Глава 16. Несподіванка
«Деякі сюрпризи звалюються вам як сніг на голову. А інші підкрадаються, коли ви найменше їх чекаєте. І іноді найбільший сюрприз ти робиш собі сам...»
Невідомий автор
***
Еріка
Я так і залишилася жити у квартирі Раяна. Хотіла вже дочекатися ті тридцять днів, отримати документи про розлучення та потім уже піти світ за очі. Та от тільки куди? Я ще не знала відповіді на це запитання. Квартиру поблизу роботи я так і не знайшла, а до батьків іти жити не хочу. Вони й самі то сваряться, то миряться, тому не хочу бути свідком щоденних сварок. Отож я вперто відтягувала рішення цього питання, наче воно зовсім не було важливим для мене.
Я не хотіла щось вирішувати й кардинально змінювати своє життя. Хоча заява на розлучення вважається не кардинальною, а відчайдушною зміною у житті. Проте я просто жила… з дня у день. Їздила на роботу, приходила додому, готувала вечерю, ходила в магазин за покупками, виконувала різні домашні справи… як робот, що здійснює запрограмовані завдання без жодних емоцій та почуттів… так і я… просто існувала.
З Раяном стосунки зовсім погіршилися. Він почав мене дратувати своїми приходами додому... нехай це й було раз у три дні. Вирішив не жити зі мною, то не живи! Взагалі не приїжджай! Бо таке враження, наче він перевіряє мене на міцність і чи не знайшла коханця за його відсутності. От навіщо мучити мене? Я вже звикла до своєї самотності, почала її розділяти, розуміти, з нею мені краще перебувати… наче удвох. А коли приходить Раян, нам уже тісно втрьох і це дуже дратує.
Щоденні сварки не припинилися і я знову вже думала, куди мені тікати з цього дурдому. Та раптом Раян своїм неочікуваним рішенням взагалі мене добив. Чоловік прийшов додому разом з невеликою сумкою та почав розкладати свої речі та завантажувати брудний одяг у пральну машину. Я дивилася на все це дійство й не могла нічого зрозуміти.
– Раяне, а що відбувається? – запитала, бо надто вже цікавило мене те, що він робив.
– Я все вирішив, – спокійно промовив та продовжив робити свою справу.
– Що ти вирішив? Можна поцікавитися? – поставила запитання зі здивованою інтонацією.
– Жити з тобою.
Я хмикнула, нервово посміхнулася та почухала скроню. Сказати, що я здивована його словами та раптовим рішенням, це нічого не сказати. Очі мої полізли на лоба, а брови за ними. Ну і як це розуміти?
– Вибач, мені не почулося? – перепитую його. А може, він пожартував?
– Ні, ти все правильно почула, – на обличчі не видно було посмішки. Отже, він це серйозно… Серйозно!?
– І з чого таке рішення? Хотілося б дізнатися, – склала руки в замок перед грудьми, приготувавшись його слухати.
Що я на цей раз почую? Яку пісеньку чи казочку? Які обіцянки? Аж цікаво стало.
– Я зрозумів, що винний. Я сам тебе покинув, тому хочу виправитися, – зітхнув та пронизливо дивиться на мене, очікуючи мій вердикт.
Ну це вже ні в які ворота не лізе! Що за дурниці!?
– Раяне, а тебе не хвилює той факт, що ти не живеш зі мною майже пів року? Тебе не хвилює те, що ми розлучаємося!?
– Звісно, все мене хвилює, – одразу була його відповідь. – Проте я знаю, що ти мене кохаєш. А розписатися нам знову не стане жодних проблем.
– І з чого ти такі висновки зробив? – вже починаю закипати та підвищувати голос.
– З того, що бачу й відчуваю. Адже я відчуваю твоє кохання. Та й ти ще не перебралася звідси…
Ну от тобі й вирішилася моя проблема! А я все відтягувала це рішення! Тепер потрібно швидко тікати хоча б кудись, бо Раян ще щось придумає!
І плакати потрібно менше. Еріко, ніяких сліз перед ним! Ти ж сама йому й показуєш слізьми свою душу, говориш ними, що вона його ще кохає! Ну ти й дурепа… і як можна тільки до такого опуститися?
Казала мені мама: «В жодному разі не показуй своїх сліз чоловіку. Навіть якщо боляче буде й не знайдеться вихід із ситуації. Ніколи перед чоловіком не плач! Запам'ятай: вони не варті наших сліз! Хороший чоловік ніколи не скривдить і не допустить жіночих сліз, а поганий… точно не вартий...»
Проте я стала такою неврівноваженою з Раяном, що тільки сварка – я в сльози. Спочатку, як бачив мої солоні струмочки на щоках, жалів мене та заспокоював. А з часом це почало його так дратувати, що він лише грубив мені та кричав. Мене ж його грубощі заводили ще більше, а відповідно й жаліла себе – плакала більше. З ним я стала занадто емоційною та психічно розбитою.
От і зараз він спокійно зі мною розмовляє, а мене цим дратує, що я починаю злитися та грубити йому. Ну точно є в кого навчитися! А він був хорошим вчителем всі вісім років.
– Клас! Просто клас! Чудово в тебе виходить: хочу – живу з дружиною, не хочу – не живу… Захотів – приїхав, не захотів – не приїхав… Прекрасно!
– Іронізуй скільки влізе, – промовив та відвернувся від мене.
– Тепер вирішив жити зі мною… – продовжую свою тираду. Мене вже не зупинити. – Тільки от запам'ятай: мені вже в печінках сидять усі твої рішення. Я ж зробила одне-єдине правильне рішення за все життя – подала на розлучення.
#9989 в Любовні романи
#3893 в Сучасний любовний роман
#2422 в Короткий любовний роман
випадкова зустріч, кохання не купити, невизначеність почуттів
Відредаговано: 15.01.2021