Глава 8. Пусті обіцянки

Глава 8. Пусті обіцянки

«Не треба вірити обіцянкам. А на світі їх так багато – обіцяють багатство, порятунок душі, любов до труни. Є люди, які вважають себе вправі пообіцяти все, що завгодно. Є інші – ті погоджуються повірити в будь-які обіцянки, аби вони гарантували їм іншу, кращу долю. Ті, які обіцяють і обіцянки не виконують, в кінці кінців стають безсилими і нікчемними. І це ж відбувається з тими легковірними, що хапаються за обіцяне.»

Пауло Коельо

***

Еріка

Сльози котилися рікою від слів Раяна. Обіцянки… Я всім серцем хотіла йому повірити та допомогти… дуже шкода його було у зв'язку з тим, що він котиться на саме дно через алкоголь та своїх «вірних» друзів. Але дитина… він пообіцяв, що у нас буде через рік первісток! Ймовірно, саме це й обеззброїло мене. Я лише в це й повірила! Та пробачила його.

Під час нашої розмови вийшла мама з будинку та сказала, що в мене телефон дзвонить. Я знала, хто це був – Тім… але ж мені було не до нього. Я була в обіймах Раяна… 

Він обіймав мене так міцно, наче вперше. Цілував так ніжно, наче боявся, що я передумаю. Хоча саме цього таки й справді боявся… 

Раян сам попросив вибачення у моїх батьків та їм теж пообіцяв, що такого більше не повториться. І вони пробачили, тому що бачили мої щасливі очі.

Я повернулася до нього і деякий час було все так, наче в нас наступив другий медовий місяць. Чоловік при будь-якій нагоді намагався мене обіймати, цілувати та не випускати з рук. У нас зовсім не було сварок, непорозумінь і розходжень у думках. Приїжджала додому з роботи, а він мене розпитував як пройшов мій день і чи я не втомилася. Я не могла повірити в те, що це дійсно переді мною був Раян. Він дуже змінився, але здавалося враження, що чоловік хоче мені догодити… та я відкидала подалі такі думки.

З Тімом я продовжила спілкуватися в мережі, але вже не так часто. Я вважала його за друга, хоч він був зовсім іншої думки стосовно мене. Чоловік і надалі зізнавався мені в коханні та хотів зустрітися зі мною, я ж була проти. Він подобався мені… але кохання… ні… я кохала Раяна, яким би він не був.

Я розповіла Тіму, що повернулася до свого чоловіка. Він дуже засмутився, це було відчутно у манері спілкування. Але не подав справжнього вигляду. Лише сказав, що це ненадовго… і повторив, що хоче бути зі мною, і навіть приїде сам до мене, де б я не була.

Я повинна була завершити спілкування з чоловіком, оскільки не могла давати йому жодних надій. Я не хотіла, щоб він щось вигадував собі щодо мене, але й припинити наше спілкування не могла з невідомих причин… і саме воно приводило мене в глухий кут, з якого я могла б не вибратися, якби не один випадок…

Одного вечора Раян раніше повернувся з роботи, а я в цей час спілкувалася з Тімом. Я швидко поставила чат у приховані, але повідомлення від нього прийшло раніше, ніж я встигла це зробити… і це почув Раян… 

– Чому не переглядаєш повідомлення? – поцікавився.

Я ж собі місця не могла знайти. Дуже розхвилювалася, що аж руки почали тремтіти. Поглянула на телефон, повідомлення ніде не було… я знала чому, бо це ж прихований чат. Але звук то був…

– Та це, ймовірно, від банку, – зробила припущення, – знову зі своїми кредитами, – і поклала телефон.

Раян разом з його недовірою і найвищим рівнем ревнощів не повірив мені.

– Покажи, – попросив і взяв мій телефон до рук. – Де воно?

– Та ось же.

Зайшла у повідомлення та показую йому справжнє повідомлення від банку, от тільки час…

– Тобі повідомлення тільки-но прийшло, а це – ще три години тому.

Боже… що ж робити? Якщо відкрию прихований чат, то він мені не пробачить… Але й іншого виходу немає, я повинна це зробити. Схоже, нашим подружнім відносинам дійсно прийшов кінець і вже нічого не врятувати…

Раян сам відкрив месенджер, але там повідомлення ніякого не було. Він зайшов у налаштування та відкрив приховані чати, але там запросило пароль. Чоловік дав мені телефон у руки.

– Вводь, – всього одне слово, але в ньому скільки впевненості в тому, що я його обманювала… і це ж дійсно було так – я обманювала… і він це відчув.

І навіщо я тільки продовжувала спілкуватися з ним? Чому одразу, як тільки повернулася до Раяна, не спалила всі мости з Тімом? От як тепер бути?

Я мовчки ввела пароль. Раян вихватив телефон з моїх рук і почав читати переписку. А там повідомлення за всі два місяці спілкування… і не тільки повідомлення, а й фото – і мої, і його… ми скидали одне одному фотографії, селфі та робили один одному компліменти. Та от тільки від Тіма були ще й слова кохання… і прохання зустрітися, бути з ним… 

Еріко, ти дурепа? Навіщо ти зберегла весь чат? Чому не видалила його? Адже можна було б хоч щодня видаляти всі повідомлення й не було б тоді так незручно перед Раяном… хоча все одно провина на мені була… як не крути.

Я психанула, зняла та кинула обручку, не дивлячись, куди вона полетіла… я просто знала, що він мені не пробачить. Раян надто гостро реагує на зраду, тож не пробачить… ніколи. Я вийшла з квартири, сіла на лавці та розплакалася. Плакала так гірко, як ще ніколи. Хвилин через десять почула стук дверима квартири та побачила спину Раяна, який направлявся невідомо куди. Побігла за ним…