б до речі.

- Розумієте, є один хлопець, який мене бісить. Наше знайомство з ним розпочалося в другому класі. І якщо спочатку він мене бісив, то згодом почала в нього закохувалася. І це страшно. 

- Давай на ти? - запропонував чоловік, і я на це кивнула. - У тебе ж це перше кохання? - Я закивала. - Перше кохання відкриває для нас багато чого нового. Нові емоції, які ми ніколи не відчували, страх, що ця любов не взаємна, наші особисті кордони...

- Просто цей Вік зник з мого життя на чотири роки. І схоже, що хлопець теж відчував такі емоції, як я. А оце з'явився в образі соліста групи "Henker der Liebe". Він такий зарозумілий, що аж бісить. - скривилася я.

- Це соліст відомої групи "Палачі любові"? - перепитав Алан. -  Цікавий хлопчина. Знаєш що? - виключив газ під сковорідкою чоловік. - Я одна ідея. Якщо хочеш потріпати йому нерви, і перевірити чи справжні його до тебе почуття, зроби ось так...

Алан розказав свій грандіозний план. Тому зараз я стояла у вході в парк. Фестиваль буде ще йти кілька днів. Встигла навіть заскочити додому і преобразити себе.

- Ну що, співуча сосиска, чекаю твоєї периферії! - Хмикнула я.

- Рікі, де ти була? - накинулася на мене біля кіоска Поля. - Всі з розуму зійшли, телефони вже самостійно скоро до тебе дзвонитимуть!

- Я роздумувала! - стала я на прилавок.

- Про Віка? - глянула на мене чорноволоса.

- І про нього.

- Ой, щось погляд якийсь інший. Треба за когось переживати? - підняла брову вверх Поля.

- Подивимося!

Прийшла якраз в пік відвідувачів. 

- Тримай свій коктейль! - протягую я напій якійсь дамочці.

- Рікі! Треба поговорити! - З нізвідки з'явився Віктор.

- Так здається я тут лишня! Піду, а то мене зве онде Вол! - швидко злиняла з міні-магазинчика дівчина.

- Про що? Твою раптову солісну кар'єру, чи про те, що мене бісиш? - підняла на брюнета очі я.

- Мені Поля все розказала.

- Да ти що! І про що? Що я плакала в подушку чи про те, що чекала момент щоб врізати тобі! - протирала я ганчіркою стіл.

- Про оце! - Хлопець витягнув з свого рюкзака блокнот. Тільки не це. Я так і зависла.

Малювання це було моїм захопленням з дитинства. Малювала все і всіх. І тишком-нишком рисувала і цього обалдуя. Ще з сьомого класу. Просто кадр був цікавий. Нічого такого. Вже у восьмому класі зрозуміла, що тільки його і малюю. Тому щоб ніхто не бачив мого таємного захоплення я створила окремий блокнот для Віктора. І ось цей предмет Вік і тримав в руках. 

Тут я малювала і сердечка і матюки. Були фото, які в поривах злості я рвала, а через якийсь час я все склеювала. Я навіть писала любовні вірші для нього. Перекреслювала їх, проте згодом я їх розрівнювала, навіть гладила їх праскою. Я навіть таємно робила скріншоти його фото. І найкращі результати клеїла в блокнот. А які вийшли не дуже, я на рожі цього співака малювала всякі забави. Ну там бороду, вуса, демонячі рога.

І зараз про оцей компромат дізнався Віктор. От наче і рада, що нічого розказувати не треба, але щось трішечки страшно.

- Ну так що? - Я мовчу. Проте в голові прокручую ситуацію, що буду робити з Полею. Зараза чорноволоса! - Слів не має, да? Ну тоді, що означає оцей малюнок?

І Віктор показав мені листок. Там намальований він, тільки у двох варіантах: половина хлопця як демон, а половина, як звичайний. І це як одна людина. І різні підписи. 

- "Ненавиджу, проте кохаю". "Так бісиш, що застрелити хочеться". - читає вирази Вік. - І ось моє улюблене "Так і хочеться вирвати ці очі з цього милого обличчя". Так я тобі здаюся милим? - І підняв на мене щенячі очі.

-Так, я так не можу! - кидаю гарчірку на стіл, і покидаю кіоск.