8

— Ти впевнений, що це та Рікі, про яку вже на студії ходять легенди? — Вол дивився на мене так, ніби я щойно заявив, що бачив НЛО. Його брови піднялися, очі блищали від цікавості і трохи з недовіри.

— Сто відсотків! — кивнув я, намагаючись виглядати спокійним. Та серце в грудях стукотіло так, що, здавалось, його можна почути через стіну. — А що за легенди?

— А, ну те, що вас обрала доля, і вам з Рікою треба стати парою! — Вол посміхнувся, ледь помітно скрививши губи. — Правда, хтось має підкинути нам сценарій, бо я ще не розібрався, як це все працює.

Я зітхнув і перевів погляд на підлогу. — Не думаю, що після нашої перепалки вона взагалі захоче зі мною говорити, коли дізнається, хто я є… — і чесно кажучи, навіть сам трохи боявся цієї зустрічі.

Мене звати Віктор, і можна сказати, що знайомство з Рікі почалося… зовсім не так, як у фільмах. Батьки переїхали через роботу, і мені довелося змінити школу. Коли я зайшов у новий клас, мої очі одразу впали на неї — Рікі. Ще тоді я не знав, що її присутність переверне моє життя.

Спочатку ми ледве розмовляли. Брюнетка відштовхувала мене буквально у всьому: підніжки, зіпсовані зошити, хованки рюкзака. Мабуть, у когось це виглядало б як ознаки симпатії, але тоді мені це здавалося справжньою війною. Я терпів до третього класу, а в четвертому вирішив дати здачу. І, знаєте, вона це відчула — на якийсь час все затихло.

П’ятий клас. Першого вересня я зрозумів, що це пекло. Рікі, схоже, пройшла курс «Як дістати однокласника різними способами». Я боявся ходити в школу, боявся її. Кожна моя спроба відповісти на її витівки закінчувалася ударом… але вона залишалася спокійною. Моя рука тремтіла від злості і безсилля одночасно.

У сьомому класі я вирішив, що досить, і записався на бокс. Не допомогло. Додому приходив побитий і дико злий. Боксерська груша заміняла мені Рікі. Я уявляв, як розмажу її гордість по стінці. І раптом усвідомив: не злість у мене править, а постійні думки про неї. Тоді я зрозумів, що це справжні почуття.

Восьмий клас. Я наважився поговорити спокійно… і одного дня поцілував її. Вона ошарашено відсторонилася і втекла. Не дати мені ляпаса, а просто втекти… Значить, у неї теж були почуття. І тоді я взяв першу гітару до рук. Перша пісня була про неї. Музичний талант зростав, батьки відправили мене у музичний коледж, я зустрів агента і створив групу «Henker der Liebe». Назва німецька, бо група виникла там, перша популярність теж. Потім слава вийшла за межі країни.

Кілька днів тому мені зателефонував мер: фестиваль любові, я — «вишенька на торті». Звісно, це було круто, але ще крутіше — побачити Рікі. Вона увійшла в кафе з Полею, їхня розмова про музику змусила мене діяти.

— Ти що робиш? — дьоргнув мене за рукав Вол, коли я піднявся.

— Хочу познайомитися! — показав на дівчат.

Вол подивився, відразу вилетів із стільця і попрямував до Полі. Я залишився наодинці з Рікі. Натягнув окуляри і кепку, відчуваючи дивний мікс адреналіну та страху.

Вона знову втекла, як тільки я підійшов, але наступного разу я побачив її ще в іншому кафе. Вол зайнято залицявся до Полі, а брюнетка пройшла повз мене, повільно, з усмішкою, яка ніби кидала виклик.

Коли Рікі хотіла зняти з мене маску — окуляри й кепку, я ледве не злякався, що вона впізнає мене. Але пронесло. Навіть моя рука на обличчі не змогла приховати погляд Рікі. Вона дивилася наскрізь, а я відчував, як у грудях пульсує серце — страх і хвилювання перепліталися. Бентежила тільки Поля, яка явно щось здогадувалася, але виду не подавала.

На вулиці я побачив падаючу зірку і тихо прошепотів бажання:

— Хочу, щоб Рікі закохалася в мене!

Знаю, що цього не станеться, але надія ще жива.

Рікі переслідувала мене навіть уві сні, тому наступного дня я підготував сюрприз. Фанатки ледве не зіпсували все, але брюнетка лише підколювала мене, не звертаючи уваги.

Початок розмови про минулого однокласника — тобто мене — трохи напружив. Вона ненавиділа мене! Мабуть, майже ненавиділа. Можливо, капості залишилися лише у її погляді.

На запитання, чи закохувалася колись, її відповідь була хитрою. Любов була не взаємною чи її зрадили? Не розберешся. Але трохи напору — і я опинився над нею. Губи швидко знайшли її. Такі ж ніжні й солодкі, як раніше. Серце Рікі скакало, ніби воно хотіло сказати «так».

Але, як завжди, вона втекла. Чому всі дівчата роблять одне — тікають? І обов’язково в ліс. Хоч якийсь плюс: вона знала місцевість.

На конкурсі в університеті музики довелося переховуватися на задніх рядах. Проте її спів… ангельський! Назва пісні змусила мене посміхнутися. Вона гідна університету, і я теж там навчаюся на другому курсі. Рікі, від мене нікуди не дінешся, це обіцяю.

Наші швидкі зустрічі не давали задоволення: вона намагається втекти. Два тижні чекати — занадто довго. Тому я зателефонував меру і переконав перенести фестиваль. Група відома, шанувальники знайдуться всюди.

Бум! Фестиваль любові через три дні. Я знаю, що Рікі буде працювати старанніше, тож у мене є час для нової пісні.

Беру гітару і бренькаю.

— Знов нова пісня? — запитав Вол, крутячись на дивані.

Я кивнув, намагаючись виглядати невимушено.