Глава 9. Відповідь

Глава 9. Відповідь

«Буває, що при знайомстві з людьми ми наділяємо їх часом неіснуючими якостями, щоб їхні обличчя стали нам рідними, своїми.»

Ельчин Сафарли

«Мені тебе обіцяли»

***

Еріка

В моїй пам'яті спливли останні два роки сімейного життя. Я пригадала повністю все, з чого це почалося… але так і не змогла дати відповідь на основне питання: хто ж винен у цьому? Я… чи Раян? Якщо дивитися з мого боку, то, звісно, Раян, бо чоловік не приділяв мені уваги, ігнорував, ображав… а з його боку, звичайно, я… тому що пішла «на ліво», як він виразився. 

Але ж жінка ніколи не піде туди, якщо її вдома чекають і кохають… А мене хтось чекав? Ні. Мене хтось кохав? Ні! Раян тільки на словах кохає, проте вчинки… суперечать його словам. Та все ж у тому, що розпалася сім'я, винні обоє… не зберегли, не цінували, втратили… а тепер плачемо.

Я повинна була щось відповісти Річарду на його запитання.

– Задумалася, – констатував факт, – отже, щось таки є.

– Так. Я розумію, що ти маєш на увазі. Зі своїми скелетами у шафі я ще досі ніяк не розпрощаюсь. Але не вважаю винною себе в першу чергу.

– Ну, звісно. Яка ж жінка скаже, що вона винна? – скептично мовив чоловік.

– Чекай… а який чоловік скаже, що він винен? – відповіла запитанням.

– Хм… один-один, – посміхнувся весело.

– Квити.

– Я скажу, – впевнено заявив.

– Тобто?

– Я чоловік і я скажу, що винен, якщо дійсно буду не правий у чомусь.

Я шоковано подивилася на Річарда. З Раяном такого ніколи не було. Він жодного разу не вважав себе винним. Чоловік дуже рідко просив пробачення, якщо тільки я збирала речі й він бачив, що серйозно образилася. Всі інші образи йому сходили з рук просто так, бо я його кохала. А ображав він мене  словесно майже щодня…

Після таких невдалих стосунків міряєш усіх однією міркою і саме тому мені зараз важко повірити у слова Річарда.

– Невже? – хмикнула.

– Ти не віриш? Нічого собі. Зазвичай, усі жінки ведуться на мої слова й вірять усьому, щоб я не сказав. 

А це вже цікаво…

– Тобто ти зараз збрехав?

Він дуже голосно розсміявся, від чого я також зайшлася легким сміхом. 

– Ні. Я сказав правду. Просто не зустрічав ще таку жінку, яка б виявила мені протест і не повірила моїм словам, – підморгнув мені.

А виявляється цей красунчик таки не обділений жіночою увагою. Ну я так і думала, до речі. Отже, йому подобається таке життя, саме тому й не одружений. Але це суто мої здогадки, а запитувати щось у нього зараз буде не доречним. Адже ми тільки познайомилися, а я буду лізти йому в душу… Хоча він же поліз у мою!

– І що, багато жінок велися на твої слова?

Надто вже цікавило мене це запитання і я не змогла втриматися. 

– Хм… якщо скажу, що багато, будеш вважати мене бабієм. Якщо скажу, що ні, то суперечитиму своїм словам…

– Хм… Я все й так уже зрозуміла…

– Нічого ти не зрозуміла, – впевнено відрізав. – Я не бабій, якщо тебе хвилює це питання, але кожна жінка, яку б я не зустрічав, беззастережно вірила моїм словам.

– В усьому причина – твоя харизма.

– Хм… Справді? Ти так вважаєш?

– Ем… так, – розгубилася. 

– Цікаво. А я і не знав. І постійно сам себе запитував, чому вони вірять кожному моєму слову. Я все гадав, що вони дурні, тому… 

Я насторожено зиркнула на чоловіка. То він і про мене спочатку був такої думки? Впевнений був, що я йому повірю, як і всі попередні?

Пухкі губи чоловіка розпливлися у посмішці, від чого його обличчя стало нереально красивим. І навіть те, що він відрощує бороду, або ж просто не голився днів п'ять, не псує його зовнішності, а, навпаки, додає певного шарму. Не всім чоловікам так личить, а йому дуже пасувало. Відмітила про себе, що мені подобається неголеність чоловіка.

Еріко, і довго ти будеш задивлятися на нього?

– Дурні жінки? І багато ти дурних зустрічав?

– Багато. Але такої, як ти, не зустрічав, – весело підморгнув і повернув погляд на дорогу.

Я більше нічого не наважилася запитати, тому що не хотіла виглядати, наче черговою «дурною». Але ж його останні слова стосовно мене, збентежили не на жарт… 

Тим часом ми вже приїхали. А шкода… так не хочеться виходити з машини… Я ж можу більше його ніколи не побачити… 

– Зупинись тут, будь ласка, – попросила й чоловік сповільнив рух і став на зупинці. – Дякую, що підвіз, – подивилася на нього востаннє та відкрила дверцята машини.

– Будь ласка, – почула відповідь.

– Бувай. Ще раз дякую.

– Бувай, – посміхнувся наостанок, коли я вже хотіла закривати дверцята автівки.