7

Квілл від щирого серця сподівався, що проблеми почнуться тільки після того, як матінка-Земля з'явиться в ілюмінаторі. Але першою з'явилася набагато серйозніша проблема, і те, що вона зараз лежала, зв'язана і непритомна, на підлозі, не давало приводу скидати її з рахунків. Тонкі мотузки, знайдені на кораблі, навряд чи стануть перепоною для титана, який ще й володіє каменем Сили - чиста міць цього артефакту одного разу ледве не вбила космічного мандрівника, тож він не з чуток знав, наскільки небезпечний фіолетовий кристал у Рукавичці. Про блакитний камінь він нічого не пам'ятав, але судячи з того, яким похмурим було обличчя Тора, і ця частина Нескінченності могла завдати чимало проблем.

Дракс усе поривався накинутися на титана, викрикуючи різні погрози на незнайомій Квіллу мові і розмахуючи ножами, але Тор його поки що успішно стримував, примовляючи, що в нього погане передчуття при думках про різанину з Таносом. Відчайдушна спроба витягнути камінці з Рукавички нічого не дала - тільки обернулася парою зайвих гуль для сміливців, які ризикнули доторкнутися до Каменю. Могутній кристал відмінно захищався, навіть коли його власник був непритомний.

- Досить гратися, - єхидно прокоментував Ракета, який досі лише з усмішкою спостерігав за панікою в стані Вартових. - Ви навіщо каміння видовбувати намагаєтеся, генії? Рукавичку з нього треба зняти, от і все! Докладіть уже свою силу туди, куди я за вас доклав мізки! Я б і сам усе зробив, але в мене лапки...

Тор, невдоволено потираючи вкотре забиту потилицю, кивнув і схопився за залізні пальці. Потягнув з усіх сил. Закряхтів-застогнав, але рукавичка не зрушила ні на йоту.

- Допоможіть мені! - завив, гнівно дивлячись на Вартових, що завмерли на місці. - Чого стоїмо, грози чекаємо?

- Яка гроза на космічному кораблі, дурню? - пирхнув Ракета і тут же отримав легкий розряд у ніс. Кубарем відкотився до стіни корабля, щось невдоволено буркочучи. - Чим я тобі допоможу, ти лапи мої бачив?

- У тебе в команді двоє чоловіків і дівчина-воїн, - гаркнув Тор, - а ти, замість того, щоб наказати їм допомагати мені, сидиш і смієшся? Подивимося, як тобі буде смішно, коли Танос прокинеться!

- Взагалі-то, я тут капітан... - почав було Квілл, і отримав легкий заряд і на свою голову.

- Тоді якого Суртура ти не намагаєшся впоратися із загрозою, яку сам же й затягнув на корабель? Капітаном не можна просто назватися - це звання треба заслужити! Драксе, а ти чого чекаєш?

- Ти ж не просив про допомогу, а я не хотів тебе ображати. Знаєш, Тор, я б образився, якби мені почали допомагати з тим, із чим я можу впоратися і сам, - пробасив воїн і рушив до Таноса, схопивши обома руками Рукавичку. Тягнули-тягнули - не стягнули.

- Я є Грут, - злобно прохихотів маленький шкідник, але Тор навіть не став бити його блискавкою. Чомусь після першої спроби так виховати юне дерево всі інші блискавки били повз. Причини бог збагнути не міг, але швидко усвідомив марність спроб і відтоді вчив Грута розуму виключно словесно. З появою нової зброї з'явилася також можливість лякати шкідливого підлітка її лезом, але на такі погрози Ракета реагував навіть болючіше, ніж сама їхня потенційна жертва, а ображати зазнайкуватого, але недурного й кумедного "кролика" Тору не хотілося.

Гамора, привівши Пітера до тями, теж підійшла ближче. Обхопивши Тора за пояс і викликавши обурений стогін бойфренда, взяла участь у перетягуванні Рукавички. Мантіс лише поглядала з цікавістю - тендітну дівчину ніхто навіть не спробував попросити про допомогу. Земні казки в дитинстві читали тільки Пітеру, та й той уже встиг їх забути.

- Чому б вам і справді його не прикінчити? - поцікавився єнот, спостерігаючи за безглуздими потугами. - Гей, командо, у нас у руках головний галактичний лиходій і купа зброї на будь-який смак!

- Його шкіру так просто не пробити, - нарешті визнав Тор. - Думаєш, ми не намагалися? На нашому кораблі було не так багато воїнів, але будь-який чоловік Асгарду вміє тримати в руках меч. Жоден із тих, кому вдалося дістатися до Таноса, не зміг залишити на його тілі ні подряпини. Якби все було так просто - його голова вже давно розпрощалася б із тілом. Або хоча б рука з цією проклятою Рукавичкою...

Гамора присіла навпочіпки поруч із млявим тілом "батька", уважно роздивляючись кристали. Пітер і Ракета, як зазвичай, почали сперечатися з Тором, який склав їм гідну конкуренцію на посаду капітана, і, захоплені обговоренням ситуації, вже не помічали нічого і нікого навколо. Якби Танос зараз прийшов до тями і зніс їм голови, вони б напевно ще кілька діб продовжували свою словесну суперечку, анітрохи не переймаючись тим, що капітанські лички, власне, чіпляти вже нікуди.

Рука сама собою потягнулася до Рукавички. Як така витончена річ здатна зібрати силу, достатню для знищення Всесвіту? Як ці чудово блискучі різнокольорові камінчики здатні руйнувати цілі зоряні системи і змінювати світ на свій розсуд? Як батько... той, хто завжди намагався стати для неї батьком, суворим і жорстоким, але водночас по-своєму люблячим і турботливим, зміг стати тим, кого варто боятися і ненавидіти мешканцям усіх Галактик?

Металеві пальці різко вигнулися і міцно зімкнулися на її зап'ясті. Синій спалах осяяв кабіну.

- Гамора! - вигукнула Мантіс, привертаючи увагу трійки капітанів. Квілл кинувся до дівчини, намагаючись схопити її за руку, але тонкий зелений силует зник у порталі слідом за фіолетовим за частку секунди.

- Прокляття! - рявкнув Пітер, переводячи невидячий погляд з одного на іншого члена команди. - Прокляття! Знайду цього фіолетового чувирлу і...

- Зачекай, ти ж казав, що чувирли - це дівчата, - буркнув Ракета, радіючи, що знайшов привід хоч на мить переключити увагу Зоряного Лицаря. Не хотілося б, щоб Пітер у гніві розніс корабель, а запальний розбійник уже вочевидь був на межі такого божевілля.

- Баба, - презирливо виплюнув Квілл. - Щур чортів! Замість того, щоб битися з нами, як личить чоловікові, просто взяв і вкрав її! Плювати на Землю, Тор! Ми повинні спершу знайти і врятувати Гамору!