Глава 4 (IV)

Вилаят. Лариса. Сьогодні нашим хлопчикам виповнився рочок! Сьогодні у Принців перший День Народження! Навіть не віриться, час так швидко спливає, здається тільки вчора я їх народила, а сьогодні їм виповнився один рік! От і наступило велике свято наших маленьких Принців. Сьогодні Мірас, Бесо, Кайрат святкую свій перший день народження. Так-так, сьогодні малюкам виповнився рочок. Аж не віриться. Здається ще вчора вони були зачаті, ще вчора я їх народила, ще вчора вперше притиснула їх до своїх грудей. А насправді це було рівно рік тому. 

Перший день народження Принців, святкував не лише наш Палац, це свято сьогодні святкував весь Вилаят! З доброї волі, Валіде Анаханим, БФ Вилаяту, роздавав їжу і подарки всім жителям міста, як дорослим так і малюкам. Робота в палаці кипіла, слуги снували туди-сюди, в гаремі грала чудова музика, одна наложниці танцювали посередині гарема, інші наложниці трапезували. При чому тут гарем і наложниці? Маджид, вирішив відсвяткувати перший рік наших синів, саме в гаремі, а не в тронному залі, де периметр значно більший, ніж в гаремі, втім, Маджид, хотів щоб разом з нами святкували наложниці. Тож, з його рішенням ніхто не став сперечатися. Наложниці, теж в якомусь сенсі члени нашої сім'ї, тож нехай разом з нами відсвяткують це прекрасне свято. на святкування були запрошені Емір Газінур Сейд разом з онуком Бердо, він як не як наречений Нілам, Татул. Орхана ми не стали запрошувати, не тому що Маджид не хотів цього, а тому що Татул попросив не запрошувати його батька на це свято. Юний Емір був ображений на свого батька, що саме між ними відбулося, він не сказав. Хвала Небесам, здоров'я Газінура покращилося, він навіть перестав замислюватись над своїми похоронами. Завдяки цьому святу, Бердо і Налім нарешті познайомилися, не повірите, діти до сих пір не були знайомі. Газінур, довгий час не поспішав знайомити дітей. Маджиду, на якийсь момент здалося, що Емір Ефрата передумав щодо весілля, насправді все виявилося набагато складніше. В той час поки я носила синів, від хвороби померла мати Бердо. Смерть доньки для Газінура став сильним ударом, ставши матір'ю, я розумію його біль. Впевнена, якби не Бердо, Газінур давно б помер з горя

-Як добре, що наші діти знайшли спільну мову -промовив Сейд, спостерігаючи як Бердо і Нілам про щось весело розмовляють. Я боявся, що Бердо, відмовиться з кимось спілкуватись. Після смерті матері, він більше мовчить. Величезне спасибі, Емір Маджид, за ваше запрошення. Моєму онуку, вихід в люди пішло на користь

-Це вам дякую, Еміре, за те що прийняли наше запрошення. Ми майже рідня, дасть Всевишній, наші діти одружаться, коли для цього прийде час

-Про це рано говорити, Еміре, вони ще зовсім діти, вони навіть не розуміють сенс слова “Весілля”. Не будемо поспішати, на все свій час

Маджид згідно кивнув. Басура з Старшими Принцесами теж були на святкування, впевнена прийти сюда, її змусила Валіде. Тітка Маджида, досі намагається примирити мене з Басурою. Друга Емірша, навідріз відмовляється приймати мене та Принців як члена сім'ї. Мансі з Татулом сиділа в стороні від нас. Я краєм ока помітила, що Старша Принцеса все святкування сидить як надутий індик, а Татул, усіма силами намагається її розважити

Мансі. Сьогодні моїм молодшим братам, виповнився рік. Я навіть братами їх назвати не можу. Розумом розумію, вони не винні в тому що їх мати, вкрала в мене батька, а в моєї мами чоловіка. А от серцем не хочу це приймати! Так я ображена на Кадер і на її синів! Так, я не хочу називати Принців своїми братами! Народження цих дітей, назавжди зробило мою маму нещасною!

-Мансі, я тебе не розумію -ми з Татулом сиділо окремо, я фізично не могла і не хотіла знаходитись в компанії Кадер і її синів -Сьогодні свято, день народження твоїх братів, а ти сидиш немов воду в рот набрала!

-Як мені радіти, знаючи що ці хлопчики відібрали щастя в моєї мами, вірніше не Принци, а їх матір, Кадер! Моя мама вже навіть не плаче по ночам, здається в неї закінчились сльози. Я не можу радіти, дивлячись на цю Кадбану, на цю злодійку, викрадачку і зміюку. Не можу дочекатися того дня, коли ми станемо подружжям, коли я назавжди переїду в твій палац. Я більше не буду бачити цю Кадер і її синів

Татул зітхнув -Я тебе добре розумію, я теж ображався на свого батька коли він брав собі нову дружину. Теж ненавидів його нових Фавориток і Емірш. Тільки яка користь з нашої ненависті до них? Це нічого не змінить. Ти не зможеш змінити те що сталося. Хіба ти не ображалася на Хаялу і Шахназ, коли вони зайняли місце твоєї матері?

-Це зовсім інше. З появою Хаяли і Шахназ, батько не забув про існування мами і нас. З появою іновірки Кадер, для нього перестали існувати і Емірши і Принцеси. Він окрім своїх Кадер і Принців нікого не бачить. Я забула коли він останній раз говорив зі мною як батько з донькою. Тепер всі його думки займають лише Принци -глибоко вдихнувши -Як добре, що ти не такий як мій батько. Татул, я завжди буду твоєю єдиною дружиною? -Татул спершу всміхався, та почувши моє питання, відвів погляд в сторону -Татул, щось не так? Чому ти відвертаєшся від мене? Я чогось не знаю?

-Мій батько, не заспокоївся. Він знайшов мені нову наречену. Ти ж знаєш що, він незадоволений тобою. Тому з моменту наших заручин він шукав тобі заміну. Мені довелося погодитись на нові заручини

-Що? -майже криком вскочила з софи -Ще одні заручини? Чому я про це не знаю?! Хто вона, Татул, хто!? Як ти міг! Ти обіцяв! Ти казав що я буду твоєю єдиною! Ти зробив те саме що мій батько! Ти зрадив мене! Мій батько зрадив моїй матері одружившись на Хаялі, Шахназ, а тепер на Кадер! На цій триклятій відьмі, яка відібрала в нас не лише батька, але й чоловіка у його дружин! -я не говорила, я кричала, вірніше верещала, так що музики перервали музику

-Пробач Мансі, я не знаю. Правда не знаю! -хлопець піднявся на ноги -Єдине що я знаю, вона теж з Сардарів. Її батько далекий родич твого батька! Я спершу відмовився, правда, відмовився! Але.. Є обставини які змушують мене прийняти ці заручини!