Хто я?

Розділ 1 
                       СТРАШНА ВІЙНА -- сміхом поможу.
Напевно ви бачили фотонасмішки наших на повідомлення москалів про руйнування метро в Львові і що порт не зачіпило. І ФОТО: круїзний морський теплохід - біля Оперного театру. Я написав коментар, який викликав зливу підтримки і записок в чаті . Це текст мого коментарія а дальше буде ще. Для уточнення - свій коментарій я з Феесбука знищив. Це для страховки  - мене тепер не розсекретити.
 " Накололи, блін. Написали , що круїз затримується на 3 години ( сантехнік п'яний). Приїхав в порт на 2 год. пізніше - а лайнер у-тю-тю. Виходить - не пив сантехнік. Уточнення: це кочегар свою кочергу пропив зі мною в порту і не признався. І головне - він мені її не віддав. Хвилююсь за неї, бо там така "золота молодьож " пливе, що їй, п'яній, море по коліна а розум в воді і так плаває. Їм ХОЧЕТЬСЯ, і щоб то була ВОНА. Боюсь за свою кочергу - вона ж то також ВОНА . Надругаються над нею, і вона від сорому повіситься на гачку.
  Геїв і лесбіянок попереднім рейсом відправили в Париж. Геї вже взяли штурмом Париж, а араби самоліквідувались, побоюючись гейської помсти. З лесбійками проходить якесь непорозуміння. Не мають вони ніякого відношення до доісторичних амазонок. А довести це нема кому - Франція збезлюдніла. Ловлять тепер наші амазонки залишки прусаків, але незрозуміло кого саме - людей чи комах.
 Тепер боюсь, що це корито до Гамерики не допливе. Хоч би до Цюцькова доповзло, а то пасажири замерзнуть від арктичної жари.
 Через тиждень повідомили, що і до Цюцькова не добрались. В районі хутора Апляпмуське на Тихому океані п'яні першоопрохідці захотіли захопити Гренландію скоріше ніж Трамп, напали на острів Маклухо-Маклая ( бачите, що оковита витворяє). Трішки помилились, на пів-глобуса , але нічого страшного не сталось. Ну позбулись трусів - зате набедрені пов'язки зможуть на сувеніри перетворити.
  Трамп також лоханувся - погнав флот в Антарктиду Ірландію шукати. Переплутав Ісландію з Ірландією ( і яке відношення мають  вони до Гренландії?), а Гренландію з Антарктидою, а його адміністрацію це не здивувало - не вперше ж. 
     Від здивування і переляку Велика Британія також Ірландію там почала шукати. Шукали не довго , та і не дивно, бо найти на такому клаптику Землі, як  Антарктида, спантеличеного ескімоса  для сильних армій Землі не склало труднощів.
  Труднощі виникли в ескімоса. Находячись в стресовому стані, він попросив політичного притулку в пінгвінів. Пінгвіни, аполітичні живі істоти, провівши шумову нараду, відмовили йому, пірнувши в ополонку на ловлю риби. В посольство Раші не звертався ( та і немає його в Антарктиді ). Та і, насамперед, не потрібний їм перший ескімос на ескімоських землях " Полярного Севера." 
        За годину на мій перший коментарій за 4 роки ( був заблокований до того в Феесбуці НАВІЧНО ) відписало 23 цінителя гумору. Якась руська душа, хоча писав  українською, запросила писати для нього тексти в "ту степь". І де ж я найду його ту степову ділянку  в м. Детройті. Місто в Гамериці знайшов, степ і не шукав. З'ясувалось пізніше, що він мав на увазі степарт. Настрій, під виття повітряної тривоги, підняв - і то добре .Через 2 дні видалив свій коментарій і більше ні-ні. 
 Заборонив собі, строго і однозначно, щось писати про себе, людям, які зможуть мене ідентифікувати.  Перший гумористичний розділ  написаний. Життя покаже, чи будуть другі розділи. 
                                    Розділ 2
           Можна і про себе почати розповідати.        
  Народився я, як і всі, маленьким карапузом з великими карими очима і розвиненим, не по роках, мозком голови. Раділи всі, третя ж дитина щасливо появилась на світ Божий. Спочатку раділи, а потім тривожились - 4 роки дитині, а не говорить. Заговорив я в періоді 5-го року. Приїхали батьки до баби, де я проживав, і почули мої мовні перли. Першими моїми словами стали:" Слава капеесюсю". Несподіваність і непередбачуваність слів шокувала не тільки батьків , але і мене. Не планував я славити незрозуміле "сюсю" - вирвалось і всьо. Нічого не бачив - нічого не знаю. Батько з розпачу почав писати заяву на вихід з "сюсю", але його стримала мама.
-Ти про нас з дітьми подумав? Бовдур, іди  краще капусти квашеної з комори принеси. 
  Село баби і батьківщина тата, було за 8 кілометрів від села, де директорствував,  учив учнів історією, батько. Мати викладала ботаніку, біологію і хімію в тій же школі. Там же учились мої старші брат і сестра.
 Серце співало, душа раділа , та було тривожно. Цей лозунг вимовлявся всюди. І з  "колгоспника", що висить на стіні в районі сіней, а також з рідкісного в тій порі , "телеящика Огонёк-2 "
   Що ж я сказав з забороненого? Для мене ця " сюсю" видавалась якоюсь казковою істотою, що приносить добро всім людям, а особливо "сюськістам". Тато тоже "сюськіст", а приходить додому часто п'яненький і мовчазний. І кожного разу все більше і більше. Підросту трошки і зрозумію - заспокоював себе. Так і сталось, тільки після 50 років мого життя. 
                                                Розділ 3
 Продовжую:
  В баби я жив до  8 років , і були це щасливі роки дитинства. Дещо знизило щастя підрубаний, по закінченню нігтя, маленький пальчик лівої ноги. Сам винуватий, бо подавав бабі сокиру і не втримав. Кожного вечора була процедура відмочування бинта з відривом від рани і нова перев'язка.
   Життя мене загартовувало з дитинства. А чи Життя вчило - може щось Вище? Таких питань буде багато, проте відповідь прийде не скоро. Якщо прийде взагалі. 
    В 1968 році я поступив в 1 клас татової школи. Перше вересня зустріло мене моєю несподіваною хворобою- свинкою і ліжком дома. Захоплюючий старт моєї шкільної кар'єри - не дивуєтесь?  Я також це сприйняв спокійно. 
   Значно трудніше було першій вчительці перенавчити писати мене правою рукою. Я лівша і дід-приймак раніше чудово навчив мене писати лівою рукою, та й ще з латино-німецькою  орфографією. Результатом героїчної боротьби вчительки став мій почерк. Текст, написаний мною правою рукою, з трудом розумію сам, а аптекарі, хоч  і п'ють валідол, безсило піднімають руки, признаючи свою поразку в розшифровці криптограми.
