4. Марина в лікарні.

Нарешті надворі вже було досить тепла весняна погода. Марина з одногрупниками вийшла на спортивний майданчик намотувати кола, а це не мало не багато на два кілометри по нормативах. Дівчина терпіти не могла такі довгі забіги, але робити нічого, треба пихтіти добре, щоб на наступний семестр стипендія за успішність була забезпечена. Підлітки вишикувалися в шеренгу, і почали розминку. Вчителька скомандувала всім вийти на бігову доріжку і після команди свистка юрба підлітків мляво побігла колами.

Марина бігла вже четверте коло, і все б нічого, та раптом в її очах почало темніти, ноги переплутались і дівчина розпласталася на щебені. Тетяна Анатоліївна швидко підбігла і почала її трусити, намагаючись привести до тями, та все було марно. Потім вчителька скомандувала самому здоровому хлопцеві узяти дівчину на руки. Непритомну дівчину понесли до медпункту, і решта групи гуськом поквапилися слідом за вчителькою, перешіптуючись дорогою за спиною фізручки.

 Медсестра оглянула дівчину. Піднесла ватний тампон з нашатирним спиртом і Марина нарешті отямилась.

- Марино, як ти себе почуваєш? - запитала стурбовано медсестра.

- Перед очима все пливе, болить і шумить в голові.

- Так. - щось почала виводити ручкою в себе в журналі - Я про всяк випадок викличу швидку.

- Що?! Світлана Федорівно, то зайве, мені вже краще. Не треба швидку. - замахала заперечно піднімаючись на м'якій канапі.

- Марино, це вже не перший випадок за останній тиждень. Нехай тобі на стаціонарі проведуть повне обстеження. Не вистачало, щоб ти в нас ще завернулася на уроках, писанини потім і проблем не обберемося, а особливо мені доведеться нести відповідальність.

- Ну який ще стаціонар?! У нас скоро сесія!

- Так, дівчино! Сесія сесією, а ти ще молода, а вже такі проблеми маєш. Краще дбати за своїм здоров'ям з молоду. Екзамени ти завжди перездаси, а якщо якусь онкологію проморгаєш, чи ще якусь заразу, то здоров'я не перездаси, зрозуміла?

-Але...

- Ніяких але! Запам'ятай, дитинко, хвора жінка ні кому не потрібна, а ти ще ну зовсім молодесенька.

Через пів години Марина їхала в кареті швидкої допомоги. Вона зателефонувала батькові, розповіла про те що сталося і попросила, щоб той привіз їй постільне й одяг з капцями.

В приймальній міської лікарні дівчину оглянули, заповнили медичну карту і повели до терапевтичного відділення.

Палата була на шість ліжок. Біля кожного стояли старі дерев'яні, мабуть, доісторичних часів, тумбочки, вифарбований білою фарбою поверх нескінченної кількості шарів старої полущеної фарби. Хоч в палаті нікого і не було, та було видно, що три ліжка були застелені різними простирадлами, а три інші з голими матрацами та подушками.

Марині видали лікарняні постільну білизну, та вона не спішила засилати нею своє ліжко. В неї вдома на такому ганчір'ї хіба що Вєста спить, або на рядна для сіна, худобі носити.

Через деякий час прийшли інші хворі, дві літні жінки, і одна років сорока. Почали знайомитися, та дівчина не дуже охоче йшла на контакт. Якийсь час вони потеревенили про те та се, та їх перебив стук у двері., потім зазирнуло пухкеньке, розмальоване бойовим жіночим макіяжем обличчя медичної сестри

- Марина Скиба, там на вас чекають відвідувачі. - і зникла залишивши двері відчиненими.

Марина поспішила слідом за медсестрою. Батько з дружиною стояли біля спортивної сумки. Марина все не могла налюбуватися батьком в чистому новому одязі. Вона вже і забула, коли в останнє бачила тата в новому одязі. За життя він звик, як і усі хто живе в селі, вдома копирсатися в старому штопаному запраному дранні, а в чистий одяг вдягався лише як десь у гості на гулянку, або якщо дружина його майже за шкібарки й майже волоком потягне до місцевого клубу на концерт, або до міста, і то, якщо на ринок і своєю машиною, то все одно у штопаному рвані.

- Серденько! - першою закохала Алла Андріївна - що ж ти нас так лякаєш, що із тобою? Сподіваюся це щось не серйозне?

- Та я ще поки сама не знаю. Мене тільки недавно привезли сюди, покололи пальці з венами, а вже зранку погонять по лікарях і таке інше. Та ви проходьте, це ж не інфекціонка якась.

- Та що тут думать? - мовив батько дорогою - Ото як вона шарилася де попало, от скоріш і залетіла, даю зуб за два, стовідсотково в зальоті! Ось побачиш, жінко.

- Та ні з ким я не шарилася! Зрозуміло?! - визвірилася Марина роздратовано - І я не діва Марія, щоб вагітніти від святого духа, хіба що вітром швидше надує!

- Ага, ага. Транди по більше!

- Та кому я доказую?! - Махнула рукою дівчина, відкриваючи двері до палати.

Батьки прослідкували з сумками за Мариною в середину. Привітали з сусідками по ліжках. Алла Андріївна прийнялася діставати з однієї сумки постільну білизну і швидко заправила ліжко, хоч Марина і просила залишити цю справу їй, та жінка тільки відмахнулася. Потім дістала халат, пару чистих футболок, декілька комплектів спідньої білизни, шкарпетки, і пару спортивних костюмів. Потім відкрила другу сумку, і почала з неї діставати банки з закрутками, пластикові контейнери наготовленої їжі, пакети з цукром і сіллю, пачку ліптона в пакетиках,  різні цукерки з печивом. Потім слідом з'являлися з сумки різні овочі та фруктів.

- Матінко моя рідна! Чи ви зовсім здуріли?! - сплеснула шоковано Марина руками - Куди ви стільки приперли?!

- Як це куди?! Чи я не знаю як годують в цій лікарні?!

- То ви вирішили, все відділення нагодувати? Нащо стільки було тягти, я ж не з'їм стільки, воно пропаде і викинеться!

- Та чого це пропаде? Я пам'ятаю що на кухні стояв холодильник.

- Угу, а перед цим повикидати те що там вже лежить.

- Марино, годі тобі вже! Я ж не на один день тобі наготувала, ми ж з татом не зможемо кожного дня мотатися, а тобі ж треба сили набиратися, щоб швидше одужати.

- Ну так, ну так. - вклинився нарешті батько - Тим паче, що ти тепер їстимеш за двох, а може й трьох. Хто зна, скільки тобі солітерів підкинув твій хахарь.