Глава 14. Помилка

Глава 14. Помилка

«Все життя людини на Землі полягає в цьому – шукати Другу Половину. Неважливо, чи робить вона вигляд, що йде слідом за знаннями, грошима або владою. Будь-яка мета, якої вона досягне, буде неповною, якщо вона не змогла знайти свою Другу Половину.»

Пауло Коельйо

***

Річард

І навіщо я це зробив? Очевидно ж, що я Еріці сподобався, адже написала мені сама та навіть випитувала про мою вигадану дівчину… а я, дурень, взяв і збрехав їй! Навіщо!? Чорт би побрав тебе, Річарде! 

Ну зізнайся сам собі, що й Еріка тебе зацікавила! Зізнайся вже!!! Гррр… 

Так! Так, сподобалася! Як же може не сподобатися така чарівна жінка з неземною красою? Але… вона заміжня… Ні, я більше на ті граблі не наступлю. Взагалі не маю бажання знову на них наступати, щоб вкотре по голові отримати… Не хочу обпектися. Навіщо? Щоб потім знову страждати, коли вона повернеться до свого чоловіка? Ні, вибачте, звільніть мене від такого задоволення. Краще зовсім не починати жодних стосунків і навіть дружніх.

Моя робота заміняє мені все: і кохану жінку, і сварливу дружину, і все інше. Я люблю свою роботу та вже не уявляю, як без неї жив би. От такий я трудоголік. Поважати та цінувати працю мене навчили мої тато з мамою, які зараз дуже далеко від мене. Вони живуть у Манче́стері – головному місті Північної Англії, так званого північно-західного району країни. 

Певний час і я з ними жив, але перебрався на Україну п'ять років тому, коли померли батьки мами та залишили мені спадок – свою компанію. 

Саме тоді я й почав її розвивати та розширювати. А дідуся з бабусею я дуже любив, часто приїжджав сюди до них разом із батьками, відвідував їх. 

Так сталося, що мама змолоду виїхала за кордон. Там зустріла тата, вийшла заміж і народила мене. Ми приїжджали сюди до рідних кожного літа та на зимові канікули. Але, мабуть, цього було недостатньо. Рідні дуже сумували та пішли раніше з життя. Тож згадка про них і те, що я розвиваю їхню справу дуже гріє мені серце.

Я відкрив філії своєї компанії у різних містах України та призначив керівників – довірених осіб. Але потрібно переїжджати доволі часто з міста в місто, щоб перевіряти, як працює той чи інший філіал. Все ж таки, як-то кажуть, довіряй, але перевіряй.

Ймовірно, у розвитку відносин з Ерікою мене також стримують і мої часті переїзди. Я буду кататися по містах у відрядженнях, а вона мене чекатиме!? Дуже сумніваюся. Обов'язково ж при першій можливості й знайде мені заміну! А відчувати пекельний біль від зради не маю бажання. Моя – значить, моя! І нічия більше! А розділяти одну жінку з іншими не в моїй компетенції. Тож нехай буде так… без закоханості, без стосунків, без дружби, без болю, без зради та розчарування… Спокійно, тихо, а головне, вільно. 

І, можливо, я роблю помилку, про яку буду шкодувати, але по-іншому не можу.

Та все ж гризе мене щось… якийсь внутрішній оптимістичний голос мені говорить, що я помиляюсь, що все ще буде добре, що знайду свою другу половину, яка кохатиме мене таким, яким я є. А чи це виявиться саме Еріка? Хтозна…

Мої думки перервала моя секретарка Лія. Взагалі, її звати Лілія, але мені зручніше кликати її Лією з огляду на те, що я все своє життя прожив за кордоном. Проте дівчині подобається, та я й не сумнівався в цьому.

Цікаво було б дізнатися походження імені Еріки… Знову вона в моїх думках…

– Вибачте, Річарде, – звернулася до мене Лія. 

Я дозволяю їй називати мене по імені, але звертатися на ви. Так більш дипломатично та відмежовує нас як боса та підлеглу.

– Слухаю, Ліє, – зітхнув та опустив голову в папери. 

Я вже неодноразово просив її повідомляти мені все внутрішнім телефоном, але дівчина старанно шукає зі мною зустрічі.

– Будуть ще якісь доручення? – запитала невпевнено. – Бо я хотіла вже на обід іти…

– Ідіть, звісно, – без тіні сумніву відповів. – Я не нелюд, щоб давати вам якісь завдання в обідній час. Але попрошу ще раз на майбутнє: звертайтеся до мене внутрішнім телефоном, якщо будуть якісь питання, – підняв очі на дівчину й побачив як вона сором'язливо опустила голову, а радісні емоції враз щезли з обличчя.

Ну а що вона хотіла? Не буде в мене службового роману! Ніколи. Нехай навіть і не мріє. А буде мріяти – звільню.

– Е… Гаразд. Зрозуміла, – швидко відповілала та вийшла з кабінету.

І що в мені такого, що я так впливаю на слабку стать? Звичайний молодий чоловік, нічого особливого. Он навіть Еріці сподобався… хоча вона бачила мене всього-на-всього раз у житті. І знову думки мої поряд із нею… 

Схоже, потрібно завтра ж поїхати в Харків під приводом контролю філіалу компанії, бо, знаючи про те, що вона десь тут поруч, у цьому місті, я просто не витримаю – думки повертаються до неї знову і знову, а почуття провини просто з'їдає зсередини.

***

Еріка

Сьогодні подзвонила помічниця мого адвоката й повідомила, що справа стосовно розлучення передана до суду. Мені має прийти повідомлення з повісткою на телефон про те, коли саме та у який час відбудеться перше засідання суду.