Глава 17. Спонтанне рішення

Глава 17. Спонтанне рішення

«Спонтанні дії – це дії які людина робить коли відкидає всі за і проти, всі страхи і переживання, всі думки, всі зовнішні і внутрішні фактори, і просто робить те, що прийде їй в голову, те, що захоче. Якби люди не робили нічого спонтанного, наше життя стало б сірим і одноманітним...»

Невідомий автор

***

Еріка

Я хоч і не хотіла відповідати на холодне «добре» чоловіка, проте Річард сам написав через пів години.

Річард: Я відчуваю, що ти образилася. Вибач, якщо щось не так сказав.

Його повідомлення дуже потішило. Він таки, дійсно, як і казав, якщо в чомусь винен, то визнає свою провину. Для мене це, звісно, дивина, оскільки Раян вибачався в крайніх випадках, які практично ніколи не наступали.

Я: Ні, все добре. Справді.

Річард: Гаразд. Я радий. Стосовно дівчини – немає в мене нікого та й ніколи не було.

Від правди, сказаної Річардом, серце вмить відчуло прилив адреналіну та прискорило свій ритм. Підскочило та миттю впало вниз. Заховалося у п'ятках та ледь не дихає.

Я: Але ж я ще не розлучена… і ти все одно хочеш зі мною спілкуватися?

Річард: Хочу. Чи ти хіба вже не розлучаєшся?

Я: Ні, що ти? Звісно, розлучаюся. Через два тижні забираю рішення суду про розлучення.

Річард: Добре. Отже, ти також не проти? Тобто спілкуватися… Чи я не правильно щось зрозумів?

Я: Ні. Ти все вірно зрозумів. Я хочу з тобою спілкуватися. 

Річард: Отже, взаємне бажання. Це чудово.

Стільки радості на душі від його слів, що хочеться співати й танцювати заодно. Він хоче продовжити спілкування зі мною! Сам запропонував. І його навіть не хвилює те, що я ще заміжня… Ні, звичайно, хвилює, адже перепитав. Але ж зовсім скоро я заберу документи й стану вільною. А хто забороняє спілкуватися по дружбі? Немає ніде такого закону!

Я: А якби я запропонувала тобі зустрітися та поговорити, щоб ти відповів?

Хто мене тягнув за язик, не знаю. Та вже все… повідомлення відправлено й видаляти немає сенсу, бо він прочитав.

Річард: Було б цікаво.

Тобто? Що значить «цікаво»? Він не хоче зустрітися чи йому просто цікаво те, як я буду це йому пропонувати? От що за людина, як його зрозуміти? То він холодний, то він… холодний же…

Я: Тобто ти не хочеш?

Річард: Тобто я хочу. А цікаво те, як буде проходити наша зустріч і про що ми будемо говорити…

Цікава відповідь, як і цікавий чоловік… Ще не доводилося таких зустрічати. Його дівчина запрошує на побачення, а йому цікаво… ох.

Я: Знайдемо про що.

Річард: Гаразд. Знайдемо.

Я: То як? 

Річард: Коли?

Я: Не знаю. Коли ти вільний?

Річард: Через три дні. Зараз в іншому місті. Приїжджаю у справах у Київ рідко, та й узагалі ніде надовго не затримуюся.

Я: Зрозуміло. Отже, через три дні?

Річард: Так. Я повідомлю тоді, як буду в місті. 

Я: Домовилися.

Здається, я з глузду з'їхала… Моє спонтанне рішення ще боком вилізе мені. Як я могла до такого додуматися? Про що я взагалі думала, коли пропонувала? А відповідь одна – ні про що… Я ні про що не думала, відкинула всі свої страхи та переживання і просто написала своє рішення. 

Бо я так хочу! Мені вже двадцять вісім років, а не сімнадцять, тому сенсу показувати свою скромність немає. Сподобався? То треба брати ситуацію у свої руки, а не чекати з моря погоди.

Решту робочого часу провела у роздумах про Річарда. Роботи було дуже багато, проте вона не йшла мені, як не крути. Я хотіла почути його оксамитовий голос, побачити його… що зі мною відбувається? Розриваюся, наче між двох вогнів, з одного боку Раян – рідний чоловік зі своїм неочікуваним рішенням та моїм коханням до нього. З іншого боку Річард – чоловік, який заполонив мої думки, з несподіваними повідомленнями та морозною холодністю у них. 

Закінчила працювати, звичайно, пізніше всіх. Нікого вже в офісі не знаходилося. Але потрібно було доробити проєкт, який задав мені мій суворий начальник. Втім, мені зовсім не хотілося йти додому. Абсолютно. Мене, наче якась невидима сила, відштовхувала від повернення у квартиру Раяна.

І я таки мала рацію, відчуваючи недобре…

Чоловік подзвонив мені пізно увечері, коли я вже мала збиратися додому.

– Ти де? – грубо запитав.

– На роботі. Скоро збиратимуся додому, – не звернула уваги на його грубощі, бо це нормальне явище для мого чоловіка.

– Чого так пізно? – знову грубість… а де ж співчуття, що твоя дружина працює допізна?