3. Мікас

В залі гіперсну темрява змінилася на м'яке освітлення. В не освітлених прозорих капсулах, наче мерці, спали гіперсном близько двох десятків членів екіпажу. На кожній із камер, на корпусі блимали панелі з життєвими показниками.

 Мікас лежав в одній із камер. Його дихання поступово відновилося набираючи частоту подихів. Приладна панель показувала показники майже зупиненого пульсу, до кілька ударів у хвилину, дихання - до двох на п'ять хвилин, температура тіла - знижена до п'яти градусів вище нуля. Раптом його обличчя осяяло м'яким світлом. На табло панельного екрана світився надпис активацію режиму пробудження, і показники життєдіяльності помітно почали підніматися в гору. Скло камери згодом запотіло від його подиху. Потім кришка капсули з шипінням почала підніматися і стала майже вертикально, з невеликим нахилом за головною частиною.

Через деякий час показники тіла прийшли до норми. Мікас почав поступово пробуджуватися і ворушити кінцівками у вісні. Потім розплющив очі та скляним поглядом пройшовся по залі й потім знову занурився в сон на кількох годин. Врешті він прокинувся остаточно від того що змерз. Він із прикладеним зусиллям підвівся в капсулі, розтер руки й ноги. Потім перекинув ногу через край капсули тримаючись руками за бортик, та невтримаши рівновагу вивалився мов безпомічний малюк на холодну підлогу. Мікас спробував підвестися, та сил в його тілі майже не було, холод сковував все тіло. Зазвичай під час пробудження мали знаходитись поряд медики, щоб допомогти та пом'якшити сам процес, але в їхній ситуації це небачена розкіш. Мікас натиснув кнопку у підніжжя капсули й з боку виїхала поличка з його спідньою білизною та спец одягом.

Мікасу довелося потратити чи мало зусиль, щоб одягнутися, та поки він закінчив, м'язи нарешті згадали свої функції остаточно і він уже міг майже впевнено стояти на ногах, хоча слабкість у всьому тілу відчувалася чи мала.

Хлопець озирнувся залою, і зрозумів, що прокинувся знову лише він один. Отже, нічого досі не міняється. Подумавши що як за звичай, прийшла його черга провести планову перевірку корабля, та системи життєзабезпечення, а також стан усього екіпажу. Були острахи ще багато черг тому, що рано чи пізно ресурси почнуть закінчуватися і заряд реактора почне вичерпуватися. І тоді або непомітна смерть забере поступово усіх, або доведеться підійматися всім для подальшого розв'язання питань в їхній ситуації.

Мікас пройшовся майже темними коридорами до окремої столової для екіпажу. Підійшов до харчового синтезатора, шлунок смоктав від дикого голоду, хотілось усього по смачніше і по більше, та пам’ятаючи свої попередні пробудження і реакцію свого організму на надмірне набивання шлунку, він як і попередні два рази, обрав легенькі страви з поживного бульйону, кількох крекерів і енергетичного напою. Трішки почекав поки синтезатор по черзі приготує і видасть його замовлення. Намагався не звертати увагу на мертву тишу, яку навіть синтезатор ледь помітним звуком майже не міг перебити. Хлопець уже звик, що останній час, коли він був при пам’яті, він проводив в цілковитій самотності й, як і всі бранці цього судна на своєму чергуванні, єдиним доступним способом комунікації між собою так це залишати один одному повідомлення починаючи від зібраного спостереженням звіту, привітань, співчувань, або розпустити соплі, ну або різні жарти, щоб бодай якось відволікати один одного від суцільної самотності, також вони могли спілкуватися з бортовим ШІ, але про що з нею можна балакати, хоч в неї окрім самонавчання інтелекту, імітації почуттів та емоцій, та ця ШІ була відносно молодою, і досвіду ще не достатньо назбирала, щоб з нею можна було потеревенити про життя.

Після приймання їжі Мікас пішов до командного пункту(?) знайомими, досить добре вивченими коридорами. Там його зустріла Щіа з привітанням.

- Привіт, Щіа, чому мене не зустріла в залі гуперсну?

- Привіт, капітане. Я прослідковувала за вашим пробудженням дистанційно. Минулого разу ви мене проганяли брудною лайкою, тож цього разу вирішила вас не турбувати.

- Від коли це ти стала образливою? - ШІ не відповіла - Гаразд - відмахнувся він - Я так розумію ніяких новин? Усе по старому і без змін?

- Чому ж без новин? - хмикнула голограма - Хоч особливих змін і не має, проте новини є, і досить важливі.

- Хм, доповідай.

- В цілому стан корабля стабільний. Не зважаючи на ґрунт і погодні умови на поверхні планети, стан обшивки не змінився, герметичність також зберігається не ушкодженою. Всі системи працюють належним чином. Рівень заряду реакторів допустимий для повернення у рідну зоряну систему. Ресурсів для тривалої подорожі також вистачає. Деякі ресурси, такі як воду і кисень можна оновити. Що до програмних систем і систем життєзабезпечення вони збереглися майже без змін і мають задовільний стан. - відрапортувала ШІ - А тепер щодо новин. У корабля тепер новий власник. - замовкла після цих слів і спостерігала за реакцією Мікаса. Той аж поперхнувся енергетиком і ледь не звалився з крісла. Він подивився на неї здивовано.

- Що? - тільки й зміг запитати відкашлюючись.

- За законами Галактичної Конфедерації, будь-яке загублене судно протягом п’ятисот років вважається зниклим безвісті, зараховується покинутим, і перший хто його знайде автоматично стає його власником.

- І хто з екіпажу тепер став власником цієї посудини? - запитав якось не дуже впевнено.

- За законом ні хто з членів екіпажу не може стати власником, якщо не відбулася передача попереднім власником. А якщо корабель отримує статус зниклий безвісті, то вважається, що екіпаж не впорався зі своїми обов’язками, і саме з їх вени судно набуває статусу нічийного, а отже, ні хто з вас не може вступити у власність.

- То, хто ж тоді новий власник? - запитав шоковано.

Перед Мікасом з’явилася голограма молодої дівчини в натуральних розмірах, років двадцяти на вигляд. Вдягнена в просторовому забрудненому одязі. Її руки та лице також було забруднене пилом і грязюкою. Зріст приблизно метр шістдесят, статура трохи худорлява з правильними формами. Темно русе волосся зібране на потилиці у хвіст, очі зелені.