4

- Всі чудово попрацювали! - промовила Філія Чорновушко, коли я з Полею підійшли.

- Кіоск! - шепоче мені на вухо Поля, і ми вдвох підходимо до мого батька.

- Так що ви хочете там відремонтувати? - почувши наші кроки, промовляє мій тато.

- Кіоск. Треба орієнтовно знати план ремонту. - пояснює чорноволоса.

- Ведіть! - махає рукою чоловік.

Ми підходимо до міні-магазинчика і показуємо його.

- Так! - обходить чоловік кіоск навкруги. - Ну що можу сказати? Треба міняти все до основи.

- Раз плюнути! - пояснюю я подрузі батькові слова.

- Звичайно постараюся залишити отой шарм, що в нього є. - фотографує на телефон свою майбутню роботу тато. - Думаю із завтрашнього дня можна все починати.

Ми киваємо на це. Нам це не терміново. Уж точно Дарсі його забирати не буде. Їй точно не до цього. В неї в планах соліст з музичної групи. Тато рушив до інших, ми ж Полею залишилися тут. 

- Так що далі робити будемо? - повертаюся до неї.

- Думаю можна розробляти дизайн нашого майбутнього кіоску. Бо знаючи твого батька, він зробить все за день. А треба знати що ми хочемо і як це зробити. - пояснює чорноволоса.

- Ну да! 

- Тоді давай закупимося смаколиками і підемо фантазувати.

- А Дор?

- А що Дор? - перепитує Поля.

- Він же якби з нами працює. - показую я на хлопця, який розмовляє з якимось з наших однокласником.

- Рікі, не забувай, що він рожевий банан! - стукає мене по лобу Поля. - З сердечками. - Він буде залучати гостей до нашого кіоску.

- Оце уявляю кадр! - прокрутила в голові цю ситуацію. І засміялася.

- Не переживай! Для Дора робота завжди знайдеться!

- Все ж мені здається, що Джейку це підійшло більше! - подумки чешу підборіддя.

- Ну да. Жовтобородатий зеленоволосий пацан в рожевому банані з сердечками! Тебе ця гама кольорів не бентежить?

- Тю на тебе! Джейн як сонечко, що світить скрізь своїми різнокольоровими промінчиками!

- Як мило! - Мене обняли хлопчачі руки. - Я твоє особисте сонечко!

- Сонечко, йди працювати! - намагаюся вирватися з бортових обіймів. - Хоча стій! Є ідея як перетворити цей кіоск в шик? - показую я на міні-магазинчик.

- Хм! - хлопець чеше свою жовтоволосу бороду. - Я прийшлю вам ескіз, окей?

Я киваю, і брат цілує мене в щоку і рушає до натовпу.

- Я так тобі заздрю щодо твого брата! - Поля дивиться як Джейк віддаляється від нас.

- Заздриш? Слухай, не знущайся! Ти б знала скільки сідого волосся в мене з'явилося з його витівок. 

- Та ну?

- Да, душа явно посивішала раніше, ніж я перетворюся на бабусю. - кивнула я дівчині.

Поля хіхікає і лізе мене обнімати.

- Пішли, в нас багато роботи!

Накупивши всього побагато, ми рушили в наш таємний будинок. Звичайно це не був той, що на дереві, як ви пам'ятаєте з розповіді. Мій тато для наших посиділок зробив з автобуса міні-трейлер для подорожей. Там була і вода, і світло. Тому ми часто на наші дівчачі посиденьки там залишалися. До того ж, як сказав тато, якщо я піду кудись вчитися і виникнуть якісь проблеми з житлом, можна взяти з собою цей автобус.

Трейлер знаходився в лісі на галявині. Тому платили лише за оренду землі. Добиралися ми вдвох на скейті. А вже лісі ми йшли пішки.

- Тук-тук-тук! Є хтось вдома? - стукає і двері Поля.

- Ее, а нічого, що тут ніхто не живе? - зупиняюся я біля чорноволосої.

- Ну ведмідь навряд чи з Машею тут чаї розпиває! - підморгує мене дівчина і відкриває двері. - Нє, дивись, ще видно не прийшов!

- Слухай, ти подзвонила до своїх, що будеш тут ночувати? - Я сідаю на стілець.

- Да, ще в лісі. Передавали тобі привіт! - розлягнулася на дивані Поля.

- Їм теж! - кивнула на це я.

Так ми сиділи і лежати хвилин десять. Все ж час йшов і треба було щось робити.

Я піднімаюся і витягую стіл з стіни. 

- Давай, роботи непочатий край!

До вечора ми сиділи за столом і розробляли дизайн нашого кіоска. Зійшлися на тому, що покривало від доща та і від сонця було полосатим - червоно-білим. Кіоск зробимо яскравим, щоб приковував погляди. Та думаю, що з рожевим бананом проблем не виникне. 

Поля працювала як не своя. Весь стіл був завалений її начерками. Я ж допомагала кольорами. Джейк, як і обіцяв, прислав свій ескіз робіт. Люмінісцентні малюнки, які гарно описували б кіоск чудово дивилися на кіоску. До того ж, вдень ці картинки не псували зовнішній вигляд міні-магазинчика. До прикрас добавили гірлянди та симпатичні прапорці. А також придумали наклейки, які можна було поцепити на стаканчики. Звичайно із їжею та напоями ми вирішили розібратися пізніше. Для початку треба відремонтувати кіоск.

І ось зараз ми сиділи біля трейлера на зручних сидіннях, розпаливши вогонь. Можна було пожарити і сосиски, і картоплю, і яблука і машмелоу. Я зробила дуже смачні коктейлі. Ми сиділи, закутавшись в плед і дивилися на небо.

- Рікі, ти колись думала, що крім нас є десь живі істоти?

- Ти про інопланетян? - повернула голову я до подругу. - Отих зелених істот, що вилазять із унітазу?

- Фу, Рікі, я серйозно! - жартівливо вдарила мене по плечу Поля.

- А цікаво, чого їх у фільмах зображують як не зелених, то щось близько до них схожих. Може вони рожеві, а той взагалі чорні. - подивилася на небо. - От уяви, чорний інопланетянин вилазить із унітазу!

- Тоді це інопланетянин-негр! - киває на це Поля. - Тільки не говори про унітаз!

- Чого? Я це у фільмі бачила. - пояснюю я дівчині.

- Слухай, може сходимо в кафе якесь? - піднімається з місця Поля.

- Тільки не кажи, що захотіла знайти собі хлопця! - стогну я.

- Рікі, ти взагалі не закохувалася. Давай, підйом, може теж когось знайдеш.

По-чесному, я закохувалася. І це була моя перша і єдина любов. Цей момент не хочу згадувати. Все одно вона була не взаємна. Бо хлопець моєї мрії про це не знав. Ніхто про це кохання не знав, лише одна я.

Зітхаю і піднімаю свою задницю з стільця. Накидаю на себе куртку, все ж літо поки тільки наближається. Справжнє пекуче літо! 🥵