    Моя сім'я жила в тому ж домі, де вчилися учні молодших класів. Скоро навчився читати кириличні тексти і почав забувати тексти латиницею ( як дід навчив). Дуже любив грати в футбол, а  вечорами читати. В 4 класі закінчив читати  всі томи Великої Дитячої Енциклопедії і перейшов на більш доросле чтиво. Ним виявились  3 томи Теодора Драйзера : Стоїк, Фінансист, Титан.  
    Читав їх в російському перекладі. Знову перечитував в 25 і 45 років. Відкіля у мене взялось знання російської мови в 4 класі і в  досконалості -  тайна для мене  і досі. Вас нічого не дивує? Мене вже почало не тільки дивувати, але і хвилювати. Та Бог з нею - тою проблемою. 
  Німецьку мову, в якомусь австрійському діалекті, я знав з дитинства доволі непогано. Я німецьку мову розумів і перекладав, а мене ж не міг зрозуміти жоден вчитель чи викладач німецької. Викладач в інституті, потураючи впертості, поставив мені 3 на екзамені і позбавив червоного диплома. Значить, так розпорядилась Доля - невже вона? А може щось Вище? 
                                              Розділ 4
  Ось і старша школа прийняла мене в свої ласкаві обійми. Нічим особливим два роки, проведені в ній не запам'ятались. Був відмінником і тільки мама, на уроці ботаніки в 5 класі, поставила мені "4" - єдина з усіх вчителів 3-х шкіл протягом 10 років навчання. Математику і алгебру знав і розумів так, що відповідав правильним результатом ще не дослухавши умов завдання.
    В 5 класі, в руїнах старого будинку, знайшов дві книги. Історію України Грушевського і Матеріали 20 з'їзду КПРС. Все прочитав і признався батькові. Він книги в мене реквізував, Матеріали кинув у пічку на спалення, а Історію України приховав. Потім провів зі мною бесіду, яка визначила все моє майбутнє життя.
- Сину, присядь і послухай мене. Але, спершу дай мені Слово, що ти нікому і ніколи не розкажеш суть  нашої розмови.
- Тату, я даю Слово, що нікому не розкажу і забуду її надовго.
- Сину, я член КПСС, але я також є членом ОУН.
  Ці слова привели мене в стан ступору. Я не міг повірити, що батько ТАКЕ може мені говорити. Дальше пішла розмова двох дорослих мужчин, хоча одному з них було лише 13 років.
  Підсумовуючи нашу розмову і консолідуючи нові знання я опишу події. Інструктором і керівником тата в 1943 році була молода і дуже красива панянка. Її псевдо "Бжілка" . Вона була старша від тата років 5-7 і дуже йому подобалась. Але, враховуючи традиції Галичини, в тата ніяких шансів на взаємну приязнь не існувало.
  В 1963 році тато з сім'єю приїхав в нове село, до школи, в ранзі директора. Село велике а школа маленька. Батько захотів самобудом, з допомогою сільчан і колгоспу, добудувати до старого приміщення  довге, двоповерхове нове. 
   Партія була не проти, але заставили тата вступити в члени КПСС . Вони мотивували це тим, що так буде легше діставати непланові матеріали на будівництво школи. Тому тато став членом двох непримиренних ворогів : ОУН і КПСС.
  Своє Слово я дотримав. Згадав ту розмову після 52 років забуття. Як я міг такі відомості забути?  Як я міг здивуватися, коли в 1993 році мати почала получати продуктові набори, як вдова члена ОУН? Невже моє Слово таке тверде і нерушиме? Раптово впала завіса з пам'яті і я згадав таке, що краще  було дожити свій вік, ніж такі знання.
  З батьком тримала зв'язок лише одна людина. Жив він в Львові і був доцентом на кафедрі історії ЛДУ. Більше нічого не пригадується. Батько всіма силами намагався розвалити ту малесеньку довіру народу до КПСС своєю поведінкою. Чудовий учитель історії, непоганий організатор і керівник школи і її добудови, він  неробочі години віддавав лиш одному - п'янці з Головою сільради і секретарем парторганізації колгоспу.                             
  Авторитет партії він опустив - нижче вже не можна. Але на цьому він не спинився. Закінчивши реконструкцію школи, він, п'яненький, прорвався до 1 секретаря обкому компартії, і попробував дати в морду цій особі. Йому, звичайно, не дали це зробити. Наслідком батькового дебошу було його насильницьке переміщення в лікарню на курс лікування алкоголізму. 
  З директора школи його зняли, а членства в КПСС, головна мета його вилазки, не позбавили. Дивно? - навіть дуже дивно. Але дива, по відношенню до сім'ї, тільки починаються  і не думають закінчуватись.
                                                        Розділ 5
Прийшла пора третьої школи. Середньо - освітніх закладів в Прикарпатті було значно менше, ніж шкіл з 8-річним навчанням. Я пішов вчитися в школу, яку закінчувала вчитись і моя старша сестра. Школа солідна, з автосправою замість трудового виховання. Директором тієї школи був татів колега молодості і, можливо, також член ОУН в підпіллі. 
   Після закінчення школи ми отримали не тільки Атестат зрілості, але й права водіння автомашини категорії "С". А я получив ще й категорію "В". То вже була протекція татового колеги - директора школи.
 В школі працювала Заслужена вчителька УРСР. Вона викладала хімію. Результатом її роботи був переможець Всесвітньої олімпіади по хімії. Жаль, що ним був не я. Я всього-то отримав запрошення навчатись на хімічному факультеті Чернівецького університету, яке я успішно проігнорував. Мало що я там наобіцяв декану того факультету на весіллі моєї двоюрідної сестри, та ще й під легким споживанням вина. 
   Скажено люблячи і знаючи неорганічну хімію, я дивився на органічну хімію як баран на нові ворота. Моя любов до неорганічної хімії принесла мені перемогу в інститутській олімпіаді серед нехімічних факультетів, і безплатну путівку на віддих в Крим. 
    Несподіване і непотрібне досягнення для мене, так як  на республіканській олімпіаді в Києві несподівано  в завданнях появилось половина питань з органічної хімії. На кожне питання з органіки я писав стандартну відповідь: "Розвязувати не буду. Протестую проти беззаконня і корупції." Я бачив, як викладачі-контролери помагали студентам КПІ. Після приїзду в свій інститут я попав до ректора в кабінет. Там я чесно все розказав,  чекаючи величезного прочухана. Проте ректор розсміявся, і махнувши рукою сказав:
-Вас шо, всіх з одного інкубатора в мій інститут приперли?
 на мій здивований вигляд спокійно добавив:
- Не ти один так повівся. Літом гарно відпочинь.
 Результатом бесіди стала путівка в один з оздоровчих молодіжних таборів в Криму.
  Після першого курсу і виробничої практики, де ми не тільки збирали механізми для сільського господарств а і обливали себе, бешкетуючи, холодною водою під високим тиском. Один раз мене той тиск загнав в випробовуваний механізм всередину , добре що, вилізши з трудом і матюкаючи непричетну до наших пустощів троєрідну сестру двоюрідного кобеля сусіднього під`їзду, я залишився сухим. Всі мокрі мої одногрупники получили матеріальні штрафи, а один я, святий і благовірний, був вигнаний з роботи на час висихання моїх  не зовсім сухих штанів. 
