6

Ви знали, що найгеніальніші ідеї приходять в основному вночі? Як Менделєєв, який створив свою таблицю. Так ось, ідея може прийти будь-де. Навіть у туалеті. А знаєте яка? Я вирішила дізнатися, хто ж насправді цей Віктор. Ну а для початку треба розтормошити Полю.

— Поля! — тикаю її в плече, коли та стоїть на кухні в трейлері і щось намагається приготувати. — Ну давай, скажи!

— Ти про що?

— Кого тобі нагадує цей Віктор? — я надула губи, трохи хитро підморгуючи.

— Рікі, чесно не пам’ятаю!

— Стукнути тебе сковорідкою по голові! — пробурмотіла про себе, повертаючись на стілець, бо диван зайняв Дор. — Кажуть, що допомагає!

— Їжа готова! — чорноволоса ставить на стіл величезні квадратні бутерброди з яйцями, порізаними сосисками та сиром зверху.

— Їжа! — як зомбі промовляє Дор і, ще не відкривши очей, тягнеться до столу.

— Дору і мізки дай, і те з’їсть! — прокоментувала звірячий апетит нашого друга Поля.

— А що це у вас так пахне? — влазить спочатку різнокольорова голова, а за нею все інше тіло.

— Джейк? — піднялася з місця кареглазка. — Будеш бутерброд?

— Кивнув, — відповів Джейк, і я плюхнулася на диван до Дора. Чомусь останньому це не сподобалося, видно думав ще трішки подрихнути.

Я тихо посміхнулася. «Цікаво, як би він відреагував, якби я сказала, що Віктор мені не дає спокою…», — промайнула думка.

Смачно поївши, ми всі четверо перейшли до робочого столу.

— Нам треба за ніч визначити дизайн нашого кіоску! — пояснила завдання Поля, відразу розкладаючи всі ескізи.

— Принаймні вам нічого з бананом робити не треба! — заржав Джейк. — Костюм рожевого банана з сердечками точно залучить нових людей до вашого міні-магазинчика.

— Ага. Тільки мені його носити! — незадоволено просвистів Дор.

— А скільки селфі з тобою робитимуть! Просто закачаєшся! — не зупинявся Джейк, регочучи.

— Да я тебе… — вже підняв руку на мого брата Дор.

— Спокійно! Давайте краще працювати!

Роботи було багато. Більшість речей ми замовляли в інтернеті. На щастя, гроші нам мер дав для удосконалення парку атракціонів. Яскрава реклама, зрозуміле меню. Тут Поля перевершила саму себе і додала до меню ще свої картинки. Щоб навіть дурню було зрозуміло, що і скільки коштує. Після фестивалю парк запрацює стабільно, а працівники прийдуть на постійній основі. Ми підпрацьовуватимемо лише під час свята.

— Джейк, а навіщо ти стільки енергетиків замовив? — тихо запитала я, спостерігаючи, як він бігає туди-сюди.

— Щоб тримати темп! — відрізав він, не дивлячись на мене. Я підозрювала, що насправді він просто обожнює бігати і відчувати себе корисним.

— Вставааай! — наче з гучномовця кричить хтось на мене. Я зіскакую зі стільця, де заснула за столом, наче прокажена.

— Га? Що горить? — озираюся, проте бачу лише Полю.

— Ми проспали! — дьоргає мене за плече чорноволоса.

Все, що встигаю зробити, — це вмитися і наскоро зачесатися.

— Давай же! — пихає мене Поля.

— Уф! — зітхаю і сідаю на свій улюблений жовтий велосипед. До парку добираємося наперегонки. Вітер щекоче ніздрі, волосся летить у різні боки. Сон відразу залишається позаду, напевно не встигає за нашим темпом.

— Поліанна, Рікі! Ви запізнилися! — сердитий голос Філії Чорновушко.

— Не люблю своє ім’я. Зазвичай, коли мене так називають, чекай біди, — стукнула ногою по землі Поля, як тільки ми припаркували велосипеди. — Хто тягнув моїх батьків дати таке дурне ім’я?

— Ім’я собі нормальне! — пожимаю плечима.

— Ну да, Рікі все ж краще, ніж Поліанна. Я просто Поля. ПОЛЯ!

— До речі, увага! Є термінова новина! — піднімає руки Місіс Делфі. Ми з Полею дивимося одна на одну і підходимо ближче. — Я говорила з мером, той задоволений нашою роботою і сказав, що фестиваль відбудеться раніше. — Пауза. — Через три дні!

— Через три?! — Да ви знущаєтеся? — чуються вигуки натовпу. — Ще нічого толком не готово!

— Це не ідея мера. Таке прохання поступило від соліста групи "Henker der Liebe".

Я відчуваю, як у грудях щось стискається. «Віктор…» — подумала я. — «Чому мене це так хвилює? Він реально розуміє, що робить?»

— А, ну тоді інше діло! — чуються голоси дівчат. — Ха! І що це за хлопець, що за кілька секунд ненависть перетворилася на любов.

— Чортовий Вік! — бурмочу я про себе, відчуваючи дивний суміш роздратування і хвилювання.

— А тепер всі до роботи! — жінка розвертається на каблуках і йде всередину парку.

— Джейк наче щось знав! — хмикнула Поля.

— Ага, енергетиками нас годував, — приєднався Дор.

— Ну да, не буде ж у тебе часу морально підготуватися до носіння рожевого банана з сердечками! Тільки три дні! — схрестила руки на грудях я.