3

Відчувати себе розіп'ятим було не дуже приємно.

Ну як "не дуже"? Локі, який завжди цікавився подібними речами, чув, що в мідгардців було вельми кумедне знаряддя тортур, за допомогою якого тіло розтягували до нестерпної для власника довжини. І тепер йому випала нагода відчути, як це, на власній шкурі. Утім, не зовсім - шкура вирішила, що з неї мук досить, але та його частина, яка примудрилася потрапити в рукавичку, відчувала гострий моральний дискомфорт. Мало того, що форму змінили без дозволу, так ще й у безпосередній близькості з головним ворогом залишили, і, можливо, назавжди!

"Ну ні, вічність я тут стирчати не збираюся. У Гельгеймі й то краще! Тихо, спокійно, сестричка, знову ж таки, поруч..." Локі на мить замислився, порівнюючи Гелу і Таноса, і вирішив, що товариство сестри все ж приємніше. Вона, принаймні, претендувала лише на свій законний трон, нехай і жорстоким способом, на відміну від нового ворога, який визнав себе вправі вирішувати долю Всесвіту. Титан-тиран, мрія всіх країн...

Спроби втекти бог-невдаха швидко полишив - Рукавичка, що незрозумілим чином полонила його душу, хоч і дозволяла трохи на себе впливати, все ж належала Таносу, і маг швидко переконався, що немає сенсу витрачати сили на спроби змусити титана розлучитися з улюбленим артефактом. Усе одно втекти далеко не вийде, принаймні, поки що. І Локі притих, намагаючись налагодити зв'язок з улюбленим каменем Простору і вичікуючи зручного моменту для нової витівки.

Камінь було використано вже двічі, і бранець Рукавички почав розуміти, як саме проходить ментальний сигнал від Таноса - все-таки він був, певним чином, його провідником. Першого разу він навіть не спробував втручатися - аналізував і вивчав, а другого все ж таки вирішив ризикнути і злегка підкоригувати плани фіолетового велетня. Зовсім трошки.

Один чорнокнижник свого часу дав йому чудовий урок, як за допомогою порталів довести до сказу будь-яку живу істоту. Бажання полоскотати нерви нахабного земного мага своїм ножиком, звісно ж, нікуди не поділося, але за чудову ідею Локі був йому безмежно вдячний. Звісно, до майстерності Стренджа в цьому мистецтві йому було ще далеко - Локі віддавав перевагу використанню інших видів магії - але, схоже, зараз якраз настав ідеальний час для навчання. Втрачати все одно вже нічого, зате можна повеселитися.

Валькірія після коронації Тора по секрету розповіла, як той верещав при першій зустрічі з Грандмайстром. Локі тоді не знав, чи здатне щось насмішити його сильніше. Але зараз, падаючи в безодню, могутній титан верещав, наче немовля, якому вчасно не змінили підгузок, і це був дуже вагомий привід для усмішки.

***

Та коли ж це закінчиться!

"Портал мені, портал!" - подумки волав до Рукавички Танос, але невблаганні закони фізики свідчили, що відкрити портал у режимі вільного падіння, ще й потрапити в нього досить складно. Швидкість польоту невідомо куди була занадто високою, до того ж його весь час жбурляла з одного боку в інший невідома сила, а в розрахунках власної траєкторії завойовник ніколи не був сильним. Та й не стикався він раніше з такими проблемами. До того ж, спробуй зосередитися на математиці, коли ти падаєш невідомо куди в темряві!

Схоже, наказ "відправ мене до Ніденії" був надто абстрактним для Каменя. Ну і що далі?

"Розслабся й отримуй задоволення!" - підказав уїдливо внутрішній голос, і Танос вирішив дослухатися до мудрої поради. Зрештою, відчуття польоту й справді було незвичним і цікавим. Одного разу кудись він та прилетить, і вже тоді, стабілізувавши своє становище в просторі, зможе відкрити портал у більш конкретне місце. Щоправда, яким буде це місце, титан ще не вирішив, але ухвалити таке складне рішення можна й пізніше, коли голова буде забита чимось іншим, крім бажання знову впасти в паніку.

Але насолодитися відчуттям повної свободи йому не вдалося. Незабаром Таносу довелося відчути надзвичайно приємне зіткнення обличчя з величезною купою сміття. У такій обстановці думати про баланс Всесвіту було важко, а оскільки його думки останні століття займала лише ця тема, вони вирішили самоусунутися на невизначений час.

      
- Хто це в нас тут такий фіолетовенький? - солодкувато-іронічний тон невидимого поки що співрозмовника швидко привів мізки титана до ладу, і він прокинувся. Того, хто говорив, упізнав одразу - зі Старійшинами йому доводилося стикатися й раніше. Що ж, трохи помилився "братом", буває.

А Грандмайстер продовжував із наскрізь фальшивою посмішкою його розглядати, граючись своїм плавильним жезлом.

- Ніяк, Титанос бажає помірятися силою з моїми найкращими чемпіонами? Я надам усі умови! Найзручнішу зброю з усієї колекції, вибір супротивників на смак великого гладіатора й особисті апартаменти! У мене якраз нещодавно звільнилася чудова кімната - один із найкращих чемпіонів утік! - Ен Дві Гаст люто вдарив кулаком по столу, але тут же знову розплився в усмішці. - Ти будеш гідною заміною, твоє обличчя буде увічнено на найвищій вежі Сакаара! Мені якраз потрібен умілий кат для революціонерів-невдах... Упс, я сказав - кат? Суперник, звісно, суперник!

- Не збираюся я брати участь у твоїй клоунаді, - проричав Танос, намагаючись відірвати від шиї диск контролю. Дратівлива залізяка намагалася вдарити його струмом, але не на того напала! У ватажка асгардців і то ефектніші заряди виходили. - Я прийшов дізнатися, де ховається Колекціонер, і якщо отримаю правдиву відповідь - ти не помреш разом із ним.

- Я б на твоєму місці не поспішав до нього в гості, - тон Грандмайстер усе ще не змінював, але погляд одразу став чіпким і уважним. - Тан відчуває підвищений інтерес не лише до рідкісних речей, а й до рідкісних істот. А в тебе в наявності і те, і інше. Думаю, він не відмовиться від фіолетового опудала, та й рукавичка твоя диво як гарна. А камінчики в ній...

- Де Тіван?

- Спершу бій!

- З тобою? - Танос хмикнув, роздивляючись тендітного Ен Дві. Звісно, не варто було недооцінювати хитрість опонента і могутній жезл у його руках, але він явно не перевершить Камінь Сили. - Я можу рознести з легкістю цю планету, от тільки баланс так не встановиться. Знищити потрібно рівно половину всього сущого.