   Життя страху не прощає. Таку тезу життя я зрозумів досконало порівняно рано. Вам, мої любі і несподівані читачі, бажаю це також зрозуміти якнайскоріше.
                                                    Розділ 5
  Про поїздку поїздом в загальному вагоні до Криму до цього часу згадую з огидою і здивуванням. Як я витримав спання 2 ночі на третій верхній вантажній полиці і безконечні шубуршання тих нещасних внизу.
   Як король придуркуватого князівства, з висоти свого положення велично спостерігав те поклоніння до мої корони, яку вже хтось встиг вкрасти, відмити, озолотити бронзою і вернути мені під задню частину тіла. Незабутнє враження - знизу колеться в низ мого тіла ( не в ноги ), а піднятись з свого трону не дає перекриття вагона. 
   Екзекуція закінчилась в Сімферополі і я поїхав я тролейбусом по гірських дорогах Криму. В молодіжному таборі мене, короля задрипаного князівства, поселили в апартаментах екстра - класу. Кожний вечір на мене приходили подивитись десь з 200 глядачів. В нагороду я позволяв їм в моїх апартаментах дивитись художні фільми. Нічого другого в літньому кінотеатрі і не показували. Естрадних виконавців союзного значення в Криму не найшли і мене, сильно вибачившись, переселили в шумний багатоповерховий сарай, в камеру до  3 студентів старших курсів. Путівки сюди першокурсникам навіть не продавали, а про безплатну ніхто і не мріяв. 
  В камері до мене віднеслись терпимо, взяли шевство над мною, включили в графік покупок ящика вина на братію. Моє королівство опинилось в фінансовій кризі і тільки своєчасна допомога МВФ, в виді переводу від моїх батьків, дозволила мені ефективно закінчити цей своєрідний несекс-турнір мого життя. 
  По дорозі до закінчення цього турніру Я, на горі Олімп, дійшов до фіналу змагання з настільного тенісу. Перший сет я впевнено виграв у дівчиська, але взнавши випадково в перерві що в майстра спорту, два других сети стрімко програв. Чому в мене такий слух гарний? Був би він поганий - я переможець.  
   Подумайте самі - не може король програти простолюдинці-дівчиську. З розпачу я зрікся корони і обміняв її на пляшку вина. "ВОДКУ" , а другого аналога не було, королі в віці 19 років не п'ють. Тільки "Ріслінг", вироблений одеським підвалом №13 в Молдавському тупику, виводить мою королівську величність до рівня алкоголіка з проспекту Рішельє.  
                                                   Розділ 6
  До 4-го курсу я знімав куток в квартирі старої пані. Полячкою народилась вона, знала чудово українську мову і ненавиділа російську. Ми добре і багато спілкувались, я був знайомий з дворовим товариством і користувався у них своїм авторитетом для проведення корисних робіт.Ми відмили арковий проїзд в внутрішній двір будинку і дуже художньо його помалювали. Я мав авторитет серед похилих сусідів. Мене до цих пір дивує моє рішення піти жити в гуртожиток інституту.
   Більш нелогічного і нерозумного рішення в своєму житті я не приймав.
  Другом у мене ще з вересня першого курсу ( а вийшло потім - другом мого життя ) став пів-українець, пів-росіянин. При знайомстві він ще говорив російською, але поступово, а в мене в кутку 100%, почав говорити українською, а потім взагалі говорив тільки на українській мові. Ще на 3 курсі навчання я познайомив його з внучкою моєї хазяйки, був свідком на їхньому весіллі і плакав на її похоронах. 
   Він за місяць життя провів в далеку дорогу крім жінки ще і її маму і свого свого єдиного холостого, бездітного дядька. Як він пережив такі потрясіння я і здогадуватись не хочу. Це людина стального характеру, яка повністю довіряла мені.Я ж тільки один раз провів над ним екзамен, який він успішно пройшов, без роздумів підтримав мене в протистоянні поглядів на життя з розширеною моєю компанією.
   В розширеному складі нас було п'ять чоловік. Я, будучи сільським по народженню, командував ватагою жителів великого міста в кількості 4 чоловік. Моя воля і вказівки виконувались  без заперечень. Щось міцніше за марочні білі вина ми почали пити лише на 4 курсі. В цьому була вина моя - переселення в гуртожиток сильно розбалансувало мене . Я за один семестр перетворився з студента, що отримував підняту до 50 руб. стипендію в  охламона без стипендії. 
   Помилку про переселення я зрозумів тільки в тій порі, коли почалися інтенсивні навчальні дні. Гуртожитські привикли вже вчитись по ночам. Я ж , все своє життя до того  вчився зразу після приходу з навчального закладу, звичайно поївши. Передвечір'я і вечір доби ставав вільним для виконання моїх фобій і захоплень.
                                                    Розділ 8
  Побував, в якості свідка, на весіллі мого товариша юності. Моєю дружкою виявилась цікава особа. Все її, поки коротке життя -  служіння музиці. Вона, представник колись знаменитого польського роду і тепер не відчувала матеріального недостатку. Батьки, відомі люди міського товариства, викладали в музичній академії. На мене вони подивились як на тимчасову незручність в їхньому житті. Однак зовсім другі плани несподівано проявились в їх дочки.
  Дочка, замучена батьками музикою, рішила закохатись у мене. Спасайся хто може! Начитавшись романтичної велібурди про ідеальну любов - вона захотіла її втілити в своєму житті. Жертвою свого експерименту вона вибрала мене.
  Мене вибрала, мене не спитавши. Така позиція в наших стосунках мене зовсім не задовільняла. Я відносився до неї приязно і все. Не находив  шляхів виходу з цієї пікантної ситуації.  Допомогли її батьки. На їх вимогу я прийшов до них на роботу і ми поговорили. Я роз'яснив свою позицію і получив їх згоду на моє виконання. 
   Деякий період ми ще зустрічались і мені вдалось побачити, як розчаровується мною проста і недосвідчена дівчинка. Більше ми в житті не зустрічались. В дальшому житті дійшли відомості про її нещасливий шлюб і все.
                                             Розділ 9
  Після закінчення 4-го курсу я назавжди покинув гуртожиток. Побував на практиці в красивому місті Мінськ. 
  Практику з другом провели більше на  Комсомольському озері, ніж в приміщеннях МЧЗ. Друг взнав, що має на Землі двійника. На нього просто кинулась молода і красива дівчина, прийнявши його за свого кавалера - кадета морського училища.  Я тоді пожалів, що не зустрів свого двійника. Оце б веселе життя почалось. Познайомились з дівчиною і її подружкою і всю практику мали веселих співбесідників.
   Потім, осінню, вони приїхали в наше прекрасне і старовинне місто на екскурсію, яку ми з другом провели. 
