Глава 16 (XVI)

Догу. Лариса-Кадер. Життя в Догу було не таким як в Вилаяті. Я здається вже говорила що в Вилаяті нас хоч за людей вважали, вклонялись, адже ми були дружинами Еміра. В Догу ми звичайні вдови. Вкотре я впевнилась що в Турані без чоловіка жінка ніхто. Ще вчора ти була Еміршою, сьогодні ти вдова Еміра. Не дарма кажуть: “Ніщо не вічне”. Халід хоч і грозився влаштувати нам “солодке життя”, втім не занадто сильно дошкуляв. Можливо щось чи хтось його стримував, а можливо в нього прокинулась совість, яка не дозволяла причинити зло жінкам з дітьми. А можливо він вважав нас недостойними ворогами. Справжній воїн не стане воювати з слабими ворогами, він завжди буде вибирати для себе рівних собі. Не скажу що наше життя стало непримітним, одноманітним, скучним. Навіть в Догу, який був по масштабу менший за Вилаят, ми знаходили собі заняття. Анаханим продовжувала займатися благодійністю. Басура займалася виховання своєї наймолодшої, і єдиної присутньою з нею донькою, Наірою. Після повторного заміжжя Мансі, і Нілам, Друга Емірша страшно боїться втратити свою третю доньку, тож всіляко намагається провести з нею кожну секунду. Хто знає, що нас очікує завтра? Хаяла і Шахназ, будучи свідками заміжжя своїх падчериць, теж огорнули своїх дітей турботою. Доньки це чудово, і все я рада що в мене сини. Та все ж я як матір хвилююся за їх життя. Я все ще не полишаю надію вирватись з Турану. Знаю, це жорстоко по відношенню до сім'ї Маджида, і до самого Маджида, він скоріш всього хотів би щоб його сини виросли там де народилися, але я боюсь залишатись в Турані, де від мене, як від жінки, мало що залежить. Ми, сім'я Маджида, знаючи що Маджид живий, не можемо нічого вдіяти. Наші сльози, благання для Фейсала пустий звук. Інші Сардари теж дивляться на нас божевільних вдов, які ніяк не хочуть прийняти смерть свого Еміра. Час від часу ми, від Нілам і Жомарта з Мамлакату, получали листи. Нілам за рік в Мамлакаті повністю вивчила їх мову, можливо тому що мамлакатский трохи схожий до туранского. Дітей вони поки що не планують, вірніше Тегін, погодився терпеливо чекати, коли Нілам сама цього захоче. Війна в Мамлакаті все ще йшла, проте про неї ні Принцеса, ні Тегін, ані слова не писали, а ми не випитували. Мансі з Бейляром подружилася, принаймні перестарала його сторонитись, як це робила в перші місяці сімейного життя. Проте з дітьми вони теж не спішать. Бейляр, як і його родич Жомарт, не хоче тиснути на свою юну дружину, за це Басура йому дуже вдячна, кожен день молиться за його здоров'я. А от сім'я з Жамбилу, навпаки потішила нас поповненням. Народження Принцеси Махи, дуже потішило молодих батьків, і дуже розчарувало Орхана. На нареченні другої Принцеси, за святковим столом, Халід пожартував щодо народження другої онуки

-Схоже ти, Татул, заразився від Маджида, плодити доньок! Якби там не було, не зупиняйся! Моя донька щаслива з тобою, а значить вона готова народжувати тобі стільки, скільки пошле Всевишній! Проте не забувайте, доньок теж корисно народжувати, та все ж син ніколи не помішає! Я не Орхан, який вимагає від тебе плодити синів. Плоди дітей скільки влізе, просто пам'ятай що від наявності сина, залежить майбутнє твоє сім'ї!, і твого особистого роду. Донька вийде заміж і буде продовжувати рід свого чоловіка, син же завжди буде продовжувати рід свого батька!

Щодо сина Халіда, Кая, той виявився досить непоганим лідером, от би ще його бурхливий характер не виключав в ньому розум. На щастя юному Еміру, пощастило з не менш характерною дружиною, Принцесою Шинаржан, яка досі відмовляється народжувати йому дітей. Зате вона заслужила чималу славу як вміла розпорядниця. Анаханим каже що юнка дуже нагадує їй її в молоді роки Валіде. Малхаз, з слів Анаханим, в перші роки їх сімейного життя не одобряв вмішування дружини в його державні справи, проте наполегливість Анаханим перемогла, і згодом Малхаз зрозумів що без проникливого і гострого розуму його дружини можна зробити чимало корисних справ. Жомарт Тегін читаючи про свою сестру, щоразу зрівнює її з Чолпан Хан. Також від Жомарта ми дізналися що більше року тому, загін Маджида пропав, і з тих пір про нього нічого не відомо. Чолпан і Жомарт приховували це від Нілам, боялись вбити її цим. Юнка сама здогадалася, коли Жомарт замість прямих відповідей на її запитання про батька, різко міняв тему. Мої сини потроху почали говорити, що мені відповідати коли вони почнуть запитувати: “Де наш тато?”, надіюсь до цього моменту Маджид повернеться. Я поділилася з Валіде і сестрами щодо мого бажання виїхати з Турану, хоч Хаяла переконувала мене цього не робити. Анаханим не надто втішилась моєму рішенню, проте не стала мене відмовляти від цього

-Ти матір, тобі видніше як бути. Наполовину я з тобою погоджуюсь, я б теж пішла на все заради моїх синів, все б віддала, аби вони жили. Проте мені не подобається твоя затія вивести трійню. Принци це єдине що залишилося від Маджида, ніхто не дозволить тобі вивести його продовжувачів роду. Якби ж Ількін жив, то цілком можливо ти б змогла трійню вивести, але.. Кадер, зажди не спіши покидати Туран, можливо все зміниться. Ми знаємо що Маджид живий, отже рано-пізно він повернеться додому

-Ми знаємо що він живий, проте ми не знаємо що з ним сталося після засади -в розмову добавилася Хаяла

-Не смій так казати! Маджид живий -огризнулася Басура -Він повернеться і все буде як раніше

-Як раніше нічого не буде -скрутно похитала головою Анаханим -Навіть якщо Маджид повернеться, він не зможе повернути своє місце. В Турані не було таких випадків, щоб покійний Емір повертав своє крісло. Дай Всевишній, щоб він зміг повернутися додому. Якщо на то буде воля Шейха, він зможе почати нове життя в Догу, чи стане Еміром іншого міста, втім Вилаят навряд чи знову буде його Емірством

-Маджид обов'язково повернеться, тільки коли це станеться? Через скільки років? Скільки років нам доведеться терпіти це зневажливе ставлення людей? Скільки років ми будемо боятись за майбутнє наших доньок? Деколи мені здається що нам ліпше погодитись на пропозицію Халіда -сумно промовила Хаяла. В голос з нею ніхто не погоджувався, проте подумки всі розуміли “Хаяла має рацію”.