Глава 15. Душевний стан

Глава 15. Душевний стан

«Ніщо так не заспокоює дух, як набуття твердої мети – точки, на яку спрямовується наш внутрішній погляд.»

Мері Шеллі

***

Еріка

На мене знову нахлинула депресія. Стільки часу вона зі мною, що я навіть несвідомо для себе схудла. Одні знайомі, угледівши мене, запитують, що зі мною сталося, чому я така сумна чи просто невиспана? Інші тішаться та говорять, що мені дуже добре бути в такій формі. А мені кричати хочеться на всіх… закрити всім рота та оглушити їх своїм тоном, щоб не лізли в душу… Натомість вдавано посміхаюся всім і говорю, що в мене все добре. А чи добре насправді? Про це ніхто не повинен дізнатися.

Цілий місяць я нічого не писала більше Річарду, та й він також не прагнув зі мною спілкуватися. Я розумію, що в нього багато роботи, та й у мене її не менше. Тим паче чоловік має свою дівчину, якщо вірити його словам, тож чому я буду лізти та руйнувати відносини? Я не розлучниця і ніколи нею не була. Проте мріяти про чоловіка я не переставала жодної секунди. Чомусь він так запав у мою душу, що хотілося хоча б просто помріяти про нього.

Сьогодні відпросилася з роботи раніше, бо має відбутися перше засідання суду стосовно розлучення. Дуже хвилююся, бо хоч Раян і вперто сказав, що не прийде на нього, все ж я гадала, що він може заявитися і наговорити судді купу всіляких непотрібних дурниць. Та й від нього можна очікувати будь-чого… це дуже непередбачувана людина. А через це нам можуть дати від місяця до пів року випробувального терміну для примирення, а я цього ой як не хочу. Прагну вже якомога швидше отримати документи про розлучення. Бажаю бути вільною… Хочу просто піти від нього й забути про все, як про страшний сон.

Суддя ставила мені питання майже ті ж самі, що й задавав адвокат. Мої відповіді були просто підтвердженням слів у позовній заяві. Я написала ще одну заяву, у якій говорилося про те, що підтримую позовні вимоги, та отримала від судді настанову, щоб рівно через тридцять днів прийшла за рішенням суду. Це потрібно було для того, щоб відповідач відкликав рішення суду. Хм… якщо він не прийшов на перше засідання, то він уже буде щось відкликати? Сумніваюся.

Я вийшла із залу суду. Більше мені тут робити нічого, а Раян так і не прийшов. Тим краще для мене й гірше для нього – нас швидше розлучать. Через місяць я матиму документи про розлучення на руках. Я буду вільною! Хоча… хіба це звільнення? Коли рветься на частини твоя душа від болю, хіба ти вільний? Коли відрізаєш собі руку, ти вільний? 

Але мої стосунки з Раяном подібні до симбіозу гриба і дерева. Гриб отримує всі соки та поживні речовини від рослини, а дерево натомість добре засвоює мінеральні солі й воду. Якщо їх розділити, постраждають обидва… 

Щось подібне є у нас із ще законним чоловіком. Йому потрібні мої гроші, смачна вечеря й чистий одяг, а мені… мені просто було важливо, щоб він був поряд. Без нього відчувала себе самотньою… дивилася на нього й бачила себе… секс із ним був єднанням душ, а рідкісні лагідні слова були солодощами для серця.

А розірви з Раяном стосунки й також постраждають обоє… він без мене скотиться у прірву, а я ще більше заглиблюся в депресію. 

Та тепер я маю бути сильною та розірвати ці токсичні відносини. Я так вирішила! Я цього хочу! Я поставила мету й уперто йду до неї. Тож назад шляху немає… 

Повернулася додому й впала на ліжко, навіть не роздягаючись. Я була лише в суді, проте здається, що вагони розвантажувала. Чомусь була така психологічна втома, що відчувала себе, наче побитою собакою. 

Відкрила книгу та почала читати, лежачи в ліжку. Потрібно відволіктися від негативних думок, бо вони мене пригнічують ще більше. Головна героїня книги розлучилася з чоловіком та хотіла почати нове життя без жодних стосунків, а отрималося так, що попала на гачок до одного красунчика. Щось мені це нагадує… якусь реалістичну життєву ситуацію. 

Проте це ж вигадка… хоча й доволі правдива. Схоже, що автор писав із життя. Героїня закохалася й поринула у вир нових емоцій, які подарував їй коханий. А чоловік – казка! І роботящий, і ніжний, і люблячий, і сильний, і турботливий, і уважний, а який сексуальний… І де тільки знайти такого чоловіка, як у книзі, щоб забути з ним про усі свої проблеми та негаразди?

Несвідомо для себе я відчула, що накотилися сльози на очі та я почала плакати. Так гірко мені ще ніколи не було… Навіть книгу важко читати, бо у ній розповідається про неземне кохання та щастя… Та де знайти те щастя? Воно ж на дорозі не валяється! Його потрібно створювати власними руками… А з ким? Адже сама щасливою не станеш… якби не хотілося.

Щоб щастя відчути сповна, його треба з кимось розділити… Проте той, з ким я хочу розділити щастя, знаходиться, де завгодно, тільки не вдома, як завжди…

У мої думки увірвалися звуки відкривання дверей і в квартиру зайшов Раян. Я витерла сльози та з горем навпіл заспокоїлася, так і продовжуючи лежати на ліжку. Я навіть не поворухнулася, коли він пройшов у спальню. 

– Що там суд? – поцікавився, стоячи у дверях.

– Все добре. Ти не з'явився, отже, нас розлучать швидко.

– Тобто ще не розлучили? – здивовано перепитав.

– З першого засідання ніколи не розлучають. Потрібно зачекати тридцять днів і тоді отримаємо рішення суду на руки, – відповіла й відвернула голову вбік.