  П'ятий курс я прожив в найнятій кімнаті особняка на околиці міста. Жив зі мною і один з нашої компанії, який пішов з дому батьків, через суперечку щодо його обраниці. Женився і перебрався невдовзі до мене, а дружина поїхала на роботу після закінчення Вищих курсів перукарів..
     В цей час я познайомився і зразу влюбився в сестру одного з членів мого товариства. Мені подобалось в ній все. Від голосу і фігури до її згоди почати зустрічатись. Що за пелена на очі і розум напала не знаю досі. Останні краплі розуму потратив на дипломний проект, який і успішно захистив.
   Після захисту і направлень на роботу всіх випускників-мужчин забрали на військові збори. А коли і їх провели - все, свобода від навчань!!
                                            Розділ 10
   Незрозуміло мені поки що, в якого спеціаліста я виросту. Все те , що я любив в дитинстві і юності зовсім притихло, як можлива спеціалізація мого життя.
   З дитинства любив грати в футбол та, зважаючи на мою немічну комплекцію, футболістом мені не стати. Мене винесуть з футбольного поля після першого ж силового контакту з противником.
    З 5 класу я захопився фотосправою. Однак фотографом мені не стати. Не згодяться клієнти фотографа строєм ходити по визначним місцям міста і співати похабні пісні для підняття мого настрою. Це захоплення було для мене як перерва від ритму життя.
   Автосправу я любив і люблю, та любов моя тепер нереальна, бо я до неї з ласкою, а вона до мене з паскою. Все життя мріяв про автомобіль, купив, місяць поїздив, відремонтував, рік непорушно простояв. і я, щоб  на нерви мої не впливав, продав за символічну оплату братові. Він безплатно не хотів. Такий же непорушний як той автомобіль.
   Все ж пішов вчитись в інститут на інженера автотранспорту. Якимось викрутасом, в дупель п'яною фортуною і  деканатом механіко-машинобудівного факультету, був занесений  в групу геніїв (без букви е), що спеціалізувалась на приладах точної механіки. Парадокси продовжуються, бо уявити радянський автомобіль як прилад ТОЧНОЇ механіки міг тільки сантехнік після білої гарячки.
   Та й куди дітись студенту з підводного човна посередині океану. Пішов учитись в групу, яка виявилось цілком пристойною по складу і характеру.    
    Додатково в нашу групу записали 5 кубинців і 2 болгарина. Лекції почали вести на такій мові, що її вже не розумів ніхто. Тупозатуплені викладачі почали виясняти хто з них є інопланетянином, бо вияснити звідкіля взялась всім незрозуміла мова було неможливо. Питання вирішилось зникненням іноземних агентів і групу почали вчити міжнародною мовою тупих інженерів - російською. Група втрачала полеглих героїв ( не мали чим похмелитись і на пари не йшли ті герої ), але стійко трималась за рідну мову. 
     Не можна звинувачувати студента за використання матірних слів, якщо він сказав: "маточина колеса". А потім скликати цілий симпозіум учених, щоб їм,  викладачам, пояснили що то таке і з чим його можна їсти.
    Все помаленьку врегулювалось ( стакани порозбивались, а нових не купиш - дефіцит ) і пішов нормальний навчальний процес. Ми, наприклад, знали що викладачу історії КПРС  на екзамен потрібно принести пляшку " Столичної", дві пляшки мінеральної води " Поляна Квасова" і поїздом здавати екзамен, доки викладач ще не ліг проспатись від  "ковтка простої води".
  Так і пройшли 5 років. Закінчив науку і життя продовжується..
    Для всіх, хто уважно прочитав попередні оповідки, це буде трішки дивний постулат. Звучить він трохи бульварно і неприйнятно - таке життя у нас землян :Таке ЖИТТЯ ви заслуговуєте. 
  Ви спитаєте мене обурено:
--Та хто ТИ такий, щоб навчати нас як жити? Ти що Месія чи посланник нечистого?
 Мені нічого Вам відповісти. Якби ж то я сам знав хто я такий в Вашому розумінні речей. Роз'яснюючи  говорю, що я 100% не Месія і нечистого не зустрічав на своєму шляху. Так хто ж я?
  Можливо я житель такої ж самої Землі паралельної реальності, можливо законспірований інопланетянин, можливо тихий безідейний божевільний , можливо зомбований фанатик ідеального суспільства - рішати Вам, мої дорогі співмешканці незручного світу Землі.
  Не розберетесь хто я - мені це абсолютно все одно. 
  До тої невеликої частини правди Ви ще не готові ні морально, ні духовно, ні фізично. Підростете - Вам, можливо, відкриють першу літеру Вселенського алфавіту.  Я ж Вам дам перший атом знань. Просте слово, а Ви вигадуйте собі теорії його значення:    БЕЛЛАТРІКС.
                                               Розділ 11
 Оце б було дивно, якби не згадав про неї. Що в ній є щось незвичне чи романтичне ?  Якщо думаєте що є - проходьте дальше.  В інтернеті  на літ.ресурсах такого начитаєтесь, що забудете звідки люди появляються на світі білому. І будете переконані, що кращих ніж жінки, людей на Землі не існує.
   А тут несподівано появляюсь я і громоподібним голосом пропищу, що любові як і жінок на Землі не існує. Ви покрутите пальцем біля виска і, назвавши мене божевільним, спокійно підете шукати чергову жертву ваших марень.
   А я залишився. Наперекір всьому тестостерону і всякій другій лабуді я залишився і буду стояти сам. Чому? Відповідь, проста до неможливості, проситься назовні. Але зась - не скажу. Інакше останусь дураком. Я ним і є, але   про це ніхто і не догадується. Конспірація на висоті, хоч для чого вона мені - мені  одному і не роз'яснили. 
   Стою одиноко, обпльований своїми думками, як несподівано трапилось диво. Я побачив предмет своїх мрій і потаємних бажань мого організму. Вона світилась м'яким небесним світлом, звала за собою і назавжди. Я побачив...туалетну кімнату. Я досяг вищого блаженства, моя мрія буде моя, до тих пір, поки Я захочу її бачити - НІРВАНА.          
  - Не зрозуміли, а при чому тут ЛЮБОВ?  - запитаєте ви.
  -Ви не зрозуміли - зрозумів  я. У нас, землян, такий стан організму називають словом " любов". Тоді я пішов, а ви в своїй любові і залишайтеся. 
                                          Тут Вам і місце !!!
 Не дають  навіть поговорити про справжню суть, альфа і омегу, про саму високу любов. Та я потерплю, і з часом про неї розкажу, а то від Вашої дуже сильно засмерділо.
                                             Розділ 12
 Опишу свою, так сказати, земну любов - багаточлен. 
Все почалось старомодно-традиційно. Товариш по компанії привів на день народження другого члена компанії свою сестру. Як тільки познайомились, так відразу мої тестостерони почали кричати всіма голосами: Наша, наша..Їхня може і вона, а я чий?  Невже я належу тестостеронам мого друга? Ні - ми з ним так не домовлялись. Краще смерть від переїдання омарами, чим життя з титулом фаггота.
