Глава 5. Зустріч двох сердець

Глава 5. Зустріч двох сердець

«Зустріч двох особистостей подібна контакту двох хімічних речовин: якщо є хоч найменша реакція, змінюються обидва елементи.»

Невідомий автор

***

Еріка

До пів ночі не могла заснути. Раян знову кудись поїхав, а я все гадала, куди. Яка ж я дурепа! Він же сам мене покинув… не живе зі мною, а я, як справжня ідіотка, хвилююся за нього, думаю, де він спить і що він їсть… Боже… Ще світ таких дуреп не бачив, як я… 

Вранці прокинулася з хворою головою. Вона в мене останнім часом дуже часто болить. Мабуть, знову мігрень. Іноді буває такий біль, що навіть вночі прокидаюся через нього, тому пігулками й кавою тільки й рятуюся. А все ж моя тримісячна депресія… вилазить мені боком.

Зробила собі каву й тости. Пігулку пити не хочу, й так щодня їх приймаю. Можливо, знову тиск знизився, тому кава в цьому випадку допоможе його підвищити, а також збадьорить мене. Якщо ні, то лише тоді прийму таблетку.

Прийняла душ та збираюся на роботу. Їхати далеко, за двадцять кілометрів, тому потрібно завчасно виходити з дому, щоб встигнути на міський автобус. 

Одягла легку, проте сувору офісну сукню. Сьогодні передають синоптики спекотний день. Волосся розпустила вільними хвилями, бо дуже його люблю.

Головний біль після випитої кави минувся, тож це добре. Хоч не буду ходити на роботі з зіпсованим настроєм через нього.

Цілий день провозилася з документами та замовниками. Я працюю офіс-менеджером у рекламній компанії, яка знаходиться в центрі Києва. Роботи дуже багато. Потрібно догоджати клієнтам-замовникам, щоб не втратити їх, адже від цього залежить бюджет компанії. Буває так, що кави немає коли випити, про обід взагалі мовчу. Мій керівник робить мені зауваження стосовно обіду, але ж якщо в моєму кабінеті сидить клієнт, як я можу його вигнати, сказавши, що в мене обід? Тож і доводиться працювати в такому режимі. 

Вже неодноразово хотіла змінити роботу, бо вона мені жодного задоволення не приносить: ні морального, ні матеріального… проте все чомусь терплю та щось очікую.

Стою на зупинці та чекаю автобуса після важкого робочого дня. Щось водій затримується, а мені їхати додому дуже далеко. І це перша причина, чому я хочу змінити роботу. Або ж швидше вже зміню житло, коли розлучуся з чоловіком… 

Звичайно, я б постояла та почекала міський транспорт – це зовсім не страшно, але ж надворі така спека навіть увечері, що дихати немає чим. 

Біля мене проїжджає машина відомої крутої моделі. Звичайно, для центру Києва це не рідкість, тому що тут багато заможних людей проживає, але те, що саме ця автівка зупиняється біля мене, дуже дивує. Дивлюсь на номери автомобіля – не знайомі, хоча у моєї подруги, здається, такої ж самої моделі машина, проте номери не співпадають. 

Несподівано водій зупинився навпроти мене. Я спостерігаю за всім дійством. Скло дверцят опускається та з салону виглядає надзвичайно приємної зовнішності чоловік. 

– Вам за місто? Я можу підвезти, – пропонує, а я обернулася на всі сторони чи бува не до іншої людини чоловік заговорив. Проте нікого поряд зі мною на зупинці не стояло.

Декілька секунд я вагаюсь. Одного разу була вже довірилася незнайомому чоловіку та сіла в машину. Незнайомець грошей брати не хотів, проте почав пропонувати непристойні речі, через що я злякалася та слізно благала його зупинити автівку. Він зжалівся та відпустив мою тремтячу душу. Мені тоді просто пощастило, бо міг би десь затягнути й згвалтувати. Але минулося і слава богу. З тих пір я остерігаюся незнайомців на крутих автомобілях. 

Але цей красунчик… чомусь вселяє довіру своєю зовнішністю. 

Я тремтячими руками забрала свою сумку з лавки на зупинці та ватними ногами пішла до машини незнайомця. 

А якщо і цей буде непристойно приставати або щось пропонувати в тому роді? Чи зможу я за себе постояти? Зможу, звісно. Навіть не вигадуй, Еріко. Все буде добре.

Такими думками заспокоювала себе та відкрила дверцята салону й нарешті сіла на пасажирське місце біля водія.

– Доброго дня. Дякую, – подякувала чоловіку за допомогу.

Як я не намагалася заспокоїти свій голос, проте звучала в ньому пересторога. З переляку навіть двері не закрила з першого разу. А що, машина крута, не хочу гепати, щоб не розгнівати його власника. Хто його знає, які у нього наміри.

– Доброго дня. Закрийте сильніше, будь ласка. Не бійтеся, – прозвучав поруч спокійний, рівний і такий мелодійний голос.

Від приємного звучання голосу незнайомця я заспокоїлася. Хвилин п'ять ми їхали та обоє боялися порушити тишу. Точніше, нашу мовчанку не порушували, тому що в салоні грала приємна атмосфера зарубіжної творчості музикантів. Я заспокоїлася остаточно, але дуже бажала почути його відтінки голосу ще і ще. Проте ж не буду я першою починати говорити! Мабуть, таки страх сидів у мені й чатував своєї миті. Внутрішній черв'ячок гриз мене зсередини не просто так.

Ось чарівний незнайомець почав прикручувати музику все тихіше та я зрозуміла, що таки заговорить першим.

– Ви де виходите? За містом? – раптово прозвучало запитання.