2. Що то за гриби

Коли марина прийшла до тями, та жінка так і продовжувала стояти над нею. Кришка камери розкрилася і роз’їхалася ховаючись десь під кріслом. Марина ще досі відчувала якусь слабкість, обережно підвелася і для того, щоб злізти з досить таки високого крісла потягнулася, щоб притриматись за руку жінки, але рука пройшлася повітрям і вона звалилася на підлогу пролетівши прямо крізь жінку. Її здивуванню не було меж. Марина перекотилася на п'яту точку і завмерла витріщившись на незнайомку шоковано. Невже перед нею привид? Чи ця жінка лише віртуозно вивернулася, що та шваркнулася лобом об металеву підлогу?

Жінка спостерігала мовчки за реакцією прибулиці. Марина спробувала її торкнутися знову і з роззявленим ротом дивилася, як її рука проходить через їх тіло. Від пережитого в неї наче стисло в одному місці. "Невже таки привид?" Подумала вона, а потім припустила, що перед нею можливо голограма. Хто зна до чого могли дійти технології, судячи з побаченого нею за цей час. Але питати в незнайомки Марина чомусь не наважилася, їй хотілося як найшвидше повернутися додому, та забути про цю пригоду, як про страшний сон.

- Прошу слідувати за мною. -  промовила жінка-привид вказавши жестом слідувати за нею.

Марина отетерівши пошкандибала слідом не проронивши ні слова. Вона не могла зрозуміти, чому ця тітка весь цей час прикидалася дурною, якщо таки вміє говорити українською, але запитати щось не наважилася знову.

Вони знову повернулися назад до "тронного" приміщення. Марина таки ризикнула подати голос.

- Вибачте, будь ласка, за те що я випадково вдерлася сюди, але як мені вийти звідси?

- Я вас обов'язково проведу на зовні, вам лишилося зробити останню процедуру. - Жінка підвела її до одного з екранів, на якому з’явилися зображення облич кількох людей. Дівчина глянула на неї запитально, не розуміючи що від неї знову хочуть. Жінка-привид показала, що можна тицяти пальцями міняючи зображення місцями. Марина почухала потилицю, так і не зрозумівши, що від неї хочуть почала бавитися, тягаючи обличчя по екрану туди сюди. Потім передивилася в останнє на невідомі їй лики. Одне з облич якогось молодика їй здався симпатичним, і Марина чомусь вирішила розмістити його з самого верху над усіма.

- Ваші зміни зафіксовано та внесені до реєстру. Персонал згодом буде сповіщення про зміни. - промовила Голографиня.

- Жіночко, я перепрошую, та я хочу вже додому і їсти.

- Додому? Добре. Куди вам потрібно?

- А можна запитати?

- Так, звісно.

- Якщо ви таки розмовляєте українською, чому ви одразу не почали розмовляли нею?

- На той час в мене в налаштуваннях не було цього мовного пакета. Поки тривала процедура з вашого відновлення, я відновила зв'язок та під'єдналася  до супутника, щоб завантажити потрібний мовний пакет.

- А. Тепер зрозуміла "хоча ніхера не зрозуміла" - додала собі подумки - То як мені вийти звідси та повернутися додому?

- Я можу вас провести тим шляхом, яким привела вас сюди.

- Ну то я можу піти? - перепитала надоїдливо.

- Так, звісно. Ви можете робити що хочете, і ходити куди хочете. Це ваше законне право.

- А тут іще хтось є? - перепитала Марина про всяк випадок.

- Так. Деяких з них ви бачите на екрані.

- А чому я тут нікого не бачила? - Марину наче обдало окропом від почутого.

- Бо вони ще сплять.

- Ну то я тоді пішла? - Вирішила таки Марина змитися по швидкому, доки тутешні працівники не прокинулися. “Хтозна-що це за секретний бункер такий, ще по голові настукають, або взагалі розберуть на запчастини, та шукай вітру в полі.” додала собі подумки.

- Як хочете, ви вільні. Ходімо зі мною. - та направилася до виходу посадивши дівчину за собою - я проведу вас до самої брами.

Поки жінка-привид вела її коридорами у зворотному напрямку, дівчина вирішила по розпитувати.

- Вибачте, та я так і не запитала як вас звати?

- Мене звати Щіа.

- Що за дивне ім’я таке? А мене Марина.

- Так, я пам’ятаю.

- А ви тут давно?

- Сімсот років приблизно.

- Ого! Ви досить добре збереглися. "Таки привид" - подумала собі - Я так розумію це у вас якась таємна організація? - ризикнула про всяк випадок запитати.

- Так, ми весь час були в прихованому режимі.

- Чому, якщо не секрет?

- Ми прибули сюди з розвідувально-дослідницькою експедицією. На той час наша база даних не була оновленою, і ми не знали достеменно, ким саме ця система була зайнятою. Нас зустріли з агресією. Намагалися спочатку захопити, а коли зрозуміли, що в них це не вийде, вони почали спроби нас збити, і командир не зміг вигадати ні чого кращого ніж причаїтися, щоб перечекати до кращих часів. Ми спостерігали за тим, як нас шукали. Інколи були спроби втекти з планети, але нас ледь не виявили. А потім відбулася катастрофа через падіння астероїда, яка і допомогла нам врешті сховатися. Інколи члени екіпажу прокидалися, щоб перевірити зібраний мною звіт, справність обладнання та системи життєзабезпечення.

Марина слухала розповіді привидки, і чомусь їй прийшла думка, що ті всі люди не сплять, а вже давно повмирали за ці сімсот років. А ця істота досі так не вважає. Дівчина вкотре вдавалася в питання, що ж ця жінка таке, але знову питати не наважувалася.

Нарешті вони вийшли до величезного бункера. Щіа підвела дівчину до великого кола на підлозі. Вони вступили в нього вдвох і їх огорнуло яскраве світло, як і того разу. Марина проморгалася і зрозуміла, що вони опинилися знову в тій самій попередній середньовічній кімнаті. Щіа стояла поряд, вона спрямувала погляд на стелю, яка потім почала розсуватися, і зі створок почала сипатися земля. Отвір відкрився приблизно до двох метрів завширшки вздовж усієї довжини приміщення. З ущелини дивилася на дівчат темрява. У самій горі, назовні ледь проглядалися яскраві цяточки зірок. Марина зрозуміла, що вже ніч. Вона почала вибиратися рихлою землею на гору. Земля під ногами почала осипатися та дівчина таки вибралася назовні. Оглянулася до низу, звідти просочувалося світло і Щіа продовжувала стояти глибоко внизу. Потім Марина помахала їй рукою і щілина з металевим шумом закрилася, лишаючи по собі глибоку яму в ґрунті.