  Ім'я в неї старослов'янське, як і моє. Мої тестостерончики жадібно потирають ручечки, надіючись на вибір дій в їхніх інтересах і легку перемогу. 
 Так - що роблять суперники  при виборах. Правильно - топлять компроматом противника. У хитрожопих  політиків не гріх і взяти досвід перемог. Проблема появилась велика - який компромат я можу мати на моїх ідіотиків. Рішив, що буду топити їх шантажем. Що найстрашніше для ловеласа? Нестояння дружка  в самий потрібний момент  - це вже катастрофа для ловеласа і смерть тестостерончиків.
   Ох і оригінальний у мене вихід з логічного тупика - щоб було нестояння дружка потрібно у себе вилити на землю всю кров. Крові небагато. 4-5 літрів. А закрасити воду в червоний колір взагалі не проблема. Головне, щоб не знали і не бачили  окаянці. Тому це я робив закривши очі  і з берушами на вухах. Ура -  через годину пройде  генеральна перевірка мого ідеального плану. Ворога буде знищено - самому би зостатись живим
  Випробовування провів феерично. Провів свою пасію до добре освітленого  будуара і непомітно вилив всю воду. Нестояння пройшло не тільки в мене, а також і у пасії. У неї повне нестояння. Так і залишилася лежати в червоній воді.
 Тестостерончики не померли, а з ними і я. Вони стали антиподом іспанського корридного бика - при баченні червоного,  вони падали в непритомність. Лафа ця буде тривати пожиттєво. Такого гарного результату я не чекав. Так що знай наших - ми непереможні.
  Розум прийшов в консенсус з тестероном і в тому консенсусі почав волинити. Я і помогти йому хотів, та не вдалося. Як можна помогти своєму мозку думати не маючи другого мозку. Мене перспектива стати двоголовим монстром не радувала, тому зупинив воювати з собою на точці замерзання.
    Мене познайомили з батьками пасії і рівень  моєї катастрофи  мене налякав. Женитись я не планував так рано, та і не хотів взагалі, з нею. А кат уже тримав сокиру над моєю головою.
  Мати поговорила зі мною на самоті. попросила мене не розбивати глечик пасії до Палацу урочистих подій. З радістю я дав Слово і зумів перевести бздух. План цього сімейства викристалізувався в моїй голові , як план Наполеона взяти Камчатку. Мене, сільського пентюха, хочуть терміново оженити на представниці старовинного і багатого роду. В неї в животі, що відділення солдат появилось, і просяться  на волю через кілька місяців?
  Моє Слово і врятувало мою непорочну честь ( хто знає - що це таке? ) від зазіхань на неї  німфоманки - студентки. Одного разу ми залишились в домі самі і вона, зайшовши в кімнату оголеною, почала вимагати від мене виконання  несупружніх обов'язків. Я, спираючись на силу Слова їй відмовив і турботою заспокоїв її. 
   Що творили мої тестостерони не описати словами. Вони десь в моєму безмежному тілі надибали тестостервів і почали по всьому тілі ганятись за ними, щоб збільшити свій тестостерв'ячий рід. Маю надію, що хоч з 9 місяців у мене буде тестостерв'яча тиша. Основною метою сімейки було заміжжя доньки за мужчину з вищою освітою, що працює по направленню в нашому місті. Це гарантувало їй роботу в рідному для неї місті, після закінчення через 6 місяців інституту. Я підходив під ці параметри ідеально, але їм обламалась їхня афера і я, живий і здоровий, вернувся в нормальне життя.
  Про нормальні відносини з майбутньою дружиною і проблеми з моїм ставленням до подружнього життя розкажу в серйозних частинах роману.                 
                                   ЦЕ БУВ ГУМОРИСТИЧНИЙ ВІДДИХ.
                                                     Розділ 13
Моєю першою, єдиною і неповторною є, здається все моє життя, моя найдорожча для мене  - моя дружина.
   Ми з різних кутків Західної України, по різному виховувались, з різного соціального прошарку і вікових періодів наші батьки. Різними методами ми добували освіту, учились і жили в юності по різному, характери  настільки різні, що кидалось всім в очі, різні підходи до криків моди, та і різні були по моральними і матеріальним цінностям. Тяжко вже згадувати чим ще були різні, але антагоністами, спочатку, ми були по відношенню до членів своєї сім'ї.
  Для неї  її сім'я це та опора, на яку вона опирається і батьківський, теплий , турботливий, дім в безмежно красивому краї Бойківщини.
  Для мене сім'я, крім баби і діда- приймака, була далека група рідних людей, яких я бачив мало і недовго. І це до 8 років. Для мене баба стала центром Всесвіту, беззаперечним авторитетом і чудовою оповідачкою подій її життя. Батько, історик по душі і професії, мав безконечні історії нашого краю і подій  світових воєн.
   Брат і сестра були далекими людьми в дитинстві, так і остались протягом всього періоду мого життя. Брат був господарською людиною  а сестра самостійною, войовничою амазонкою. Риси характеру, закладені в генах незвичним і не завжди добрим шляхом, сильно впливали на протікання їхніх життів.
                                                      Розділ 14
     Що таке обіцянка, дана випадково чи під тиском обставин знає кожен. В житті бувають такі обставини, коли тільки обіцянка, що прозвучала відкрито на очах і при живих свідках, буде мати хоч якусь юридичну силу або стати причиною проведення каральних  заходів при її невиконанні.
     Про обіцянки чи клятви, що прозвучали без цих умов - говорять про них тільки при їх порушенні і то тільки припускаючи можливість їх існування. 
  Не буду так глибоко залізати в історію рідного краю, бо правду про ті далекі часи нам передають в основному ті "учені" люди, що отримують свій харч зі столів правителів краю. Яку історію хоче мати правитель - таку "історію" находять "учені історики".
    Одне для мене добре, що я до тих лизоблюдів не належу. Історію я учив в школі, а дома батько виставляв правильні акценти її розуміння. Пройшли роки і я дивуюсь тому, що батько правильно вгадував найбільш імовірні розвитки майбутньої історії Галичини.
   Була і історія можливої війни між Україною і Російською імперією. Назва народу "россияне" ще офіційно ніде не використовувалась та і не зналась народом. Москаль все одно залишався москалем, будь він хоч монгольским ханом. В таких питаннях, як говорять  московіти, "без пол-литра водки" не розібратись. 
  Бажання пити самостійно горілку я не маю, тому повернусь до розуміння історії появи в Галичині такого визначення як слово "Слово". У нас це означає безсумнівне виконання тих дій, на які накладена  свого роду клятва виконання, тобто "Слово".
  Я повернусь до цього трактування нашого слова пізніше. Поки ж зверну вашу увагу на один факт з мого життя, що доволі здивував і ошелешив мене . 
 Несподівано, перед Різдвом 2025 року, в моїй голові і з моєї пам'яті, наче пелена розвіялась і я згадав дуже несподівані обставини мого життя.
