Глава 11. Моя неземна

Глава 11. Моя неземна

«Ось так воно буває: живеш своїм життям, і, здавалося б, тобі нічого не треба, що у тебе все є.  Але ось коли зустрічаєш її – тут замислюєшся: чорт... і як я раніше жив без неї?»

Невідомий автор

***

Річард

Вже другий день Еріка не виходить з моєї голови. Її невинний образ постійно стоїть перед очима, щоб я не робив. Чи то вдома дивився телевізор, готував їжу, приймав душ, чи то зараз на роботі… я не можу сконцентруватися, оскільки думаю про жінку, яку нереально мати у своїх руках.

І де вона тільки взялася? Така вся неймовірна, красива, надзвичайна, спокуслива, сором'язлива, кмітлива… і це все в одній жінці поєднано! Я просто вражений, бо ще таких ніколи не зустрічав за все життя. 

Еріка вчора стояла на зупинці та чекала автобус, а я, побачивши жінку неземної краси, яка самотньо стояла та була сумною, захотів її підвезти, познайомитися з нею та просто поговорити. 

Зупинивши авто, я відкрив вікно дверцят машини та запропонував їй сісти. Дівчина довго вагалася, проте таки сіла. Я бачив її зніяковіння, щоки, залиті рум'янцем, та нервові потирання руки об руку. Саме тоді я й помітив, що каблучки вона не носить, отже, не заміжня й не заручена. Але в ту ж секунду подумалося мені, що це не показник, оскільки багато жінок не носять обручок з невідомих причин. Я вже декілька разів на таких дамочок потрапляв, тож більше не хочу втрапити в такі кайдани.

Але ж і забути її нереально! От як викинути образ ніжної жінки, якщо вона дивилася на мене своїм проникливим поглядом, наче хотіла запам'ятати кожну лінію на моєму обличчі, кожну морщинку, кожну ямочку чи родимку. На мене так ніхто й ніколи не дивився. Зазвичай, жінки дивляться у мій гаманець, а не на обличчя… та ще й таким поглядом, що краще забути. Проте Еріка просто очей з мене не зводила! А коли помічав на собі її зацікавленість, відвертала голову, відверто соромлячись. Соромлячись! Це взагалі реально!? Та кожна жінка переді мною роздягається тільки, щоб я грішми перед нею посвітив, а тут сором від погляду… Звідки вона? З іншої планети!? 

Мені дуже кортіло дізнатися чи є в неї хтось, тому поставив відверте запитання. Проте виявилося, що таки є… Чорт! Вона заміжня!!! Ну чому так, га? Тепер мені до неї дорога закрита… назавжди. І це навіть не обговорюється. 

Я ще тільки з заміжніми не зустрічався… Хоча, звісно, зустрічався. Проте я був тоді справжнім лопухом і не знав про це. Я був коханцем на одну-дві ночі… в той час, коли жінка мені справді подобалася. Коли дізнався, що в неї є законний чоловік, то ледь ноги встиг забрати звідти. Біг так швидко, що не бачив нічого перед собою, й тим паче не оглядаючись. 

Тож більше ніяких заміжніх жінок! Моє правило життя, якого я достримуюся вже п'ять років… 

Знаю я таких… сьогодні вона розлучається і її чоловік покидькок із покидьків, а вже завтра він стане найкращим у світі, бо вона його кохає і не може покинути. Ага… і таке проходили!

Калейдоскоп думок мене просто вивів із рівноваги. Я піднявся та підійшов до вікна, важко зітхнувши.

– Еріко, де ти взялася? – промовив сам до себе, дивлячись у панорамне вікно на краєвид міста.

Стільки жінок зустрічав, але щоб отак одразу запала мені в душу, поціливши у моє серце своїм ніжним поглядом, лагідним і приємним голосом… такого жодного разу не було. Та що це зі мною, га? 

– Річарде, сідай і працюй. В тебе багато роботи, – знову звернувся сам до себе. 

Я й раніше говорив сам із собою. Вдома, наприклад. Я самотній чоловік і буває іноді таке, що хочеться з кимось поговорити, але ні до кого звернутися. Це не хвороба, це скоріше нудьга від самотності. Хотілося б уже знайти таку жінку, з якою можна було б створити сім'ю, завести дітей і не доводилося б тоді розмовляти самим із собою. Але ж моє правило...

Вчора я зустрів таку.

Еріка…

Вона не схожа на тих меркантильних жінок, яких довелося мені зустрічати. Така жінка, як вона, чесна, вірна, любляча, постійна… вона хоче дітей… але ж заміжня… Це слово, наче ножем, ріже по серцю. 

Заміжня… 

– Чорт би побрав тебе, Річарде! Годі вже про неї думати! – вилаявся вголос і почув стук у двері. – Так, заходьте.

– Я почула, що ви з кимось розмовляєте. Може, кави? – невпевненим голосом запитала секретарка й почервоніла, кусаючи губи.

Я вже звик, що жінки постійно мліють поряд зі мною, але іноді таке набридає. Не спілкуюся часто з Лією, лише суто по роботі. Але ж дівчина сама навіть без виклику може зазирнути до мого кабінету. Вже й говорив їй, попереджав, що звільню, та де там… Вона виявляє свою симпатію до мене не найкращим чином. Тим паче це ж робота! Не люблю службових романів, а заводити їх та ще й з ким – з секретаркою – точно не буду. Швидше звільню її та знайду нову. Але ж дівчина добре працює, старається. Точно для того, щоб справити на мене враження. От тільки нехай і не мріє!

– Ліє, якби я хотів кави, я б вас покликав, – діловим тоном сказав і сів у крісло. Треба вже взятися за роботу.

– Але ж я почула, що ви говорите… гадала, що кличете… – знову сором'язливо промовила.