2

- Магазин костюмів! - читає вивіску Дор, як тільки ми зупинилися. - А що ми тут забули?

- Побачиш! - посміхається Поля і тягне двері від себе. - Тук, тук, тук! Дядя Жора?

Магазинчик невеличкий, увесь завішений чудернадськими костюмами. Я повільно оглядую вітрини, і мій погляд зупиняється на одному з прилавків. Не думала, що можна робити одяг, взявши за увагу частини тіла. Костюм язика!👅 Тільки мізків для повного щастя не вистачає? А ні, є.🧠 Ви чули про костюм попи? А я його побачила! На жаль, такого смайлика не знайшлося!

- Поля! - з другого поверху викрикує їй дядя. - Бачу ти привела своїх друзів! - І через хвилину з'являється і сам чоловік. В окулярах, з мішкуватим одягом на тілі. Чомусь я побачила другого Містера Олівандера, отого що з фільма про Гаррі Поттера. Що є продавцем магічних паличок. Містер Олівандер, версія 2.0.

- Привіт! - ті двоє обнімаються, аж доки дяді Жора не звертає на нас увагу. - Ріка та Дор! - пожимає по черзі кожному з нас руку. - Радий вас бачити в своєму магазині. Що вас сюди привело? - вже дивиться на всіх чоловік.

- Нам треба костюм, який би заманював відвідувачів до нас в кіоск! - пояснила Поля.

- Хм. - приклав до підборіддя руку чоловік і згодом зник за прилавками.

- Ти навіть не поясниш йому навіщо цей навряд тобі? - повернув голову до подруги Дор.

- А навіщо? - пожала плечима чорноволоса. - Якщо ти не побачив, то все місто обклеєне плакатами щодо цього фестивалю та групи, яка буде співати.

- По-чесному, на це не звертав уваги! - чесно зізнався хлопець.

- Ну да, твої очі явно були зайняті іншим! - подивилася на мене дівчина.

- Я знайшов лише оце! - несучи якийсь костюм, до нас підійшов дядя.

- Банан? - підняла я очі на цей фрукт я.

- Давай це! Вже є ідея, що з цим можна зробити! Дякую, дядя! - Поля взяла костюм і з ним рушила до виходу. Я з Дором рушила за нею слідом. Про оплату не йшлося і мови. Напевно, про це домовленість буде потім.

Пізніше.

Ми знаходилися в будинку Полі. Дівчина вирішила трішки змінити одяг. Як тільки двері в хату відкрилися чорноволоса відразу попрямувала у ванну.

- Розташовуйтесь як в себе вдома! - почулося з ванни. Я кивнула і полізла на кухню робити банановий коктейль. Чомусь у нас все сьогодні бананове! Дор пішов за мною.

- Знаєш, що буде робити з бананом Поля? - сів за барний стілець юнак.

- Без поняття! - сказала, збиваючи суміш. З ванни згодом почулася машинка і до нас приєдналася Поля.

- Мені вже страшно! - пробуркотів Дор. - Тільки цікаво хто буде цей банан носити?

- Ну точно не я з Рікі! - приєдналася до нашої розмови кареглазка.

Я налила в стаканчики по коктейлю, всунула туди трубочки  і протягнула тим двом. Пили мовчки. По-чесному, я не сильно дивувалася щодо того, що Поля штрундує костюм у ванні. У дівчини все по-дивному виходить. Через п'ять хвилин з ванни почулося жалібне пілікання, і Поля, потерши руки, побігла туди! Через дві хвилини до нас донісся голос дівчини.

- Дор, закрив очі!

- Навіщо? - насторожився однокласник.

- Просто закрий!

Дівчина принесла з ванни костюм. Разом з Полею ми натягли на цього здорованя цей фрукт. 

- Шикарно! - Поля відійшла на відстань, щоб оцінити цей шедевр. - Тільки шляпи не вистачає! - І ось шляпа вже на голові у хлопця.

- Зараз дзеркало принесу! - Я пішла у передпокій аби притягнути дзеркало на повний ріст у вітальню.

- Відкривай! - торжественно поставила перед Дором дзеркало подруга.

- А чого банан рожевий? - почав крутитися хлопець. - Якщо мені пам'ять не зраджує цей фрукт завжди був жовтим.

- Слухай, ти не викаблучуйся! - схрестила руки на грудях чорноволоса. - У нас фестиваль любові. Там сердечка і тому подібне. До речі, можна пришити ці атрибути сюди. Секундочку! - Поля зірвалася з місця і кудись побігла.

- Сердечка? На банан? Вона з глузду з'їхала? - звернувся до мене Дор.

Я посміхнулася. Дору йшов цей костюм. Шатен, з голубими очима та добрим поглядом.

- Чого так дивишся? - глянув на мене юнак.

- Оцінюю як ти будеш виглядати з сердечками.

- Та йди ти... - застогнав хлопець.

Звичайно для реконструкції костюму, треба було цей одяг зняти. Тому поки Поля кипіла над чарівністю цього шедевру, ми з Дором пили коктейлі.

- Готово! - Дівчина протягнула цей виріб шатену.

- Господи, і чого я з вами в'язався? - почав натягувати на себе це творіння Дор. 

- Взагалі ти спав на уроці! - підняла одну брову вверх я.

- Це видно моє покарання за мій сон! - скривився юнак.

-Та Господи! - протягнула Поля. - Симпатично ж вийшло. Скажи?

Дор з неохотою покрутився в усі сторони. Не сказати звичайно, що так можна виступати на подіумі, але талант явно виглядував із-за спини дівчини. Хоч і маленький, дещо дивний і трішки страшний, але цей персонаж прогресував як міг.

- Симпатично. - повторив за нею Дор. Я з Полею стукнулися стаканчиками один об одного.

Додому я поверталася стомленою, але щасливою. Поля пообіцяла, що зшиє нам костюмчики. Все ж попросила подругу зробити хоч на цей раз щось путнє.Чорноволоса скривилася, проте пообіцяла. Схоже, що рожевий банан з сердечками тепер туманив їй мозок.

- Вітаю із закінченням навчального року! - як тільки я відкрила двері на мене посипалися конфеті.

- Вау! - засміялася я.

- Тепер ти можеш спокійно закидати школу яйцями! - почав скуйовджувати моє волосся на голові брат.

- Джейк! - одночасно промовили до нього батьки.

- Що? Раз моя молодша сестра випустилася зі школи, це не значить, що вона її любила.

- Фуу! - зробила я отак. 👎 Джейк до мене приєднався. - Фуу!

- Ріка, а коли в тебе екзамени в університет? - відірвав мене брата тато.

- Через три дня! - кивнула я.

- Вже вирішила на кого вчитися будеш? - Я кивнула.

Моєю мрією ще з дитинства були співи. Музика. Ноти. І записувати свої пісні. Я вміла грати на гітарі. І єдину пісню, яку написала, була під назвою "Перфоманс кохання". Кілька разів вона перероблювалася, проте сенс її так і не змінився. Тому треба було тільки чекати.