   В першу чергу пригадалась розмова  тринадцятилітнього мене з батьком, в якій він признається мені в своєму членстві в ОУН. Пройшло 52 роки від тієї бесіди, але я згадав всі найменші дрібниці її протікання. 
  Це було, в 2025 році, не перше з  незвичних подій, які на щастя не зв'язані безпосередньо з цією темою. Я опишу ще два випадки за моє життя, де порушення Слова каралось. 
  Я знав про ці "кари", але не думав що маю до них якесь відношення. Тепер підозріваю, що можливо і мав. Тішу себе думкою, що це все витівки мого мозку. Мозок до цих пір так  правдиво  і не вивчений.
  Другий випадок проявився також тоді. Я не переконаний в його наслідках ,  можливого порушення даного мені Слова . 
  Це сталось десь в 1989-1990 роках. Я поїхав в відрядження в Кострому, через Москву. Зранку там, на вечір білет на Кострому. Гуляю по Москві ,оглядаючись, броджу проспектом Калініна і налітаю на прохожого. Захотів вибачитись і онімів. Я збив на тротуар свого колишнього однокласника.
  Німа сцена тривала недовго і ми, разом, заголосили. В повітряну тривогу прохожі не повірили і ми опинились в кафе. Там вияснилось, що мій колишній  однокласник закінчив технікум, по направленню поїхав в Казахстан на роботу. Там вже женився і має сина. Він дав мені Слово, що  обов'язково приїде до рідної хати в  бабиному селі. 
   В селі ще жила моя мати і тому приїзд здалека мого однокласника з сім'єю обов'язково мені б '.запам'ятався. Пам'ять мовчить - значить він не приїзджав. Серце говорить - це не до добра  історія,  підтверджуючи мої сумні висновки.
  Про трагічні події в Середній Азії, періоду розвалу Радянського Союзу, тепер прочитати в інтернеті  можна дуже  багато. Там корінне населення різало всіх людей слов'янського типу.  Хочу надіятись, що мій однокласник з сім'єю живі. Дай Бог, щоб це  так і було, але надій на це мало. 
  Якщо Слово таке вимогливе до виконання -  то надія пропала. Не приїхав - порушив Слово - кара неминуча(?).
  Майже ціле життя прожив з таким сильним Словом  не знаючи, що воно в мене є. 
 Тільки своїм незнанням я трохи оправдовую мимовільне спрацювання Слова. Спрацювало воно проти  мого рідного брата. На мою скромну просьбу, не сідати за руль напідпитку, брат несподівано дав мені Слово ніколи цього не робити.
  Я був на заробітках в Чехії. Захворіла мати і її відправили в Київ на обстеження. Виявили в неї рак легенів 4 степені. Брат приїхав в суботу в село. Обійшов господарство і ,з двома знайомими, поїхали недалечко на рибалку. Не хватило пів-літри, брат сів за  руль і польовою дорогою поїхав до села.
   Ніхто не знає як він опинився на дні відвідного каналу ДРЕС.
Витягти його з затопленої машини змогли. Врятувати від потоплення його не змогли. 
    Сумна і трагічна історія лягла тяжким тягарем  на душу. На похорони приїхати не встигав і в Празі, мовчки, проплакав весь робочий день.
  Я поміняв своє ставлення до свого Слова. Даю його тільки при 100% впевненості в його виконанні. Приймаю Слово так само. Якщо сумніваюсь в чиємусь виконанні, не провокую на надання його мені.
 Все тече - все міняється. Я помінявся та чи помінялось  все, те що тече, я не знаю. Молодий я ще для таких знань. Подорослішаю -  можливо порозумнішаю
                                         Розділ 15
 Земляни, Вам не спадало на думку  поцікавитись у своїх старших, хоч на покоління, родичів -  чому  вони такі розумні?
  -Тому, що багато років прожили. - відповідь одних. Правдива, але малоінформативна. Гренландська акула живе до 500 років. Вона найрозумніша істота Землі?
  - Тому, що довго вчились і багато знають. - прокричать другі. Відповідь доволі спірна. Люди всі приблизно до 25 років активно навчаються, а дальше лиш удосконалюють свої навички, витрачаючи в основному не активність мозку, а використовуючи свою терпимість, своє працелюбство і впертість. Гренландська акула дорослішає і вчиться до 120 років. Ми найшли в океані геніїв цивілізації ? Найшли - покажіть людству. Тиша.
   Підозріла тиша. Вся людська спільнота помчала по бібліотекам знань набувати? Попробував уявити собі в голові таку бібліотеку, яка вмістить 7 млрд  читачів - не зміг. Шановний читачу, якщо будеш пробувати і ти таке уявити, то в мене до тебе просьба: надінь памперси і схили голову над унітазом. Це поможе тобі швидко уявити Бібліо.....-теку ти уявити вже не зможеш..  Будеш зайнятим другими  сангігієнічними проблемами.
    -Тому, що багато років прожили. - відповідь одних. Правдива, але малоінформативна. Гренландська акула живе до 500 років. Вона найрозумніша істота Землі?
   - Тому, що довго вчились і багато знають. - прокричать другі. Відповідь доволі спірна. Люди всі приблизно до 25 років активно навчаються, а дальше лиш удосконалюють свої навички, витрачаючи в основному не активність мозку, а використовуючи свою терпимість, своє працелюбство і впертість. Гренландська акула дорослішає і вчиться до 120 років. Ми найшли в океані геніїв цивілізації ? Найшли - покажіть людству. Тиша
    Цікаво? А зможуть  в океані поміститись зразу 7 млрд. людей в пошуках Гренландської акули? Дурні не знають, для чого Трамп заграбастав Гренландію. Він хотів, за допомогою акули, вивчити азбуку на старості років. Несерйозно ж, президенту такої держави,, не знати де находиться столиця його держави. І погнати в Каракас до столичного туалету. Там, він вигнав з туалетів і президента Венесуели і його дружину, не знаючи різниці між жіночим і чоловічим туалетами.
      Усміхнулись Ви, та даремно.Земля переповнена до границь розумного. А людство хоче непотрібними війнами, по фальшивим причинам, видуманими образами, значно скоротити це стадо ЗОМБОВАНИХ людей. До 20-го століття вся спільнота людей Землі йшла шляхом духовного піднесення карм Родів. Що сталось на зломі століть відомо Деяким, та Вам, Земляни, ще не до пори. Знайте: Вами ніхто не править. Свою СМЕРТЬ ви плекаєте самі.
                                                   Розділ 16
  Пора повернутись лицем до тих фактів і питань по їх зрозумінню, на які я не спішив звернути увагу.  Прошу при читанні, цього і наступних фрагментів великої правди Всесвіту, віднестись серйозно і повірити тільки  в одну лему - я пишу ТІЛЬКИ правду про події, в яких я був особисто присутній і, МОЖЛИВО це правда, якщо довіряю джерелам,  і зміг їх хоч трохи перевірити.
  Без усвідомлення цієї леми читати дальше не раджу. Позитивного результату не відчуєте, а негативний обов'язково.
