7. Знову підземелля.

Вони їхали мовчки. Мікас вивів машину у напрямку до міста. Він їхав в роздумах. Мікаса вразило те як його прийняла літна жінка. Він згадав, як колись зі сльозами його проводжала в міжзоряну подорож його мама. Перед його очима повстав образ його найріднішої людини, яку він вже ніколи не побачить, якій пообіцяв повернутися живим і здоровим, але час пройшов і вже нічого не повернути. Він згадував батьківський будинок. Мамині теплі й лагідні руки, смаколики, якими мама його в дитинстві що дня частувала, як він ще маленьким хлопчиком грався з батьком, хоч той і не був таким лагідним, та він був добродушним чоловіком і ні коли не змушував сумніватися у своїй батьківській любові.

- Чому такий сумний? - вирвала його зі спогадів Марина.

- З чого ти взяла? - поцікавився Мікас. Так, вона мала рацію, йому зараз було сумно як ні коли, та він зберіг спокій на своєму обличчі.

- Не знаю. Як би ти не робив морду цеглиною, та я чомусь в тебе на лобі це бачу. Як наче написано, що тобі зараз сумно до болю. - На що хлопець лише мовчки мигцем глянув на неї.

- А куди ми зараз їдемо? Хіба нам не за село потрібно до того бункеру? Тобто на корабель.

- Як ти вважаєш, я твоїм батькам розповів що зараз живу в місті, а повезу за село, як би вони це сприйняли?

- А. Ну так, батько б подумав чорті що.

- Можу тебе заспокоїти. Він і так думає про нас, як ти кажеш, чотрі що.

- Це він тобі сказав, поки я збиралася?

- Він мені друге сказав, поки ти збиралася. - посміхнувся Мікас.

- Тоді звідки ти знаєш, що він подумав про нас?

- Звідти, з відки ти знаєш що мені щойно було сумно.

- Це як?

- Прочитав у нього в голові, так би мовити.

- Тобто, ти хочеш сказати, що я зчитала твої емоції?

- Так.

- Ти вмієш читати думки? - насторожено запитала.

- Так. - з посмішкою відповів.

- То чому я твоїх думок не бачу, чи не чую? Чи як воно взагалі проявляється?

- По перше - в мене немає думок у твоєму розумінні.

- Тобто?

- Не спіши й не перебивай.- подивився він на Марину, а потім перевів погляд на дорогу - Ваше мислення в більшості випадків словесне. Інколи прикрашене візуальними образами. Твоя голова заповнена суцільною кашею з різних думок, емоцій і картинок, які крутяться хаотичними вихорами. В нас немає такого мислення. Тобто в нас є думки, але це скоріше образи та емоції, і в нас вони більш упорядковані. Ми не займаємося самозгризенням різними негативними емоціями чи згадками, хоча і таке інколи буває, та дуже рідко. Чому ти не побачила моїх думок? Тому що ти поки що не вмієш. Якщо емпатичне сприйняття вам ще доступне, то зчитування мислеформ та мислеобразів для вас недоступне, хоча є винятки з одиниць на всю вашу планету. Ти напевно вже зможеш це зробити, але тобі треба навчитися.

- І як цього вчитися?

- Я навчу тебе. Як і усього що вмію, і на що ти будеш здатна. Можеш в цьому не сумніватися.

- Хм, а це, мабуть, цікаво, знати що думають про тебе. Або коли тебе намагаються надурити, а ти це вже бачиш.

- Так, за вами аборигенами цікаво  поспостерігати. У вас це на генному рівні закладено, брехати один одному.

Мікас вивів машину на трасу, проїхали декілька кілометрів і він вивернув в бік ґрунтової дороги. Їх протрясло якийсь час грунтовкою, поки вони не виїхали до того місця, де Марина колись провалилася під землю. Дівчина повернулася з тужливим поглядом в бік села. Мікас щось натис на своєму наручному годиннику і раптом земля в декількох метрів від них почала підніматися, відкриваючи зів величезних воріт до підземного ангара. Мікас спрямував машину під землю, і коли вони були знизу, то діра в землі за ними закрилася. Вони опинилися в тому самому приміщенні, куди вона минулого разу примудрилася провалитися. Потім Мікас знову щось поклацав на годиннику, і перед очима Марини, як тоді, спалахнуло яскраве світло. Вона знову відчула, як наче втратила вагу, наче її підхопив вихор і переніс в невідомому напрямку. Мить, і вони в машині сиділи вже біля літальних суден в тому ж ангарі, де вона опинилася понад місяць тому.

- Що це було?

- Телепорт. Рити тунелі до воріт ангара, або шлюзу було б дурнею. Якщо хтось раптово натрапить, то нас можуть викрити. Ми про це подбали багато часу тому. Зробили телепортаційну залу під землею, за допомогою якої можемо вирушати навіть на невеликому шатлі.

- А якщо і цю вашу, теле...якусь там залу викриють?

- Вони все одно нас не знайдуть. Телепортом можна керувати або з середини корабля, або дистанційно за допомогою спеціального передавача - показує сій годинник на руці.

- Я була минулого разу в тій залі, але в мене ніякого браслета не було, а ви всі спали. То хто ж тоді дистанційно мене сюди переніс?

- Щіа тебе помітила. Це вона все влаштувала.

- Але навіщо їй це було потрібно?

- Вона діяла за протоколом.

- Дивно це все. Наче не зміною. - важко зітхнула - А тут окрім тебе ще хтось є?

- Я ж тобі казав, весь наш екіпаж. - Мікас відчинив дверцята і вийшов з машини. Марина зробила те саме. І пішла слідом за чоловіком.