17

Потрапити на Сакаар було не так вже й складно. Принаймні Грандмайстер, який уже неодноразово проробляв цю подорож із різних точок Всесвіту, прекрасно знав елементарний принцип, який сам же і запрограмував: достатньо всього лише загубитися в космосі, а потім летіти прямо-прямо, і рано чи пізно шлях приведе тебе до покинутої планети. Але зараз реалізувати цей простий маршрут було не так легко: почуття тріумфу п'янило і заважало зосередитися на процесі «загублення». До того ж околиці обителі Тівана Грандмайстер знав, як свої двадцять пальців, і по-хорошому, перш ніж губитися, варто було б відлетіти подалі.

Але кишеню зігрівав жаром найдорожчий серед усіх Камінь, голову туманили солодкі думки про те, що можна буде нарешті змінити вульгарний плавильний жезл на більш гуманну і звичну зброю, а мрії про відроджений Сакаар дурманили розум. Ен Дві не знав, як реалізується його бажання, але щиро сподівався, що міць Каменів дасть змогу повернути на планету її найкращого гладіатора та національного героя - як виявилося, про долю Галка навіть Тор мав вельми непевне уявлення. Не хотілося думати про те, що такий могутній боєць міг загинути в битві з воїнами Таноса, але... Та що «але», обірвав погані думки Грандмайстер. Навіть якщо це зелене опудало не повернути, тепер у нього не буде нестачі в бійцях! Нових набере, натренує. Навіть цікавіше буде, а то з Галком уже тільки наївні новачки ризикували битися - усі, хто провів на Сакаарі понад добу, прекрасно знали: куди простіше втертися в довіру до Грандмайстра, ніж перемогти його найкращого бійця. А з довірою, хоч би що там собі думав наївний асгардець, усе було не так просто... Тепер він поплатився за свою дурість.

Іронічно всміхнувшись, Ен Дві з почуттям мстивого задоволення згадав металеву калюжку, що стікала з його руки. Наостанок вона, звісно, не забула обдати шаленим жаром - але чого ще слід було очікувати від цього пустуна? Хоч на змію не перетворилася, і на тому спасибі. Прощатися зі зрадником було зовсім не шкода - Грандмайстер був упевнений, що свій важливий внесок у загальну справу Локі вже зробив, і це, безсумнівно, було найбільше діяння в його житті, повному бруду і зради. Новому світу набагато краще буде без нього. Він мало придатний для чесних боїв і поганий експонат для колекції, а значить, для балансу Всесвіту він абсолютно не потрібен...

Заглибившись у роздуми, Ен Дві навіть не одразу помітив, як його корабель підхопила і понесла вже звична сила, яку він жартома називав «космічним пилососом». Залишалося пережити приземлення на звалище і купу недружніх тубільців. Хоча хто знає, можливо, їх там уже немає? Навряд чи цей неестетичний кошмар вписується в поняття «розквіт Сакаару»...

      
Улюблена планета зустріла вже звичним ароматом добірного космічного сміття і задоволеними криками місцевих мешканців. І коли вони вже запам'ятають, що нападати на корабель свого повелителя - погана затія?

Камінь Розуму блиснув у долоні, приводячись у повну бойову готовність. І вже за кілька хвилин «гієни», які ще нещодавно готові були накинутися на корабель і розібрати його на запчастини разом із пасажиром, стояли, понуро схиливши голови і щось дружно бурмочучи.

- Та перестаньте вибачатися, голова вже від вас болить, - протягнув Ен Дві. Приємно було знову опинитися у своїй звичній ролі примхливого повелителя і не думати про порятунок Всесвіту. - Краще скажіть мені, чи багато гостей було останнім часом?

- Так, мій повелителю, дуже багато, - боязко підтвердив лідер сміттярів. - Але там мало воїнів. Суцільне м'ясо...

- Це вже дозвольте мені самому вирішувати, - самовдоволено пхикнув він. - Куди вони всі поділися? Ви ж не...

Лідер злякано відступив у тінь. Камінь у руці Грандмайстра нетерпляче блиснув.

- Ми хотіли обібрати і вбити м'ясо, - виступив уперед інший, вочевидь, рішучіший, - і з деякими так і вчинили, але потім прибув господар і наказав доставити всіх до вашого замку...

- Господар? І багато у вас господарів? - обурився Ен Дві.

Сміттяр мовчав.

- Де всі?

- Госп... Вони чекають біля замку, господарю.

Ен Дві нетерпляче клацнув пальцями. Шлях до замку був неблизьким, а незрозумілі новини йому зовсім не подобалися, але, схоже, настав час виховувати терпіння. Ким би не був цей загадковий «господар», Грандмайстер був йому вдячний, адже сам він примудрився забути про те, з якою швидкістю сміттярі здатні розібратися з доброю половиною його «армії». Звичайно, природний відбір ніхто не скасовува, але так легко прощатися з бійцями, які могли виявитися цілком гідними найвищих титулів на арені, просто закинутими на Сакаар не в найкращій формі, зовсім не хотілося. І все ж його мучили цікавість і роздратування: він сам планував прибути раніше і велично врятувати бійців від сміттярів, щоб ті відчули на власній шкурі, що завдячують Грандмайстру життям. У розповіді про інопланетного знищувача світів мало хто повірив би, а от у те, що бачили на власні очі... Ну і, звісно, було цікаво дізнатися, кому ж удалося справити на стадо мародерів такий ефект, що вони мало того, що покинули здобич, так ще й одразу визнали когось там господарем, у той час як сам Ен Дві, який не одне століття давав їм притулок у своєму світі, такого звання досі не удостоювався.

***

На головній площі вирував натовп. Різномасті створіння з ближніх і дальніх куточків Галактики з'ясовували стосунки і причини потрапляння на незрозумілу планету. Часом мирне спілкування переростало в бійку, після якої один зі сперечальників безвольно падав на землю, а десь у натовпі або навіть на звалищі з'являлася нова жертва сакаарської пастки. На погляд Грандмайстра, все виглядало ідеально.

Не вистачало, щоправда, багатьох важливих деталей: у натовпі він не спостерігав свого зеленого улюбленця, у палаці його не зустрічала Топаз, темниці, в яких мешкали гладіатори раніше, були порожні. Невже відродити Сакаар все ж не вдалося? Чи Всесвіт вважає, що ця планета переживала свій розквіт ще до того, як він почав використовувати її як величезну галактичну арену? Що за дурість...