    Якась настороженість є при написанні цього тексту. До цієї акції все йшло спокійно по всім напрямках життя. Але не потрібно себе обманювати. Застиглі в нерухомості постаті, напружені погляди близьких людей, недосказаність багатьох думок - все це говорило про чекання навколишністю моїх дальших дій. Всі дії сублімувалися в початок моїх дій - інформування суспільства про зростання небезпеки зникнення людства з просторів Землі.
   Цей розділ написаного являє собою вступною частиною, як рекламний транспарант. Зроблю я цей транспарант, з застереженням - вірте йому, такими речами не зловживають: ЛЮДСТВО НА ПОРОЗІ ЗНИКНЕННЯ.  РАДІЙТЕ - ЗНИКНЕННЯ БУДЕ МИТТЄВИМ.
   Все, що написано раніше, стосувалось життя рядового складу Легіону Землі. Нічим особливим не виділені, ніяких потрясінь в галузі науки, культури, медицини, культурного життя і т. д. Народжувались, виховувались, набували знань, здобували спеціалізацію, плодились, виховували потомство і з чистим серцем залишали терени Землі. Повторюсь - ЗАЛИШАЛИ терени Землі.
  Ще раз застерігаю - простий інтерес: "А про що там написано дальше", без уважного і острашливого відношення, може, для підлітків особливо, закінчитись неприємностями, як великими так і незначними.
    Вибір за вами. Я не буду нести ні моральної ні матеріальної відповідальності за ваші нерозсудливі справи після прочитання всього роману.
 Беру управління ділами на себе. В Передпокій я не полізу своїм усіченим розумцем ( слова діда ), а розвину тут. В дечому я плаваю так як і ви, читачі. Плаваю методом шведської сокири, правда з криком: 
- Ей, я ж не швед!
   Надіюсь, що моя відпустка не розтягнеться на роки. До літнього, шокуючого , виступу Трампа хочеться попередньо бути хоч трішечки  проінформованим.
                                                Розділ 17
     Закінчились  спогади про дитинство і юності. Спогади про роки створення і розвитку держави Україна також особливо не тривожать.
  Я не був учасником всіх знакових подій держави, проте цим не переймався. Життя спокійно проводило всі етапи старіння організму.  Воно, або щось Вище, турбувалось про все те,  до чого я  розумом сам не доходив. 
   Пройшли весілля наших дочок і народження внуків і внучки і настав переломний день. Я став пенсіонером.
Говорив знайомий : що став дідом то не страшно, але спати уже з бабою страшно. Тепер я приєднався до баби - пенсіонерки. Демократія в дії.
  Офіційно працював на будові ще до 2022 року. Під час повітряних тривог ми , в спротив агресії,  все рівно  працювали.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                     .  Я домуровував стіночку сам на поверсі і тому мене довго не турбували. Випадково заглянули і побачили мене, лежачого на бетонному перекриттю.
Швидкою завезли мене в обласну лікарню на вияснення важкості травми і лікування.
  Я пролежав 21 день в стаціонарі  і на 22 день я прийшов до тями. Біля мене весь час знаходилася дружина. Вона роз'яснила мені мою втрату пам'яті що мене чекає дальше.
  Дальше я просто лежав в спеціальному лікарському ліжку,  приймав таблетки, їжу і привітливо зустрічав сім'ю і друзів. І в нагрузку : комісія з виробництва, група з прокуратури і одинокий підполковник економічної безпеки СБУ. Це єдиний якого я не чекав. Рецепт виготовлення цегли і разчину я не викрадав, не знав державних таємниць і за границею був 11 років тому. Мене він за резидента великих будівельних фірм міг прийняти, але де він їх найде. Великі мурашники не підходили через відсутність у них навіть виконробів. Кому буде страшні тайни будівельної мафії зливати? Я найшов відповідь - лелекам. Научу їх будувати "правильні" гнізда і їх чисельність зросте вдесятеро. За ними і люди повторювати почнуть - стане українців мільярд - куди відходи тіла сплавляти? ГЕНІАЛЬНИЙ висновок СБУ   - я герой затоплення Росії гімном!!! 
   Нагороди я вирішив не чекати. Виписавшись з лікарні, я пішов в глибоке підпілля - поселив себе  в свою квартиру. Тут вони мене не знайдуть. Генії в них вимерли ще в льодовиковий період існування УРСР. Мамонти і тепер ходять з мандатами співробітників КГБ.
Даремно я так страхувався. Добродушний підполковник виявився залицяльником моєї похресниці. Та життя і не такі фортелі викидує. 
   Лежачи на лікарняному ліжку, почув команди керівників операції по арешту мого лікуючого невролога. З здивуванням, побачивши зранку на традиційному  перегляді хворих його хитрувате лице, запитав  чому його відпустили. Без здивування почув його  веселу відповідь: 
   - На паралельній Землі його арештували.  На цій же Землі немає за що. 
  Результат експромту лікаря проявився зразу після виписки і виходу з приміщення лікарні. Я находився не на своїй версії Землі !
Люди ті ж, Сонце рідне і знайоме а душа волає - Це не моє. Розум душу підтримує. Багато техніки невідомих марок, в місті ідеальний порядок, зустрічні люди веселі й усміхнені. Боже -  у нас тут війна іде?
  Відповіді від зустрічних людей не чекаю, бо питань не задавав. Оглянусь навколо, потерплю трішки і буду рішати .
   Рішати питання поставлені мені самим мною? Це Сізіфова праця. Шуму  багато а на виході нема результату. Такою роботою любить займатися цілий клас суспільства, яке зветься  бюрократія. З  таким класом я змагатись не буду.
    Привикай, герою .Це тепер твій світ. Пробуй зловити промінчики різниці , з можливістю використати їх для твоїх справ. Запам'ятай ще одне правило любого світу:
 Лиш ти відповідаєш за поведінку  системи по відношенню до тебе. 
   На твоє добро вона відповідає злом, на твоє зло відповідає привітною усмішкою, яка через мить спалахує маскою Смерті.
 Згадав ще одне - я в відпустці був ще за Советів. Народе!!  Хто пам'ятає, що це таке і  скільки ВОНО коштує?
. Хочеться похвалитись чимось оригінальним. Може хто згадає - ну і радості буде повні штани.
    Була не була. Іду в відпустку і нехай все летить в таррарам. Я вільна птиця і літаю там ... де дозволяють. Правду потрібно поважати. 
             Розділ 18
Про відпустку така доведеться розповісти. Та зроблю я це пізніше і повніше. 
  В дану мить в мене горить. Не викликайте пожарку - вони не поможуть. Горить у мене голова від проблем, привезених з відпустки. Якщо те що я пережив називалось колись відпусткою - якими словами тоді називалось життя!
  Яким напів-ідіотом виглядав я в перший день цього "відпуску".  Виникло і не пропало питання. Відпустку беруть, щоб відпочити від труднощів роботи.
  Взявши відпустку від своєї роботи (лежати, спати, наїдатись,  лікуватись, читати, писати книги) я зробив дорогу до кладовища дуже комфортною і безлюдною. Не всім так везе в житті, як мені . Не для кожного писаки ладують дорогу такими ніштяками.
Проблема така. Я то дома. Нічого правдивого про свій світ я не знав.  Взнав- заплакав. Зробив висновок.  Я потрібний Всесвіту  -  непотрібною виявляється Земля. І апогей - поки я на Землі , на неї не потрібно звертати уваги. Такої  ціни за відпустку я не чекав.
    Розкладаю відому мені інформацію по поличкам мого мозку.  Отже: 
  1 - Я живу, на рідній для мене обстановці, на рідній для мене Землі
  2 - Все надприродне в мені належить мені а не інопланетному Щось.
  3 - Всі свої надприродні особливості  або можливості акуратно приховувати від сторонніх поглядів..
  4 - Все що я секретного знаю не відповідає тому, що я бачу  власними очима.
   Не хочу дальше грати роль секретного члена якогось товариства на завданні. Хочу нормального руху в житті і взаєморозуміння в своїй сім'ї. Однак хотіти не визначає получити. Буду старатись діяти в цій концепції світосприймання.
  Про коливання характеру я знаю  Знаю і терплю все своє свідоме життя. В даний момент наступила фаза байдужості.
                                       Розділ 19
   Переходжу  на відкриту і чесну розповідь. В кінці свого життєвого шляху читати гіпертрофованих молодиць не маю бажання. Вони, в своїй перебільшеній турботі про "чистоту української мова", хочуть  не тільки позбавити нашу мову русизмів , але й залишити нашу мову без старослов'янських, староруських і місцевих слів. 
  Тяжко назвати це благородною метою. Поясняється все просто - це спецоперація ФСБ Росії. А наші клуші радісно клюють наративи ворога.
 Закінчую написання цієї книги і припиняю любу роботу в курятнику верескливих осіб, що називають себе письменницями.
 Продовжую описувати події свого життя. Кожна людина вправі сама визначати своє ставлення до любої події. А на цьому, тяжко працюючому ресурсі, не екзальтовані "патріотки"  рішатимуть що добре а що ні.
   Я запах "капеесюсі" починаю відчувати на ресурсі. А "сюсі" люблять шикарно жити, всіма командувати і, що головне, нізащо не відповідати. 
 Звертаю увагу всіх. Поставити епіграфом в своєму написанні цитату на мові оригіналу не може бути визнаною як написанням твору чужою мовою. А наші "сюсі" так рахують і активно впливають на позицію співвласниці ресурсу.
 Перехожу до свого життя. "Сюсі" хай займаються своїм. Я за мир та спокій на нашій планеті.
                      Розділ 20
Признаюсь. Моя відпустка тривала 3 роки. Від дня попадання в ЧМТ  в 2022 році і до літа 2025 року.
  Літом почали виникати в мене в житті дуже дивні і тривожні натяки. Та почну з основи мого стану. Пройшовши всі етапи лікування, я повернувся в рідні пенати і нічого не віщувало неприємного. Наївність моя тільки підросла, коли я не зміг командувати пальцями лівої руки. ЩОСЬ мені приказало не думати вертатись на роботу. Наказ я прийняв з сумом і печаллю. Там, на роботі, зостались два мої друга життя. Як же я без них а вони без мене?
  Вони також покинули роботу, підтримавши мене душевними розмовами. Ішов час, але мій стан здоров'я погіршувався. Мені стали нелюбими люди і небажання покидати територію квартири. Повторюсь-такий стан речей тривав 3 роки.
Наступило літо 2025 року і зі мною почали проходити різкі переміни. Перестав сторонитись людей, знову захотів і почав курити сигарети. Кінцевою зміною було моє бажання почати прогулянки по мікрорайону.
  Маючи багато вільного часу, я почав, згадувати все і всіх, писати біографію свого роду і сім'ї. Така робота мене захопила  і вільного часу стало мало. Прогулянки я кожний день проводив, розширюючи діаметр круга прогулянки. 
   Спокійна благочестива меланхолія закінчилась для мене різко і несподівано. Шукав інформацію через пошукові служби, притомився і віддихав. Лежав я на ліжку і спокійно дивився в вікно.
  Спокій забрав різкий холодний порив вітру, різко похолодало і перед очима  появились три постаті. Вдягнуті в чернечі обладунки, вони підійшли ближче.  Передній  підняв свій посох горизонтально до мене. Вказуючи посохом на мене, та постать помахала посохом горизонтально, наче заперечуючи щось. Два задні постаті стояли мовчки. Ця подія тривала секунду - дві. Після цього раптово пропали. Так я вперше напряму  зіткнувся з незвичним .
                  Розділ 21
Ошелешений і зляканий я ще довго лежав в ліжку і дивився на стелю кімнати. Трішки заспокоївшись почав аналізувати подію. Зорових галюцинацій при хворобах психіки  не було зафіксовано. Я не вживав ніяких медичних препаратів і наркотиків. Не вживаю спиртного уже  роки. Що це за костюмований театр переді мною виступав? Що він мені забороняв? Я, якраз ,обмірковував  методи збору інформації про мою родину. Якщо заборона стосувалась  збору саме цієї інформації, то це ДУЖЕ дивно. Що там такого секретного я міг там знайти?
   При вечері ми з дружиною обговорювали цю подію до одного моменту. При спробі розказати дружині, що я хотів взнати через інтернет, в моїй голові зазвучали дзвіночки і суровий чоловічий голос сказав:
 - Я тобі заборонив!!
   Цього дзвіночка мені хватило. Я більше інформацію про родичів в інтернеті не шукав. Вона, інформація, сама прийшла до мене.
   Провайдер сам вніс мій ІР в блак-листи, назвавши мене розповсюджувачем  спаму. Потім став пояснювати, що  тільки зміна мого ІР на "білий" ІР  позволить мені позбутися блокування мене на всіх сайтах спілкування. Це буде коштуватиме мені 70 грн. в місяць. 
  Я відмовився від такого рекету категорично.  Протягом двох років я  забув про їх вигляд і існування. 
  Через декілька днів я вирішив попробувати зареєструватися в Фейсбуку. На диво я без проблем зареєструвався і, задоволений, відкрив Фейсбук. Другий раз за тиждень я остовпів по новій звичці. З екрана ноутбука на мене дивився мій  тато. Він сидить з красивими учнями якоїсь школи на Рахівщині. Молоденький, в чудовому костюмі. Фотографії такого молодого батька я ніколи не бачив. В нашій сім'ї такої не було. Фотографія 1945 року. Татові 18-19 років. Я зв'язався з сестрою, скопіював фото в пам'ять ноутбука і........... фотографії на сторінці групи " Старі фотографії" не  було. Провисівши переді мною з 10 хвилин, фотографія зникла назавжди.. Я не встиг запам'ятати назву села. Так і не знаю. Здивовано-засмученим заснув. А вранці знову чудо- я знову забанений НАВІЧНО.
  Такі діла матеріальністю не фонили. Фонило містикою.